Після того як київська влада знайшла врешті визначення для наметів протестуючих на Хрещатику, назвавши їх (намети) «малими архітектурними формами», не забарилось судове рішення про незаконність їхнього встановлення. На застосування владою норм Земельного кодексу, протестуючі відповіли негайним виконанням судового рішення, публічно демонтувавши один із наметів, чи то малу архітектурну форму. Водночас на решті наметів зявились таблички, згідно з якими ці «форми» є власністю народних депутатів, в числі яких Головатий, Омельченко та інші, а також Юлія Тимошенко. Подібний вчинок застав судовиконавців зненацька. Таким чином, ні огородження парканом, ні судове рішення про недопущення встановлення «малих архітектурних форм» не тільки не допомогли столичній владі очистити Хрещатик, а навпаки — надихнули організаторів акції на нові винаходи.
Тим часом рухівці, що протестують окремо, «освоїли» протилежний бік огородженого будівництва на майдані Незалежності. Нові рухівські іміджмейкери повернулися до геніального, на їх думку, гасла «бандитам — тюрми», над яким три роки тому не глузував хіба що лінивий. Поруч із компактно розклеєними ностальгічними листівками, були й інші, в яких Рух закликав до відставки пяти «силовиків». Гарно видруковані листівки виявили невеличкий недолік у вигляді прізвища Леоніда Деркача, якого за час, поки визрівав рухівській протест, на посаді вже не було. Щодо висновку, що Рух називає «силовиків» бандитами і пропонує їм приватизувати тюрми, то один із керівників партії Удовенка пояснив: розуміти це слід інакше. «Силовики» заслуговують відставки за те, що не всі бандити — в тюрмах. Але поставити до паркану того іміджмейкера, що придумав для рухівців подібний перфоманс, аби той пояснював перехожим глибокий зміст розклеєних листівок, навряд чи вдасться. Бо в центрі Києва є ще досить малих і не дуже архітектурних форм, придатних для винахідливих протестуючих.
