Звичайно ж, нi. Йде звичайна, наджорстка конкуренція, де промахів не пробачають. Вкрай небезпечно і, м’яко кажучи, недалекоглядно розраховувати на шляхетність конкурентів. Ах, вибачте, ми почекаємо, поки ваш уряд усвідомить необхідність створення міжнародного підприємства по спільній експлуатації газотранспортної системи, зрозуміє, що будувати поодинці нафтопровід Одеса — Броди не зовсім вигідно і тільки після цього будемо діяти. Росіяни провели прекрасно підготовлену, чітко сплановану PR-кампанію по обробці національної та міжнародної думки. Україна позиційована як «держава, що здійснює несанкціонований відбір газу», «ненадійний партнер, з яким небезпечно мати справу». Далі пішов запуск проекту будівництва обхідного газопроводу. Поки це тільки проект. Як засвідчує досвід, на його реалізацію може піти досить багато часу. Однак Україна вже не має запасу часу.
У сфері високої енергополітики, як і у світі високої моди, необхідно діяти на випередження. Представляти «енергетичну колекцію» сезону 2004-2005 років необхідно вже зараз.
Каспійський регіон сьогодні є одним з найбільш перспективних у світі по збільшенню видобутку нафти. Експерти стверджують, що за десять найближчих років обсяги видобутку «чорного золота» у цьому регіоні збільшиться майже в три рази — до 180 млн. тонн у 2010 році, при цьому експорт зросте майже в 4 рази. Наприклад, 27 липня 2000 року міжнародний консорціум «OKIOK» офіційно підтвердив, що потенційні запаси нафти в родовищі Східний Кашаган (казахстанська частина Каспійського моря) оцінюються в обсязі 7 млрд. тонн (за деякими даними до 12 млрд. тонн).Фактично Казахстан може ввійти в сімку країн з найбільшими запасами нафти, випередивши при цьому Об’єднані Арабські Емірати та Венесуелу. Але ж це тільки частина каспійських родовищ, без урахування Азербайджану.
Тому вже розгорнулася колосальна за своїми масштабами боротьба за транспортування нафти Каспію до Європи та США. Якщо провести на карті регіону схеми запланованих маршрутів, то вся ця область буде покреслена уздовж і впоперек. І за кожною такою умовною лінією — інтереси гігантських нафтових компаній, урядів, надвпливових промислово-фінансових угруповань. По суті, йде «холодна війна» за транспортні маршрути. Існує близько десяти варіантів доставки каспійської нафти, при чому схема Баку—Одеса— Броди—Гданськ не є поки що домінуючою. Багато в чому це пов’язано з тим, що чотирирічне будівництво нафтопроводу «Одеса—Броди» поступово перетворилося на пам’ятник «геополітичним прорахункам». За час будівництва транзитна ситуація в Каспійському регіоні змінювалася кілька разів, однак виходило, що Україна будує свою нафтову трубу у відриві від погоджених міжнародних нафтотранспортних коридорів. Сьогодні цілком доречно поставити таке запитання: а яку нафту, власне кажучи, ми будемо транспортувати по маршруту Одеса—Броди— Гданськ? Від відповіді на це питання залежить геоенергетичне становище України, ефективність завантаження її транзитних ресурсів. Одна справа — включення до схеми українського транспортування каспійської нафти і зовсім інше — російської.
Президент Леонід Кучма неодноразово вказував уряду Віктора Ющенка на необхідність комплексного вирішення проблеми будівництва нафтопроводу Одеса—Броди. По суті, мова йде не просто про «шматок» труби, а про створення Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄНТК). Комплексність рішення проблеми передбачає:
* чітку скоординованість дій всіх урядових структур;
* вироблення єдиної геополітичної стратегії;
* забезпечення перспективного завантаження нафтопроводу Одеса—Броди;
* проведення єдиної політики в сфері транзиту з урахуванням кон’юнктури, що складається .
Що ж ми маємо сьогодні?
По-перше, розбалансовану систему керування транзитними ресурсами. У березні 2000 року уряд реанімує Міжвідомчий координаційний центр із питань диверсифікації джерел постачань газу й нафти на чолі з віце-прем’єром Юлією Тимошенко. Ця структура вже встигла продемонструвати свою «дієздатність». Результат нульовий. Але ж до цього часу всі переговори з можливими іноземними партнерами (зокрема з Європейським банком реконструкції і розвитку) вела робоча група по забезпеченню функціонування ЄНТК, створена відповідно до розпорядження Президента. Виходить,що сьогодні в цій сфері діють дві паралельні структури. Питання: нам що, зовнішньої конкуренції замало?
В країнах, які зацікавлені в реалізації каспійського проекту, створюються єдині, а не «біцентральні» механізми для узгодженості дій державних органів влади. Існують два варіанти такої координації: або вводиться спеціальна посада, або використовується вже існуюча з наданням спеціальних повноважень. В Адміністрації США, наприклад, це спеціальний радник президента і державного секретаря з питань освоєння енергетичних ресурсів Каспійського регіону, у Румунії — спеціальний радник президента — повноправний представник. В Азербайджані функції координації покладені на віце-прем’єра, у Польщі — на міністра економіки. В Україні — це дві паралельні структури, кожна з яких відстоює свою модель функціонування ЄНТК. Плюралізм — справа корисна, але не в одній голові.
По-друге, могутні урядові рецидиви «синдрому закритості». Вони виявляються в тому, що починає домінувати така точка зору: добудуємо трубопровід самотужки, а потім вийдемо на ринок з готовою трубою. На перший погляд, усе це прекрасно. Ах, які ми молодці! Але що з трубою робити будемо? Особливо в умовах незрозумілої долі ділянки Броди—Плоцьк (Польща) довжиною 600 км. Коли він буде побудований і хто буде інвестором? Чому та ж сама Росія створює міжнародні консорціуми для транспортування нафти, де російській стороні належить лише 24% акцій? При цьому ніхто не рефлексує з приводу «захоплення» ринку іноземними агресорами. Навпаки, їх усіляко залучають, оскільки всі прекрасно розуміють, що їхня участь в проекті — це гарантія завантаженості транспортної системи. Якщо люди вкладають гроші (причому чималі суми, тому що будівництво трубопроводів — дуже дороге «задоволення»), то вони зацікавлені в нормальному та безперебійному функціонуванні комплексу. Саме наявність «інвестиційного ресурсу» дозволяє вести свою геополітичну гру, причому з користю для себе.
Не можна сподіватися на інші ресурси. Так, поки Польща не дає однозначно згоди на прокладку газопроводу по своїй території. Багато в чому завдяки прекрасним особистим відносинам між Олександром Кваснєвським та Леонідом Кучмою український уряд одержав часовий люфт для залучення Москви до приватизації національної газотранспортної системи. Однак Кабмін цим «подарунком долі» не скористався у повній мірі. Але ж у сфері високої енергополітики превалюють жорсткі прагматичні інтереси. Кваснєвський вже опинився під могутнім лобістським тиском. Причому російський «Газпром» може використовувати лобістський потенціал «Рургазу» в уряді Герхарда Шредера.
Тому орієнтуватися на псевдопатріотичні варіанти вирішення проблеми нафтопроводу Одеса—Броди не доцільно. Це, навпаки, призведе до збереження залежності України від Росії в процесі реалізації проекту. Існує небезпека того, що нафтотранспортна система буде транспортувати не каспійську, а російську нафту в напрямку Броди— Одеса. При цьому такий варіант, цілком імовірно, пiдтримується російською стороною. Зокрема, з моменту прийняття Україною рішення про будівництво нафтопроводу власними силами Росія практично не проводила спеціальних РR-кампаній, спрямованих проти такого варіанту розвитку подій. От і виходить, що без участі іноземних компаній у реалізації будівництва нафтотранспортної системи «Одеса—Броди» Україна може опинитися сам на сам з Росією — набагато більш конкурентоздатною державою.
До негативних наслідків «одиночного» будівництва нафтопроводу варто також віднести:
а) підвищення рівня недовіри до України з боку партнерів по ГУУАМ. І це в той час, коли дана організація знаходиться на етапі трансформації з неформального об’єднання в легітимну структуру;
б) посилення орієнтації Польщі на розвиток співробітництва з РФ у сфері енергоресурсів;
в) підвищення загрози відмови від підтримки українського маршруту з боку адміністрації США, західних компаній та міжнародних фінансових організацій.
В результаті всі збитки понесуть українські підприємства, а західні енергетичні «монстри» замість маршруту Одеса—Броди можуть впритул зацікавитися румунською транспортною схемою Констанца—Трієст (Італія) чи болгарською Бургас—Влоре (Албанія).
Сьогодні питання про добудування українського нафтопроводу не слід розглядати в наступній площині: будувати чи не будувати? Звичайно, будувати. Проблема полягає в тому, щоб не обмежувати увагу на технології прокладки труб, а вирішити цілий комплекс питань: залучити іноземних інвесторів, провести гігантський комплекс переговорів з потенційними постачальниками каспійської нафти, її потенційними споживачами, отримати гарантії від політичних ризиків з боку відповідних урядів і транснаціональних структур. І лише після цього можна говорити про включення України до високої енергетичної політики. Необхідна ретельна підготовка і узгодженість дій уряду, міністерств, комітетів. Ситуацію необхідно прораховувати на кілька ходів вперед, прогнозувати можливі моделі поведінки конкурентів, розклад політичних сил, навіть особливості психології окремих лідерів, які відіграють не останню роль у Каспійському регіоні. Інакше — труба. У буквальному значенні цього слова. Буде одна труба і маса економічних втрат. Після цього залишиться лише аналізувати допущені помилки і говорити про те, що «а от якби ми тоді вчинили так, то...». Висока політика класу Hi-End, як і історія, не терпить «умовного способу».
