Це схоже на конфлікт інтересів. Усе моє дитинство, принаймні взимку, мною опікувався Дід Мороз. Аж раптом недавно з’ясувалося, що насправді про малечу дбає святий Миколай. Ще й, кажуть, репутація в нього набагато поважніша, а професійний стаж на порядок довший. Ось тобі й маєш. За матеріальними доказами існування Діда Мороза далеко ходити не доводилося. Наприклад, колись він поклав мені під ялинку чудовий набір лобзиків. Просто мрія будь-якого столяра-початківця. Батько авторитетно підтвердив: так, залітав хтось уночі крізь кватирку, шарудів у кімнаті. Правда, потім, коли виявилося, що я не надто вправний у випилюванні, версію про нічного благодійника спростували, але я певен: то був він. Кажучи по секрету, я й досі на кожну новорічну ніч загадую для того Діда не менш ніж півдюжини бажань, котрі він зобов’язаний виконати. Ось пишу на папірці гарним, наскільки це можливо, почерком, кладу під ялинку, прочиняю трохи вікно, а сам іду в гості, аби не заважати. Я ж був протягом року слухняним хлопчиком, тож, будь ласка…
Миколай теж провідує слухняних дітей. До речі, з його віком не надто зрозуміло: чи він так само дід, адже бородатий, чи молодший та спритніший? Точно, по деяких прикметах, він видається трохи людянішим чи що. Приходить аж за півтора тижня до тієї дідморозівської ночі, тож свята відповідно розтягуються. Та й, врешті-решт, у нього ім’я є, а в того, котрий з лобзиками, по суті, лише прізвисько. Яке, між іншим, постійно нагадує, що зима надворі, що там холодно і темно, і буде так ще цілісінькі два місяці, і нема на те ради. Але Дід теж хороший.
Думав я, думав і надумав загадати 31 грудня торік своє бажання обом. І Миколаєві, і Морозові (дідові). Але чомусь виконалося удвоє менше, ніж зазвичай. Колективна безвідповідальність, не інакше. Або — і це найімовірніше — я нечемно поводився у звітний період. Зате в цьому році я попрацював над собою, чесне слово! А щоб нікому не було образливо, зроблю все як слід, усе у свій час. Депешу святому — зараз. Морозові — через 11 днів.
Отже, прошу святого Миколая вважати цю замітку особистим проханням до нього. Так… Що б його попросити… Грошей? Так, гроші не завадили б… А скільки мені їх треба? Гаразд, відкладемо це на потім. Ремонт у хаті? О, це добре! Але ж ремонт не Миколай робить, а ремонтники, він же їх у лантусі мені не принесе. Треба бажати по-крупному, а то якось тривіально виглядає. Щастя? Річ занадто ефемерна і нетривка: сьогодні відчуваєш, завтра ні. Великого кохання? Ще ефемерніша субстанція, до того ж зі щастям має небагато спільного… Ой, Миколайчику, якого ж клопоту тобі завдати? Куди не кинь, а наверх дірою…
Назагал, мудрі східні люди не раз твердили, що всі страждання — від бажань. Плутаємося ми в них, себе та інших гнобимо, погану карму заробляємо. Тож, святий Миколаю, зроби, будь ласкавий, так, щоб на той рік я нарешті достеменно знав, чого хочу. І щоб не було мені від того сумно, а навколишнім — смішно. Може, вийде.
