Добре чи погано, коли якісь практичні кроки випереджають розробників економічної або, наприклад, енергетичної стратегії? Однозначну відповідь на це запитання дати нелегко. Не дав її й учорашній день, коли парламентський комітет із питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки зранку проводив засідання «круглого столу» на тему: «Енергетична стратегія України: нафтогазовий комплекс», а після обіду обговорював суто практичне питання про ратифікацію угоди щодо інтеграції нафтопроводів Одеса—Броди й «Адрія».
Процес розробки економічної стратегії в Україні триває вже не перший парламентський термін і, чесно кажучи, не тільки не дуже спішно, а й не дуже успішно, хоч нинішній профільний комітет постійно привертає до цієї проблеми увагу громадськості. Крім учорашнього, він уже провів три «круглі столи» зі схожою тематикою, але сама стратегія, яку обіцяли представити «десь наприкінці вересня, у жовтні» ще, очевидно, визріває. Проте швидкість кипіння у цьому казані, мабуть, визначає відсутність палива: на попередньому подібному заході, який відбувався у липні, заступник держсекретаря Мінпаливенерго Микола Штейнберг сказав, що бюджет на розробку стратегії грошей не виділяє...
Проте якісь стратегічні напрями, безумовно, окреслюються, хоч стосовно інших рішень ще й зовсім немає. Враження таке, що десь під владним килимом триває перетягання каната, але при цьому навіть ті, хто активно у ньому бере участь, вважають за краще вдавати, що вони тут ні до чого. Та на поверхні все виглядає досить пристойно. Голова профільного комітету Андрій Клюєв учора популярно розповідав про трьох китів, на яких тримається енергетична стратегія України. Перший — це розвиток власного видобутку енергоресурсів. Другий — розвиток української транспортної системи. Третій — створення системи управління енергетикою, а в даному випадку — нафтогазовим комплексом країни в процесі її та його реформування. Особливу увагу Клюєв закликав звернути на транзитну систему, означивши програму мінімум — збереження її стратегічного значення і робочого стану — та максимум — розвиток і модернізацію.
За задумом організаторів, квінтесенцію енергостратегії в нафтогазовій системі мав викласти заступник міністра палива й енергетики, глава «Нафтогазу України» Юрій Бойко. І він, безумовно, зробив свій внесок. Щоправда, в’їхавши у цю тему всього лише на двох клюєвських китах. Власний видобуток газу, за Бойком, Україна нарощуватиме виключно на чорноморському шельфі. Про приріст вітчизняної нафти тепер і зовсім не йдеться: всю увагу зосереджено на її видобутку в Лівії, Алжирі, Іраку, Росії та інших країнах (сенсація: іракську нафту Україна видобуватиме у складі міжнародного консорціуму, серед засновників якого першою було названо Польщу). До речі, для виходу на міжнародні ринки НАК планує випустити облігації на $600 млн. Кажучи про новинки в системі управління, тобто про міжнародний консорціум з питань управління українською газотранспортною системою, Бойко відзначив, що це питання ретельно зважують, і «ми там бачимо велику перспективу, оскільки російська сторона також відчуває дефіцит транзитних потужностей у цьому напрямі».
Що стосується розвитку транспортної і, конкретно, нафтотранспортної системи, який сьогодні застопорився в ході дискусії про напрям (проектний або реверсний) прокачування нафти трубою Одеса—Броди, то Бойко обминув цю тему, мовби її і не існувало: «До кінця року ми плануємо збільшити обсяг нафти, котру прокачують через нашу країну на основі домовленості з Російською Федерацією, яка стосується в основному ділянки Кременчук—Снігурівка».
Разом із тим промоутер конференції А. Клюєв в одній зі своїх ремарок відзначив: транспортування енергоносіїв і розвиток відповідної системи — це наріжний камінь енергетичної стратегії. Невже він так і залишиться для нас непідйомним?
