У вівторок посол Франції Філіпп де Сюремен нагороджував українських діячів культури. Премію «Сковорода» дипломат вручив нашим перекладачам, а вищу нагороду Французької Республіки — орден Почесного легіону — відомому філософу, академіку, президенту Асоціації «Україна—Франція» Мирославу Поповичу. Посол фактично прощався з нашою країною, термін його дипломатичної місії закінчується. Тому в посольстві серед гостей були не лише діячі культури, науки, представники ЗМІ, а й колеги-дипломати — посли Швейцарії та Алжиру, панували пожвавлення й смуток. За два тижні де Сюремен від'їжджає до Парижа...
Програма допомоги видавничій справі «Сковорода» була заснована ще 1992 р., аби підтримати українських видавців, які перекладають і публікують твори сучасних французьких письменників. За цей період видано понад 150 книжок. А з 2001 р. Посольство Франції стало щороку проводити Конкурс на найкращий переклад з французької на українську мову. Премія «Сковорода» вручається у двох номінаціях: «Література» та «Гуманітарні і суспільні науки».
На конкурсі були представлені 28 книжок. З них: 13 — твори художньої літератури і 15 — праці з філософії, гуманітарних і суспільних наук, видані за підтримки Французького посольства та фонду «Відродження». У категорії «Література» переміг Анатолій Перепадя, який переклав Франсуа Рабле «Ґарґантюа та Пантагрюель», видавництво «Кальварія». Спеціальні призи отримали: Лариса Федорова за три свої переклади («Саботаж кохання» А. Нотомб, «Озеро» Ж. Ешноз, «Та, що грає в го» Шань Са) і Роман Мардер за «Платформу» М. Уельбека. У номінації «Гуманітарні та суспільні науки» премію «Сковорода» отримали Зоя Борисюк і Наталя Лисюк, які переклали «Святе письмо в європейській культурі. Біблійний словник», вид. «Дух і літера». А переклади Світлани Желдак («Незбагненна Божа любов» П. Євдокимов) і Петра Таращука («Пам'ять Карпат» Ж. Кюїзеньє) відзначені спеціальними дипломами.
Пан Філіпп де Сюремен не приховував, що з великим задоволенням виконує доручення Президента Франції Жака Ширака й вручає орден Почесного легіону Мирославу Поповичу — «знаменитому вченому, легендарній людині, яка багато сил докладає, щоб наші країни стали ближчими одна до одної».
Небагато іноземців можуть похвалитися тим, що є кавалерами вищого ордена Франції. Українців у цьому списку троє: танцівник і хореограф Серж Лифар, антрополог Федір Вовк, а тепер ще й вчений-філософ Мирослав Попович.
«Цей орден — не лише моя особиста нагорода, а й висока оцінка діяльності нашої країни та нашої громадської організації «Україна— Франція», — сказав «Дню» Мирослав Володимирович. — Для мене це вираження любові до французької культури. Мені пощастило, що в нашій асоціації «Україна—Франція» працюють подвижники. Нині підключаються спонсори, які дають гроші, щоб українські художники могли поїхати на пленери. Ми організовуємо спільні виставки, зустрічі з майстрами культури, науки, політиками, тобто займаємося «народною дипломатією». Я вважаю, що цей шлях дуже ефективний. Хоча наші власті ще недооцінюють те, що можуть робити «народні посли». А ми можемо впливати на громадську думку. Поки французи про Україну мало знають, й нам треба цю прогалину заповнити. Сьогодні ми для них не у сфері першочергових інтересів. У них Алжир, країни Південного Середземномор’я під боком і там є у Франції проблеми, інтереси. А Україна від них далеко. Але після помаранчевої революції інтерес до нашої країни неймовірно зріс, і нам треба цим скористатися. Україні треба постійно нагадувати, що ми є й що ми самобутня нація. Нам є чим пишатися й про що розказати французам у різних сферах. Саме цим і займатиметься асоціація «Україна—Франція»...
— Мирославе Володимировичу, а як ви вивчили французьку мову?
— У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. У мене була чудова викладачка Марафіль Лівшиць, на жаль, вона вже давно померла. Вона вважала, що не треба зубрити слова, а слід якомога більше читати літератури французькою мовою, й тоді ти поповнюєш свій іноземний словниковий запас, запам’ятовуєш граматику. Ті уроки мені дуже пригодилися в житті, в науковій роботі...
На вечорі поздоровити кавалера ордена Почесного легіону підходили практично всі присутні. Розділили радість високої оцінки праці Мирослава Поповича і його близькі: дружина, дочка й внучка.
Кореспондент «Дня» не міг не скористатися можливістю поставити декілька запитань послу Франції в Україні Філіппу де Сюремену.
— Що залишиться у вас в пам’яті за ці три з половиною роки роботи в Києві?
— Величезна кількість вражень. Україна за ці роки, особливо за місяці після помаранчевої революції, дуже змінилася. Тут залишиться частинка мого серця. Я зі смутком думаю про від’їзд. В Україні я познайомився з дуже багатьма цікавими людьми: політиками, дипломатами, бізнесменами, вченими, діячами культури та мистецтва. Україна для мене відкрилася з різноманітних сторін. Я згадую свій перший приїзд до Києва, ще за часів колишнього СРСР, коли мені, закордонному дипломату, можна було відвідати лише вашу столицю, а інші міста були закриті… А нині, наприклад, ми разом з Французьким культурним центром проводимо фестиваль «Французька весна» у багатьох українських містах: від Києва до Донецька, від Одеси до Харкова. Я впевнений, що фест далі житиме й розвиватиметься. Цей міжнародний французько-український культурний проект викликав величезний резонанс, його чекають. Я впевнений, що він має великі перспективи для подальшого розвитку. У Києві як глядач я часто ходив на вистави Національної опери та на концерти в Колонний зал імені Лисенка. Можна сказати, що став шанувальником Симфонічного оркестру Національної філармонії та капели «Думка». Цікаві постановки бачив у театрах Львова й Харкова. Сподіваюся, що українські артисти гастролюватимуть у Франції, і з їхнім мистецтвом ознайомляться мої співвітчизники... Києву я кажу «до побачення», а не «прощавай»!
— Пане де Сюремен, як ви прокоментуєте майбутній візит Ю. Єханурова до Брюсселя?
— Це дуже позитивний факт. Чудово, що український прем’єр- міністр їде в Брюссель. Він особисто зможе пояснити європейцям політику України, її стратегію й тактику. Я думаю, що нам треба допомогти вашій країні в її просуванні в Європу.
— Як ви оцінюєте перші кроки прем’єра Єханурова?
— Він тільки створює свій Кабінет Міністрів. Мені здається, що він мудра людина, що знає свою справу, й тому неприємних сюрпризів не буде.
— Меморандум, підписаний Президентом Ющенком і лідером партії «Регіони України» Януковичем, викликав у нашій країні полярні думки. А яким є «західний погляд» на цей документ?
— Це внутрішня справа України. У політиків бувають різні політичні ігри, але тут найважливіше — результат. Якщо після підписання меморандуму Україна рухатиметься вперед, то це стане рішенням відповідальних політиків. А якщо розбрати політичних опонентів триватимуть, то це принизливо. Політсуперечки існують не лише в Україні, а й у Франції, Німеччині, Великій Британії й інших країнах. Але коли є сильна державна влада, то це є запорукою стабільності й спокою в суспільстві. Я оптиміст. Тому на майбутнє України дивлюся з великим оптимізмом.
— У грудні відбудеться саміт «Україна—ЄС». Чи планується візит Жака Ширака до Києва?
— Наш президент мав приїхати до України наприкінці жовтня. Але, на жаль, через хворобу, хоча стан здоров’я Жака Ширака нині хороший, лікарі забороняють йому літати літаком (президент Франції переніс легкий мікроінсульт. — Т. П. ). Але до грудня ще є час. Можливо, медики знімуть свої обмеження. Принаймні візит президента Франції в Україну поки залишається в програмі…
