«Газова тема» протягом останніх днів стала домінуючою в інформпросторі. При цьому ситуація нагнітається не стільки самими журналістами, скільки політиками. В Україні «надемоційність» у оцінках двостороннього напруження пов’язана, очевидно, з майбутніми парламентськими виборами. А в Росії? «Енергетичні аспекти в зовнішній політиці Росії останнім часом вiдiграють виключно домінуючу роль, — зазначає вчорашня «Независимая газета». — Усе це свідчить про те, що енергетичний чинник є найвагомішим у переговорах Росії з іншими країнами». Видання наводить власний рейтинг залежності різних держав від російських поставок нафти та газу. Вони розділені на «нафтогазових сателітів», «країни, які щільно сидять на нафтогазовій голці», та незалежних. Газета зараховує Україну до першого переліку. В іншому матеріалі на цю ж тему «Независимая...», посилаючись на думки експертів, пише: «Ультиматум Москви оголошений із метою спричинити в Україні політичну кризу...» «Однак більшість експертів приходять до несподіваного висновку: конфлікт може обернутися посиленням команди Ющенка та зростанням антиросійських настроїв у суспільстві», — попереджає видання. Вашій увазі пропонуємо погляд із Москви на те, що відбувається в українсько-російських відносинах.
Обмін практично щоденними заявами з газової проблеми, втручання в неї президентів і практична недієздатність офіційних делегацій — вірна ознака того, що Москва та Київ опиняються дедалі ближче до можливої недомовленості щодо газових цін, конфлікту навколо транзиту газу до Європи і — як наслідок — до практично неминучого підвищення цін на газ. Якими б не були українсько- російські домовленості найближчого часу, вони призведуть до кінця корпоративних відносин у енергетиці та пільгових цін як на енергоносії, так і на транзит. При цьому ніхто не може сказати, до яких наслідків для української економіки все це призведе. Можна говорити і про шок, і про те, що жодної катастрофи не станеться, хіба що зменшаться доходи металургів і почнуть інтенсивно впроваджуватися енергозберігаючі технології, відсутність яких перетворює українську економіку на одну з найбільш енергоємних у Європі. Жодних точних розрахунків, які дозволяють спрогнозувати, що буде, все одно немає. Але ясно одне — пільгові ціни на газ — це останнє, що робило відносини Росії та України схожими на відносини РСФСР та УРСР. Зі зміною цих цін згаснуть останні вуглинки у вогнищі радянської спадщини. І зовсім інакше сприйматиметься поняття «проросійські сили».
Напередодні останніх президентських виборів проросійські сили — це були якраз ті, хто обіцяв не допустити підняття цін на енергоносії. Можливо, й не допустили б. Але до влади ці сили все одно не прийшли, переміг Президент, якого в Росії прийнято вважати прозахідним. Однак уявімо собі тепер, що на парламентських виборах переможе Партія регіонів, і Віктор Янукович сформує уряд, нехай навіть і коаліційний. Що, ціни на газ упадуть від цієї щасливої події? І що зможуть пообіцяти проросійські сили своєму електорату? А нічого не зможуть. Тому що після того як ціна піднімається, проросійські сили в їх нинішньому розумінні просто зникають. Партіям, які ще нещодавно збирали електорат на гаслах особливих відносин з Росією, доведеться у спішному порядку перебудовуватися і вигадувати щось нове — соціальні гасла, пропозиції увійти до союзу з Росією та Білоруссю (остання поки що отримує газ майже за внутрішньоросійськими цінами), — словом, створювати новий електоральний образ. Якщо ще вчора заклики йти на Захід, до НАТО, до ЄС могли сприйматися як теорія, а відносини з Росією — як практика дешевого палива, то тепер і ці зв’язки стають теоретичними. І доводити не лише їх пріоритетність, а й взагалі осмисленість буде дедалі складніше і складніше. У України не залишиться жодного вибору: їй доведеться або зосередитися на собі, корінним чином змінити економіку та державні інституції (ми повинні визнати, нарешті, повну безпорадність влади при вирішенні питань виживання країни), або опинитися перед конкретною загрозою втрати політичного та економічного суверенітету.
