Політика, писав один американець, — аж ніяк не мистецтво можливого. Вона полягає у виборі між неприємним і згубним. Чи знав це висловлювання міністр юстиції Роман Зварич, який, до речі, вчився в США, коли порушував питання про перегляд угоди про врегулювання газового боргу, підписаної «Нафтогазом України» з російським «Газпромом»? Учора міністр, очевидно на продовження лінії на розірвання цього договору, заявив, що вважає за необхідне розслідувати дії попереднього керівництва «Нафтогазу України» в рамках кримінального законодавства. Зварич повідомив, що проаналізував відповідні документи (українсько- російські міжурядові угоди та угоди між господарюючими суб’єктами в газовій сфері). І: «Абсолютно чітко можна встановити, що є підстави вважати, що були задіяні певні кримінальні схеми».
«День» ще в серпні 2004 року писав про те, що ця оборудка невигідна для України передусім тому, що змінює баланс газу й передбачає ризик купівлі його додаткових обсягів у Росії за світовими цінами. Важливо й те, що, на відміну від міжурядової угоди, газові госпсуб’єкти домовилися про одномоментну ліквідацію боргу, тоді як раніше йшлося про випуск облігацій, які передбачали гасити протягом 13 років. Звісно, юрист Зварич, заглибившись у документи, міг знайти в них і сліди схем, які могли привести газодолари на приватні рахунки. І тут ніхто з ним не сперечається: з криміналом треба розбиратися за повною програмою.
Але абсолютно інша річ перекроєння газових договорів, особливо в передзимовий період. Тільки віддалена від газових нюансів людина може припускати, що за цю справу можна братися без ризику зашкодити. Адже абсолютно невипадково сьогодні ще не визначена дата переговорів у газовій сфері між Росією й Україною. Як розповів міністр палива та енергетики Іван Плачков, «основне питання переговорів — підписання протоколу, який визначає систему та економічні параметри транспортування як російського, так і середньоазіатського газу 2006 року». І не схоже, щоб на цих переговорах Україна могла диктувати свої умови. Вони щонайбільше підуть на рівних (і тут можна віддати належне мудрості того, хто здогадався включити в команду переговорників і екс-віце-прем’єра Віталія Гайдука). Але, крім того, Україні, належить закупити в Росії значні додаткові обсяги газу на нинішній рік, і тут уже наші позиції значно слабкіші — адже в усьому світі газ продається з використанням так званого нафтового еквіваленту, тобто з урахуванням швидкозростаючих світових цін на нафту... Це всього лише неприємно. І тут усе ж доведеться прислухатися до голосу цього самого екс-газового керівництва. І, можливо, навіть і слухати його доводи. Ось вони. У разі, якщо Україна вирішить розірвати згадану угоду, треба буде розрахуватися грошима. На цей випадок, схоже, може бути використаний кредит Deutsche Bank. Тоді може втратити силу положення про дисконт, завдяки якому «Нафтогаз» погасив заборгованість «Газпрому» не на суму $1,63 мільярда, а на $1,25 мільярда. Одночасно зросте й кредитна ставка (згідно з чинною угодою вона LIBOR+1%, а в Deutsche Bank — LIBOR+5%). Новий кредит «Нафтогазу України» може порушити умови розміщення євробондів НАКу, зафіксовані в договорі з банком ABN AMRO, згідно з яким протягом терміну обігу цих облігацій кредиторська заборгованість «Нафтогазу» не може перевищувати 70% вартості його чистих активів. Як передбачають в оточенні колишнього керівництва НАКу, в цьому разі можливий технічний дефолт євробондів найбільшої української компанії з подальшим обов’язковим викупом цих цінних паперів. У такій ситуації прогнозується не лише дефолт облігацій, а й їхнього емітента.
...Уся надія на те, що наші політики все-таки зроблять правильний вибір.
