Три роки поспіль рейтинг українських університетів «Топ-200 Україна», що складають експерти кафедри ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика» та публікує тижневик «Дзеркало тижня», викликають хвилю бурхливих емоцій в університетських колах. І навіть не тому, що якийсь із ВНЗ опиняється вище, а якийсь нижче. Дискусії, а часто й сумніви викликають показники, за якими оцінюються університети, а також обізнаність експертів рейтингу з особливостями української системи освіти.
Цікаво, що цього року з критикою рейтингу «Топ-200» виступила Києво-Могилянська академія, яка в ньому традиційно посідає перші місця. Днями до редакції «Дня» надійшов лист президента Могилянки Сергія Квіта, в якому він звертає увагу на закритість методології оцінювання та на перевагу кількісних характеристик під час рейтингування. «...Могилянка висловлює стурбованість щодо свідомого спрощення проблеми оцінювання якості українських університетів, яка безпосередньо ототожнюється з розмірами. Такий підхід не може вважатися комплексним. Він не дає відповіді на потребу українського суспільства бути поінформованим щодо якості вітчизняних університетів. У зв’язку із цим ми просимо керівництво проекту «Топ-200» не турбуватися і не включати Національний університет «Києво-Могилянська академія» до свого рейтингу», — йдеться в листі.
«День» попросив Сергія Квіта пояснити свою позицію, а також звернувся за коментарем до ректора Острозької академії, що вже неодноразово заявляла про свою відмову від участі у проекті «Топ-200».
Сергій КВІТ, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Чим більше рейтингів університетів існує, тим краще, адже вони стимулюють керівництво університетів переглядати власні показники, покращувати їх, вказують на недоліки роботи. Наприкінці минулого року ми намагалися зв’язатися з проектом «Топ-200 Україна», щоб з’ясувати їхню методологію. Бо якщо проаналізувати цей рейтинг в різні роки і те, як переміщаються деякі університети вниз і вгору, виникає природне запитання: яким чином це відбувається? Чи може університет за рік настільки втратити, щоб «упасти» на десяток позицій, і чи може він стільки здобути, щоб «піднятися»? Цього з’ясувати нам не вдалося. Іншими словами: як мінімум їхня методологія закрита. Вони не можуть пояснити, чому так відбувається. На сайті методологію знайти неможливо. Натомість організатори посилаються на Берлінські принципи, за якими, між іншим, процес рейтингування мусить відбуватися відкрито. Взагалі принцип відкритості — це один із базових принципів університетської діяльності в Західній Європі. Організатори ж «Топ-200» методологію приховують, роблять із цього секрет. Це мені незрозуміло.
Ми отримали їхню анкету. Там є 15 запитань. Всі вони починаються зі слова «кількість» — кількість професорів, кількість захистів, кількість ще якихось здобутків. Це, звичайно, також вказує на якість університету. Але для нас принциповою є необхідність урахування якісних показників, наприклад, експертних оцінок, які, можливо, мають певну долю суб’єктивності, проте без них загальна оцінка неможлива. Не знаючи методології, складається враження, що цей рейтинг формується за принципом «чим більше, тим краще». У нас є в Україні університети, які хизуються тим, що мають вісімдесят тисяч студентів. Якщо б я сказав вам назву такого університету, ви б зрозуміли, що це не той ВНЗ, який може відповідати найвищим критеріям якості. Проте за логікою згаданого рейтингу виходить, що такий університет буде одним із найкращих, адже на велику кількість студентів потрібна відповідна кількість викладачів, аудиторій, комп’ютерів тощо.
Тому ми вирішили, що не треба, аби хтось, хто не може дати відповідь на конкретні запитання щодо методології, заочно вживав наше ім’я. Для нас неприйнятно брати участь у проекті, змісту якого ми до кінця не розуміємо. Є інші проекти з відкритою методологією.
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія», Герой України:
— Ще 2007 року, коли тільки з’явився цей сумнозвісний рейтинг, опублікований у «Дзеркалі тижня», ми відразу відреагували, виклавши наші думки з цього приводу у листі організаторам та попросивши опублікувати цей лист у «Дзеркалі тижня». Це, звичайно, зроблено не було. Нашу реакцію тоді опублікувала газета «День» — вийшла фундаментальна стаття проректора Острозької академії Петра Кралюка («Рейтинг вищих навчальних закладів: від кого і для чого?»), в якій він «по поличках» розкладав несумісність рейтингу «Топ-200» з реаліями української освіти. Проте наступного року цей рейтинг знову було опубліковано. Ми написали офіційне повідомлення організаторам цього проекту з вимогою, щоб Національний університет «Острозька академія» не брав участі в їхньому рейтингу. Нас не послухали і 2009 року знову ввели нас у свій список. У мене складається враження, що рейтинг «Топ-200 Україна» — це звичайна «заказуха» в рекламних цілях. Щоправда, здійснена вона «під соусом» міжнародного досвіду. Відверто кажучи, я дуже сумніваюсь, що ті міжнародні експерти, які буцімто оцінюють університети, взагалі знають про свою участь у цьому проекті.
Через газету «День» хочу офіційно заявити, що Національний університет «Острозька академія» відмовляється брати участь у рейтингу «Топ-200 Україна». Якщо ж це знову повториться, нам доведеться розмовляти з організаторами в інших інстанціях.
У цьому рейтингу якість освіти оцінюються всього за трьома показниками — про що можна говорити, якщо якість навчання має найменшу кількість індикаторів? В українських вишах принаймні навчання поки що залишається основним параметром. Треба сказати, що найбільш удало рейтинг складало Міністерство освіти та науки. Думаю, саме міністерство мало б робити це й надалі.
Я солідарний з професором Квітом, що за всі роки складання рейтингу «Топ-200» ми жодного разу не бачилися і не спілкувалися ні з експертами, ні з консультантами, ні з організаторами цього рейтингу. Жоден із них не був в Острозькій академії, не подавав запит на наші показники. Все це наводить на думку, що цей рейтинг замовний. Ким він замовлений, визначити нескладно.
Я захоплююся принциповістю президента НаУКМА, адже за цим рейтингом Могилянка займала перші місця. Незважаючи на це, Сергій Квіт критично проаналізував цей рейтинг. Це їхня принципова позиція. Її цілковито розділяє Національний університет «Острозька академія».
