Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Позовний ланцюг» дiє

10 грудня, 1999 - 00:00

Як відомо, минулого тижня Верховна Рада України вже вдруге не підтримала пропозицію профільного комітету ВР щодо законодавчого обмеження суми судових позовів до ЗМІ. Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко , стурбований цим, надіслав відкритого листа до Президента України Леоніда Кучми, голови ВР Олександра Ткаченка та до журналістів ЗМІ. В ньому, зокрема, говориться: «Сьогодні щодня у 5-6 судах держави розглядаються позови до редакцій газет, журналів, теле- і радіокомпаній, де «герої» публікацій і передач намагаються довести, що принижено їхню честь і гідність, а тому вимагають чималенького покриття завданої їм моральної шкоди. І хоча суди якоюсь мірою вгамовують їхні апетити (скажімо, з поданих за рік позовів на багато мільярдів гривень, задоволено лише на кілька мільйонів), це, однак, велика сума, і вона нерідко призводить до закриття ЗМІ, а головне — є опудалом для журналістів, яке відлякує деяких з них від гострих тем сучасності, а, отже, не дає ЗМІ змоги виконувати своє головне призначення — бути з боку суспільства контролерами за діяльністю влади, як це й робиться у цивілізованих країнах. У нашій державі в жодному законі чітко не прописана норма про те, що публічний політик повинен бути готовим до більш критичної оцінки його діяльності, ніж вчинків пересічного громадянина. Все це провокує деяких чиновників на спроби закрити рота журналістам. Надійним захистом засобів масової інформації в даній ситуації стало б обмеження розмірів судових позовів. Проте Верховна Рада не спромоглася захистити свободу слова у власній державі. Чи не тому це сталося, що деякі народні обранці самі прагнуть здерти зі ЗМІ та окремих журналістів сотні тисяч, а то й мільйони гривень?»

Далі Ігор Лубченко звертається до голови ВР О. Ткаченка поставити питання про граничну межу судових позовів до ЗМІ на поіменне голосування і оприлюднити його результати.

Звертається Ігор Лубченко й до Президента Леоніда Кучми з пропозицією видати Указ, який би заборонив державним службовцям вимагати від ЗМІ матеріальне відшкодування моральної шкоди. «Це не буде порушенням прав людини, — вважає І. Лубченко, — бо їх критикують не як приватних осіб, а як чиновників за конкретні недоліки в роботі». Він також нагадує, що Президент у своїй інавгураційній промові задекларував прагнення до вільної преси у нашій державі.

Листа І. Лубченко коментує голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Іван ЧИЖ:

— Зараз є судова практика: за навмисне вбивство відшкодування, як правило, становить кілька тисяч гривень. А за неправдиві відомості у газеті — позов у кілька мільйонів? Тобто, цей позов використовується лише для того, щоб знищити видання економічно, щоб воно перестало існувати.

Якщо 1995 року позивачами пред'явлено позовів на 1 906 943 гривні, а судами задоволено на 124 290 гривень, то вже 1997 року — позовів на 90 мільярдів гривень! А це — три бюджети України! А задоволено — на півтора мільйона. Додамо, що за перше півріччя 1998 року було позовів на 60 мільярдів, а задоволено — понад 6 мільйонів. Суди тут явно вставали на захист чиновництва, і я вносив на розгляд ВР зміни до Закону про ЗМІ, де пропонував ввести стелю для сум таких позовів. Але її не підтримали представники опозиційних фракцій, зокрема комуністичної. Реакція була така: нас нищать, нас паплюжать, а в нас немає ніякого захисту. Хоча не було жодного випадку в Україні, коли б ліва партія виграла такий позов та знищила б якусь газету, що облила її брудом. Зате є маса прикладів, коли ліві чи будь-які опозиційні газети закриваються через ці позови. Ми пропонуємо такі граничні норми сум позовів: 2 % від річного доходу, якщо це видання, і не більше 100 неоподаткованих мінімумів (сьогодні це 1700 гривень) з журналіста, якщо він мусить нести відповідальність.

В Європі чиновник будь-якого рівня, починаючи з Президента, менш захищений судом, ніж інші громадяни. Є маса прикладів, коли були прямі перекручення журналістами фактів, пов'язаних з політичними діячами, і навіть пряма образа честі й гідності, але все одно суд захищав позиції журналістів. Тому що коли людина йде у публічну політику, то вона свідомо відкривається суспільству, для того щоб воно могло знати про неї все, що суспільство хоче. Так трактує Європейський суд.

З ДОСЬЄ «ДНЯ». За 1998-1999 рр. проти нашої газети було порушено 15 судових позовів про відшкодування моральної шкоди, від 20 000 до 500 000 гривень кожен, на загальну суму 2 160 000 гривень. Усі вони були спростовані адвокатами редакції, й лише в одному випадку довелось відшкодовувати 1 700 гривень за неточні відомості.

Анатолій ЛЕМИШ, «День»
Газета: