Старший науковий дослідник Центру трансатлантичних відносин школи передових міжнародних досліджень імені Пола Нітце університету Джона Хопкінса Дональд Дженсен є експертом не лише з трансатлантичних відносин. Він тривалий час працював у державному департаменті США, і має добрі контакти з нинішньою адміністрацією Барака Обами. Чи слід очікувати змін у зовнішній політиці США, і чи може Україна опинитися свого роду заручником домовленостей між Вашингтоном і Москвою? Про це «Дню» — в інтерв’ю американського експерта Дональда ДЖЕНСЕНА.
— Пане Дженсене, як, на вашу думку, надалі розвиватимуться трансатлантичні відносини між США і Європою після того, як Америка вже не диктує свою волю в НАТО? Зокрема, свідченням цього являється Бухарестський саміт, на якому адміністрації Джорджа Буша-молодшого не вдалося провести своє рішення щодо надання Україні та Грузії ПДЧ?
— Це чудове запитання. Безперечно, США вважають себе країною-лідером. На мою думку, за нової адміністрації ми побачимо більше консультацій, більше наголосу на переговорах, на тісній співпраці з європейськими друзями та союзниками. Цю зміну можна побачити на прикладі наших стосунків із Китаєм і візиту держсекретаря Гілларі Клінтон до цієї країни минулого тижня. Я вважаю, дуже важливо не наголошувати надто на відмінностях із попередньою адміністрацією. Звісно, Америка й досі виступає за вступ України в НАТО. Звісно, США не збираються робити значних поступок щодо протиракетної оборони. Звісно, стурбованість Америки щодо нових членів НАТО залишиться. У Вашингтоні існує відчуття, що старі члени Альянсу, мабуть, не є досить чутливими щодо проблем, які викликають стурбованість у таких країн, як, наприклад, Польща, Україна і Чеська Республіка. Справді, буде більше колегіальності й консультацій з союзниками. Але разом із тим важливо розуміти, що цілі зовнішньої політики США, зрештою, не дуже зміняться.
— Кажуть, що Обама — не ідеологічна людина. Чи ця якість не зашкодить йому в реалізації традиційної зовнішньої політики США, що базується на просуванні цінностей?
— Справді, Обама є більш практичним, ніж адміністрація Буша. Він більше налаштований на співпрацю із союзниками. Але я думаю, що США й надалі опікуватимуться демократією, правами людини, цінностями. Утім, на мою думку, ви не побачите ідеологічного підходу в новій адміністрації. І поїздка пані Клінтон до Китаю була добрим свідченням цього. Вона говорила про права людини, демократію, а також інші речі, які важливі для наших відносин із Китаєм.
— Деякі аналітики вважають, що заради досягнення прогресу у справі іранського ядерного досьє США можуть піти на поступки Росії у її намаганні зберегти за собою вплив на близьке зарубіжжя. За це Росія має вплинути на Іран, щоб та країна припинила збагачення урану. Чи справді Америка готова піти на таку угоду з Росією?
— Це правда, що Америка входить у період очікувань і сподівань, що Росія може бути корисною в іранському ядерному досьє та інших питаннях, пов’язаних із недопущенням поширення зброї масового знищення, а також в Афганістані. Про це ведуться переговори. Але, на мою думку, це нереалістичні очікування. І США не дозволять Росії свободу дій у близькому зарубіжжі. Америка зацікавлена в подальшій трансформації України в демократичне суспільство. США залишаються великими прихильниками вступу України до НАТО. Але, як ви знаєте, проблеми зі вступом до Альянсу пов’язані із внутрішньою ситуацією в країні. Разом із тим, на моє переконання, існує сприйняття, що Україна може стати членом НАТО, але вона ще не готова до цього кроку.
Навіть якщо Росія скаже «ні» членству України в Альянсі, про що вони можуть попросити, я думаю, що відповідь США на цю вимогу росіян буде «ні». Америка сприятиме інтеграції України в НАТО, попри те, що тут, усередині країни, є проблеми. Якщо росіяни запропонують угоду: ми підтримуємо ПРО в Європі, а ви відмовтесь від підтримки членства України в НАТО — відповідь адміністрації Обами буде негативною.
США підтримують прагнення України вступити до ЄС. Але ми бачимо, що Україна сама створює собі багато проблем, хоча на це не заслуговує. Це потенційно багата країна, і вона одна з найвільніших країн, що вийшли з колишнього Радянського Союзу. І люди повинні цим дуже пишатися.
— А чому, на вашу думку, великі американські компанії чи корпорації не дуже хочуть вкладати інвестиції в Україну і тим самим сприяти нашій трансформації? Адже ви знаєте, що в нашій країні є значно більше російського капіталу, ніж американського.
— Я знаю це. (Сміється). Я в добрих стосунках із лідерами американсько-української ділової ради у Вашингтоні. Вони дуже багато працюють над тим, щоб приваблювати інвестиції в Україну. Тут, в Україні, також є великі американські компанії. Багато компаній хочуть вкладати інвестиції в Україну. Але проблема в корупції, бюрократичних перепонах, що не дозволяють компаніям тут вільно працювати.
— Пане Дженсене, зараз ми бачимо, що США призначають по певних проблемних регіонах спеціальних представників. Уже є три представники: по Близькому Сходу — Джордж Мітчелл, по Афганістану та Пакистану —Річард Холбрук, по Ірану — Деніс Росс. Чи можна очікувати, що адміністрація Обами використовуватиме подібний інструмент щодо України чи країн колишнього Радянського Союзу? Чи визначено в держдепартаменті США людей, які куруватимуть Україну?
— Багато названих вами представників працювали в адміністрації Білла Клінтона. Окрім них, є люди, які є чутливими до українських інтересів і симпатизують включенню України в європейську спільноту і НАТО. Наприклад, одним із них є Ден Фрід. Адміністрація Буша також підтримувала прагнення України інтегруватися в ЄС і НАТО. Те ж саме робитиме адміністрація Обами. Поки що на посади в держдепартаменті було підібрано декілька людей. А реальною роботою займаються люди, які на посадах помічників держсекретаря. Але на ці посади остаточно ще не підібрано людей. До речі, досі тривають дебати, яким чином займатися цим регіоном на бюрократичному рівні. Коли я працював у держдепартаменті 15 років тому, ми відокремили країни Радянського Союзу від Європи. А тепер дебати полягають в тому, чи співпрацювати з цими країнами як із частиною Європи, як це є насправді, чи займатися ними спеціально. Але я не вважаю, що буде посада спеціального представника по Східній Європі чи Росії.
