Одним із уже очевидних наслідків застосування сили в Іраку стали сумніви в ефективності системи міжнародної безпеки, що грунтується на такому інституті, як Організація Об’єднаних Націй. Багато політиків, експертів, особливо не громадян США, розуміють, що за війною в Затоці стоїть не просто військова операція, — а утверджується новий світоустрій. Нижче ми пропонуємо читачам дві думки з цього приводу. Що стосується статті Річарда Перла, слід зауважити, що він є одним із найбільш «яструбиних» аналітиків у США. Його тон і рівень аргументації дають певне уявлення про світоглядну та емоційну підкладку зовнішньої політики нинішньої американської адміністрації. Не викликає сумнівів й інше: його позиція не є позицією усього американського суспільства та всього американського політикуму.
Жах правління Саддама Хусейна ось- ось завершиться. Однак піти доведеться не тільки його БААСистському уряду. За іронічним збігом, разом із ним настає кінець й Організації Об’єднаних Націй. Можливо, ООН не зникне повністю. Ті її частини, що займаються «добрими справами» (тобто бюрократичні структури, які займаються підтримкою миру в ситуаціях, де ризик невеликий, або ті, які борються з малярією, СНІДом або займаються захистом дітей) продовжуватимуть існувати. Пустобрехи на Іст-Рівер (рiчка, на березi якої знаходиться комплекс споруд ООН. — Ред. ) у Нью- Йорку й надалі продовжуватимуть свої розмови. Але коли Рада Безпеки не побажала санкціонувати застосування сили для реалізації її ж власних резолюцій щодо іракської зброї масового знищення, це означало смерть фантазії про те, що ООН стане надійною опорою світового порядку, яка існувала впродовж десятиріч.
Коли ми просіватимемо сміття, що залишилося після війни за звільнення Іраку, важливо буде зберегти все краще, щоб можна було зрозуміти інтелектуальний крах ліберальної фантазії про підтримку безпеки за допомогою міжнародного законодавства, втілюваного в життя міжнародними установами.
Коли вільні іракці складатимуть літопис двадцятип’ятилітнього кошмару правління Саддама, ми не повинні забувати про те, що були ті, хто підтримував цю війну, і ті, хто не підтримував, хто вважав, що благання про подовження часу роботи інспекторів iз озброєнь ООН прославляє моральний авторитет міжнародної спільноти, і хто влаштовував марші протесту проти «зміни режиму». В атмосфері післявоєнного примирення, яке завжди так люблять насаджувати дипломати, ми не повинні примирятися з боязким, занепадницьким уявленням про те, що світовий порядок вимагає, щоб ми відступали перед злочинними державами, які тероризують своїх громадян і загрожують нашим.
Мільйонами гідних, небайдужих, благородних людей, які брали участь у маршах протесту, спрямованих проти того, щоб закликати Ірак до відповіді, рухала ідея про те, що тільки Рада Безпеки ООН має повноваження санкціонувати застосування сили. Що добровільної коаліції ліберальних демократій, готових ризикувати життями власних солдатiв, для цього недостатньо. Той факт, що ці війська втілюють в життя вимоги тієї ж ООН, начебто не має значення. Вони вважали, що якщо країна або коаліція країн, а не Рада Безпеки ООН, застосовує силу, навіть у ситуації, коли всі інші засоби вичерпані, то гору візьме «анархія», а не міжнародне право, і це зруйнує будь-яку надію на світовий порядок.
Так, принаймні, вважали тi, хто протестував. Але це небезпечно хибна ідея, ідея, яка неминуче призводить до того, що висока мораль (і навіть доленосні політико-воєнні рішення) опиняється в руках таких країн, як Сирія, Камерун, Ангола, Росія, Китай та Франція. Якщо якась політика правильна тоді, коли її схвалює Рада Безпеки, яким чином вона може бути неправильною тільки через те, що комуністичний Китай, Росія, Франція або зграя дрібних диктатур перешкоджають її схваленню? Ті, хто виступав проти дій коаліції в Іраку, зазвичай вдавалися до аргументу, що «порядок» має бути понад «анархію».
Але чи так це? Чи є Рада Безпеки ООН установою, найбільшою мірою здатною гарантувати порядок і врятувати нас від анархії? Історія свідчить — ні. ООН виникла з попелу війни, яку не змогла відвернути Ліга Націй. Ліга була просто не в змозі протистояти Італії в Абіссінії, і тим більше (якби вона вижила після цього розгрому) взятися за нацистську Німеччину.
В обстановці переможної ейфорії після Другої світової війни в Раді Безпеки ООН втілилася надія на те, що безпеку можна зробити колективною, але результати виявилися нікчемними. Під час «холодної війни» Рада Безпеки була безнадійно паралізована. Справді, рішення про захист Південної Кореї від нападу 1950 року Рада прийняла тільки тому, що Сталін наказав своїм дипломатам бойкотувати роботу ООН, тобто радянський посол, який міг би накласти вето на це рішення, був відсутній.
Це було помилкою, якої СРСР більше не припускався. Як у 1967, так і в 1973 році при наближенні війни ООН самоусунулася із Близького Сходу, залишивши Ізраїль оборонятися самостійно. Не ООН, а мати всіх коаліцій — НАТО — поклала на лопатки радянську імперію і звільнила Східну Європу.
Стикаючись з численними виявами агресії з боку Мілошевича, ООН не змогла зупинити балканські війни або навіть захистити жертви. Пам’ятаєте Сараєво? Пам’ятайте Срєбрєніцу і знищення тисяч мусульман, які нібито були під захистом ООН? Для порятунку Боснії від знищення знадобилося створити добровільну коаліцію. Коли війна закінчилася, мир було укладено в Дейтоні, штат Огайо, а не у штаб-квартирі ООН. Порятунок косовських мусульман не був дією ООН: їхня справа так і не отримала схвалення Ради Безпеки.
Тепер це століття кидає виклик новому світовому порядку новими способами. Ми не переможемо і навіть не стримаємо терор фанатиків, якщо не зможемо нести війну на ті території, звідки терор бере початок. Для цього іноді потрібно, щоб ми використали силу проти держав, які надають притулок терористам, як вчинили ми, знищивши режим Талібану в Афганістані.
Найнебезпечніші з цих держав — ті, які мають зброю масового знищення — хімічну, біологічну та ядерну, яка може вбити не сотні або тисячі, а тисячі тисяч людей. Ірак був такою державою, але є й інші. Будь-яка надія на те, що їх можна буде переконати припинити підтримувати терористів або надавати їм притулок, спирається тільки на те, наскільки упевнено і ефективно їм можна протистояти. Хронічна нездатність Ради Безпеки втілити у життя власні резолюції (стосовно Іраку) не викликає сумнівів: вона просто не в змозі впоратися з цим завданням.
Тому все, що нам залишається, — це добровільні коаліції. Ми повинні аж ніяк не лаяти їх як загрозу новому світовому порядку, а усвідомити, що, за відсутності чогось кращого, вони втілюють найголовнішу надію на встановлення цього порядку і є справжньою альтернативою анархії, викликаної іракським провалом Організації Об’єднаних Націй.
Річард ПЕРЛ, колишній заступник міністра оборони США, нині провідний співробітник Інституту підприємництва у Вашингтоні та член Ради консультантів міністерства оборони США з питань політики.
ДО РЕЧІ
Співголова російсько-німецького форуму «Петербурзький діалог» Михайло ГОРБАЧОВ вважає, що війна в Іраку може спровокувати нову гонку озброєнь у світі. «Вона (війна. — Ред. ) завдала удару по демократичних принципах і перетворила їх на порожні слова. Перемога Америки може виявитися не фіналом війни, а лише прелюдією до подальшого катастрофічного розвитку подій», — заявив учора М. Горбачов на відкритті форуму у місті на Неві. Як повідомило агентство Інтерфакс-Україна, він висловив побоювання, що «ми можемо зіткнутися з ситуацією, коли у світі знову почнеться гонка озброєнь. Такий світ буде небезпечним для людства».
