Сталося те, в можливість чого ніхто не вірив. Романа Поланського, який у суботу прибув до Швейцарії, де йому мали вручити кінематографічну нагороду, заарештувала поліція Цюріха за ордером 31-річної давності, виданим у США.
Як повідомило Бі-Бі-Сі, мінистр юстиції країни Евелін Вільдмер-Шлюмпф підкреслила: затримання відбулося згідно з юридичною угодою між США та Швейцарією.
У цій давній справі багато колізій. 1978 року Поланському висунули шість пунктів звинувачення через інтимний зв’язок із 13-річною школяркою-фотомоделлю Самантою Геймер. Режисер визнав себе винним у стосунках з неповнолітньою, після чого решту звинувачень прокуратури, в тому числі в зѓвалтуванні, було знято. Однак Поланський вирішив не поставати перед судом і втік зі США. Суддя підписав ордер на його арешт, котрий досі лишається чинним. Відтоді 76-літній митець живе у Франції, не відвідує Велику Британію через побоювання екстрадиції, а в Америку не приїхав навіть на вручення «Оскара» за фільм «Піаніст» (2002 р.). Хоча ще в 1997 році досяг угоди з родиною постраждалої дівчини та сплатив компенсацію. На початку цього року вже сама Геймер звернулася до суду з офіційним проханням зняти з кінематографіста звинувачення й пояснила це тим, що слідчі органи, розголосивши подробиці справи, завдали шкоди їй та її родині. Одначе, як бачимо, старому чоловікові, славетному кінорежисерові це не помогло.
Розумію, що частка праведного читацького гніву, спрямованого сьогодні проти США, може дістатися й мені. Але хочеться все ж таки процитувати слова міністра Вільдмер-Шлюмпф: «Жодних політичних мотивів тут нема. У правовій державі не робиться будь-яких відмінностей між громадянами». Здається, кожній більш-менш цивілізованій людині відомі базові правосудні принципи, без яких наше життя перетворилося б на пекло: згадана швейцарським міністром рівність усіх перед законом і презумпція невинності. Перше означає, що ніхто, хай який знаменитий чи впливовий, не уникне кари за скоєння злочину. Друге — що нікого не можна оголосити злочинцем до судового вердикту.
Так, Поланський — кінематографіст світової слави. Але є звинувачення. І якщо суд, спираючись виключо на статус підозрюваного, пом’якшить йому покарання, ба навіть виправдає, то про яку справедливість тоді мова? Згадаймо, як часто наші суди ухвалювали вироки, виходячи саме з такої цілковито неправової логіки.
Із другого боку (і це стосується тої ж таки презумпції невинності), Поланський ніколи остаточно не зможе підтвердити свою невинність або очистити свою репутацію, доки не пройде через неупереджений судовий процес.
У будь-якому разі, ситуація в Поланського не така вже безнадійна: очільники Франції, Польщі, ЮНЕСКО, ЗМІ, суспільна думка Старого і Нового Світу — на його боці. У суді, якщо він буде, його захищатимуть найкращі адвокати. І хоч як би все скінчилося, ця історія стане ще однією главою в драматичній, сповненій крутих поворотів і катастроф оповіді, на яку перетворилося життя Поланського, — єдиної оповіді, в якій він є не автор, не глядач, а один із персонажів.
