Цьогорічні президентські вибори в Сполучених Штатах із багатьох причин стають вирішальними не тільки для американців, а й для нових незалежних держав. По- перше, вибори мають прояснити, якою стане міжнародна система: залишиться невизначеною з одним вирішальним силовим полюсом, набуде реальних ознак багатополюсності на засадах оновлення ролі ООН та її адаптації до нового світу, знову стане двополюсною чи зміниться в несподіваному вимірі. Для України це вкрай важливо передусім з погляду остаточного вибору місця в указаній системі. У цьому сенсі збереження влади президентом від Республіканської партії чи перемога демократичного кандидата має певною мірою другорядне значення, оскільки як для Джорджа Буша-молодшого, так і для Джона Керрі (поки що найбільш імовірного кандидата від Демократичної партії) безумовним пріоритетом в оцінці перехідних держав, включно з Україною, залишаться: рівень демократичності суспільних відносин, здатність подолати всім відомі негаразди у проведенні економічних реформ, перейти від обіцянок побороти корупцію й вивести з тіньового обiгу гігантські суми до реалізації конкретних і, головне, ефективних програм.
Окремо й спеціально слід зважати на фактор верховенства національного інтересу Сполучених Штатів, відмінності в ставленні до якого в поданні демократів і Джорджа Буша, по суті, є мінімальними. Головне в іншому: кожен крок офіційного Вашингтона на міжнародній арені й надалі буде порівнюватися з цим інтересом. Хоч як це парадоксально, в ньому (цьому інтересі) місце євроатлантичних союзників США та Росії водночас різне й рівне. Діалектика полягає в тому, що Сполучені Штати зацікавлені в наданні нового стимулу союзництву з державами НАТО та ЄС і водночас — у збереженні й розвитку мирних відносин з демократичною Росією як ключових чинниках забезпечення стабільності в Європі і світі загалом. Коли йдеться про інтегровану частину Європи, то до кола національного інтересу в розумінні і демократів, і республіканців входить сприяння подальшому розширенню НАТО та ЄС, де має місце збіг позицій європейців і американців щодо України: щоб забезпечити за собою європейське майбутнє, нашій державі слід перейти до практичного впровадження принципів політичної системи, характерної для європейського світосприйняття.
Стосовно Росії будь-яка американська адміністрація, що прийде в Білий дім 2005 року, зацікавлена в збереженні територіальної цілісності та внутрішньої стабільності цієї держави та розвиткові торгово-економічних відносин з РФ, а водночас всіляко протидіятиме вірогідній практичній реалізації ідеології ліберального імперіалізму. Тут можливі несподіванки, до яких слід бути готовими в Україні.
З цього погляду немає суттєвої різниці в програмах і намірах головних на сьогодні претендентів на перемогу. Керрі напевно стане одним із них, незважаючи на те, що 2 березня будуть розігруватися голоси 1151 делегата в Каліфорнії, Нью-Йорку, Огайо, Міннесоті, Вермонті, Джорджії, Роуд Айленді, Массачусетсі, Коннектикуті та Мериленді. Добре знаючи політичну історію США, вважаю недоцільним представляти ті мінімальні розходження в програмах, які часом формально визначають партійну приналежність кандидата в президенти США (у першу чергу нині це питання про те, кого та як оподатковувати, яким чином з мінімальними втратами завершити іракську епопею).
Керрі вирізняється серед колег по Демократичній партії тим, що постійно й виразно взаємопов’язує в своїй передвиборній програмі принаймні дві речі: серйозні фінансово-економічні проблеми держави та нинішню глобальну задіяність Сполучених Штатів, яка потребує багатомільярдних витрат з бюджету. Відтак, від нього слід очікувати певного зниження міжнародно-політичних і воєнно-політичних «експериментів» без належного науково-експертного обґрунтування.
Адже, за деякими даними, вже найближчим часом тільки зовнішня заборгованість країни може сягти 40% валового внутрішнього продукту. А більшість американців ще пам’ятає, що попередня адміністрація Білого дому на чолі з демократом Біллом Клінтоном зуміла різко змінити на краще макроекономічні й фіскальні показники, водночас створивши гігантську кількість нових робочих місць. Очевидно, відповідними сподіваннями в першу чергу й керуються сьогодні прихильники Джона Керрі. Що стосується зовнішньої політики, то нас здебільшого, вочевидь, мають цікавити перспективи відносин США з Російською Федерацією, оскільки через таку політичну призму Україна розглядається обома головними кандидатами на американське президентство. У цьому сенсі дуже важливо спостерігати за американо-російськими відносинами, які залежать не стільки від збереження чи зміни нинішнього статус-кво в Білому домі, скільки від позиції Москви на пострадянському просторі. І тут помічаємо цікаву річ: демократичний кандидат Керрі поки що не зачіпає цю тематику, усвідомлюючи її критичність і низьку прогнозованість подальшого курсу Москви після виборів президента, які відбудуться 14 березня; у той же час від представників діючої адміністрації дедалі частіше надходять тривожні попередження про авторитарні тенденції в програмних заявах і діях головного кандидата на російське президентство.
Звідси ключовий для України висновок: оскільки частенько передвиборні програми будуються майже винятково з урахуванням стану громадської думки й реалізуються після перемоги в межах можливого, то для нас першочергове значення має перспектива збереження ключовими для нас партнерами на міжнародній арені ставлення до України як незалежного учасника міжнародних відносин. Дж.Буш, у випадку своєї перемоги, напевне виконуватиме щойно прийняту стратегію «поширення демократії», яка на нинішньому етапі передбачає різноплановий вплив на забезпечення прозорості й чесності президентських виборів в Україні при неприйнятті нинішнього варіанту, процесу та часу здійснення конституційної реформи.
Ефективність реформ та їхні наслідки залежать від чіткості політичних орієнтацій владних структур. Україна в очах американців поки що позбавлена цього, і тут, вочевидь, вихід слід шукати в реалістичному розумінні європейського вибору. Маємо на увазі не широко пропаговану різними політичними силами все ще примарну за нинішнього стану речей ідею зближення з Європейським Союзом та негайного одержання гарантій членства. А якомога швидше усвідомлення того, що для такого зближення та входження в ЄС потрібно робити все для дотримання базових ідеологічних і політичних критеріїв, притаманних європейській цивілізації. Це шлях до стабільного внутрішнього розвитку, який об’єктивно зумовить нормальні відносини як із США, так і з Росією.
Причому немає підстав вважати, що діюча американська влада підтримуватиме певного кандидата на українських виборах. Для них важливішими є здатність і готовність того чи іншого переможця здійснювати структурну реформу економіки, провести демократичні адміністративні трансформації, сприяти зростанню ролі громадянського суспільства та забезпеченню свободи засобів масової інформації, врешті, побудові політичної системи, в якій домінуватиме верховенство закону.
Тут має місце збіг інтересу демократів і республіканців у США, з одного боку, та більшості українських виборців — з другого боку. Позиція Джона Керрі чи його єдиного на сьогодні суперника в стані демократів мало чим відрізнятиметься.
Хотілося б звернути увагу на той факт, що після приходу до влади Джорджа Буша в 2001 році він залишив на посаді посла в Києві Карлоса Паскуаля, котрий був призначений демократичною адміністрацією. Уявивши гіпотетично, що після січня 2005 року в українській столиці далі інтереси США представлятиме Джон Гербст, ми знайдемо досить конкретні відповіді на питання про перспективу зовнішньої політики США в безпосередньому стосунку до України в його виступі в Конгресі напередодні призначення. Йшлося про сприяння інтеграції України в євроатлантичну спільноту, партнерство в сприянні регіональній безпеці та подоланні міжнародного тероризму, співробітництво між урядами та неурядовими організаціями, підтримку свободи ЗМІ в Україні тощо. Жодного елементу, який може бути віднесений до втручання у внутрішні справи нашої держави, в словах посла, звичайно, немає. Жодного елементу, який суперечить національному інтересові України, також не помічено.
