Днями в Ялтинському будинку-музеї Чехова з’явилася тріщина — менш ніж за 30 метрів від нього триває приватне будівництво. Забудова ведеться з багатьма порушеннями законодавства, будівничого зокрема, що й стало причиною руйнації історико-культурної пам’ятки.
Подібні ситуації — типові. Тим більше, що приклади подають самі «державні» мужі. Тож всі розуміють, що живемо в часи вседозволеності, коли гроші вирішують все. А тим паче — великі гроші...
Поет і громадський діяч Іван ДРАЧ називає наші часи хамськими, згадуючи біблейського Хама, від якого й пішло це поняття. За нахабність і неповагу до усталених авторитетів Ной прокляв свого сина рабством... «А куди нам в рабство? — розмірковує Іван Федорович. — З радянського двадцять років як вийшли, а досі не стали вільними». До речі, в психології існує твердження: коли людина не може з чогось «вилізти», вона, зустрічаючи свого антипода, дратується. Можливо, тут така ж симптоматика? Антон Чехов — не просто великий письменник. Він, будучи справжнім інтелігентом, естетом, аристократом духу, став викликом низькому міщанству. «Міщанство, — писав, — психологія і поведінка людини з дрібними інтересами та вузьким кругозором».
«Сьогодні Чехов — перший драматург у світі! — говорить художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Едуард МИТНИЦЬКИЙ. — Його твори йдуть в різних країнах. Антон Павлович порушує проблеми вічні, глибинні. Коли розповідає про людину, задіює всі сфери: фізичні, психологічні, моральні... А тому кожен на своєму місці повинен зупинити цю підміну цінностей і навалу безкультур’я».
«Не можна допустити, щоби нашу країну вважали варварською, — говорить режисер Львівського театру ім. М. Заньковецької Алла БАБЕНКО. — У цьому домі Чехов написав п’єси «Три сестры» і «Вишневый сад», повість «В овраге», оповідання «Дама с собачкой»... Там особлива аура. Ще живе дух прозаїка. Я люблю творчість Чехова (Алла Григорівна єдина в Україні поставила 12 спектаклів за творами класика. — Ред.), бо в ній віднаходжу відповіді на багато питань. Нині роздумую над тим, як мовою театру передати поліфонію чеховської повісті «Вогні» (цю виставу ми покажемо на Міжнародному фестивалі «Меліховська весна-2012», що відбувається в Музеї-садибі). 29 січня — день народження письменника. Два роки тому світ відзначав його 150-річчя. Ювілей минув, а тепер що? Нагадаю, під час окупації Криму німці не зруйнували цього Будинку-музею! Тому сьогодні кожен інтелігент повинен бити на сполох, аби не допустити руйнації пам’ятки». Літературознавець Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ підсумовує: «Звичайно, ідеальний варіант, коли влада — культурно вища за суспільство. Але це не з нашим щастям. (Гуманітарна політика не артикульована, віце-прем’єра з гуманітарних питань немає...). Який вихід? Ставати свобідними, усвідомлюючи як свої права, так і обов’язки, відповідальність. (Як там у Чехова: щоби стати вільним, потрібно із себе вичавлювати по краплі раба). Пригадую твір Іона Друце «Запах спелой айвы», який зазнав нищівної критики. В ньому розповідається про те, як за радянських часів люди стали в обороні храму. Так і українцям треба тримати лінію оборони власної культури та ідентичності. Адже з нами роблять те, що ми дозволяємо! І ніякої байдужості! Інакше нас чекає класичний варіант — ще двадцять років блукання пустелею».
