Нещодавні події, які розгорталися на Кавказі, стали випробуванням не лише для міжнародних інституцій, а й мас-медіа. Зокрема, на відданість четвертої влади професійним принципам і людським цінностям. І запланований на 5 вересня колоквіум M100 Sanssouci colloquium East-West Media Bridge-2008 на тему «Зміщення сфер впливу і майбутнє Євразії? Яку роль при цьому будуть відігравати мас-медіа?» виявився як ніколи доречним. Цей захід дав можливість журналістам, редакторам провідних мас-медіа на Заході і Сході обмінятися досвідом, зрозуміти: чому по різні сторони «Східно-західного моста» по-різному подавалась інформація про грузинсько-російський конфлікт. І головне — дійти висновку, як у майбутньому мас-медіа повинні зустрічати подібні виклики.
Більшість журналістів поділяють стурбованість щодо втрати спільної мови та спільних орієнтирів серед представників мас-медійного сектора. Як відзначив модератор Джон Ллойд із Financial Times & Reuters Institute, на екранах телевізорів глядачі бачили зовсім різні картини, неначе ми живемо на різних планетах. За його словами, з одного боку — російська сторона через ЗМІ стверджувала про загибель 2 тис. мирних жителів Цхінвалі, не надаючи доказів. З іншого боку — президент Грузії Михаїл Саакашвілі чудовою англійською мовою стверджував те, що було важко перевірити. Відтак, Дж. Ллойд висловив стурбованість щодо втрати мас-медіа спільної мови та спільних орієнтирів. Таку думку поділяє редактор російської служби Бі-Бі-Сі Андрій Остальський. На його переконання, те, що сталося, не слід розглядати як війну Росії з Грузією, а як війну Росії із Заходом, спрямованою на те, щоб той серйозніше сприймав її. Британський журналіст вважає, що Росія у цьому конфлікті виявилась більш успішною, бо російській владі вдалося заручитися більшою підтримкою населення, ніж вона мала до конфлікту з Грузією. Його колега, керівник бюро російської служби Бі-Бі-Сі, Костянтин Еггерт вважає небезпечним для майбутнього Росії ситуацію, коли правдива інформація не доходить до російської аудиторії.
З іншого боку, грузинська влада також мала повну підтримку населення. Це, в першу чергу, забезпечував сам факт вторгнення російської армії на територію Грузії. Можливо, частково цьому сприяла цензура, яка була запроваджена в країні у зв’язку з оголошенням військового стану. Як зізнався кореспондент Громадського телебачення Грузії Міша Вардзелашвілі, це справді заважало роботі преси. Водночас він звернув увагу на те, що російські ЗМІ одразу стали звинувачувати Грузію в агресії і жодного разу не згадали про територіальний суверенітет Грузії, а також про те, що російські літаки бомбували грузинські села.
Британський редактор щорічного довідника інвесторів у Казахстані Ентоні Робінзон бачить за цим конфліктом нафтові та газові інтереси Росії, зокрема, намагання контролювати всі маршрути поставки енергоносіїв до Європи. Відтак він вважає, що журналісти повинні спочатку зрозуміти суть будь-якої події чи конфлікту, а потім писати про це. На думку Дами Енн Леслі з британської Daily Mail, головними у роботі журналістів мають бути універсальні стандарти свободи слова.
Втім викликає тривогу те, що журналісти деяких західних ЗМІ намагаються пояснити дії нинішньої російської влади приниженням, яке та зазнала внаслідок розпаду Радянського Союзу. Зокрема, кореспондентка шведської газети Dagens Nyheter Діза Хастад зазначила, що Захід доклав зусиль до виникнення ситуації, яка склалася. На її думку, Захід мав би бути більш чутливим до застережень Росії щодо розширення НАТО на схід. Подібну думку поділяють виконавчий редактор датської газети Politiken Тьогер Сайденфаден і видавець-головний редактор швейцарської Weltwoche Рожер Кьоппель. Вони вважають, що зараз наступає ера Realpolitik і США та багато кому в Європі не подобається повернення Росії. Про панування силової політики говорив професор Михаель Штюрмер із газети «Ді Вельт». Він, зокрема, зазначив, що Росія розуміє правила Віденського конгресу і порадив іншим країнам постаратися зрозуміти гру опонента, щоб не потрапити в пастку.
Цікаво, що президент Інституту стратегічного діалогу Лорд Вайденфельд у заключному слові зазначив, що США, ЄС і Росія мають вести діалог, щоб вирішувати світові проблеми. Тобто фактично тим самим визнається, що світ повертається у ХІХ століття, коли було створено так званий Європейський концерт із трьох країн: Австрії, Великої Британії та Росії. А як же тоді роль невеликих країн, які бажають приєднатися до того чи іншого блоку? Чому одна країна може заблокувати волю сусіднього народу? На це питання кореспондента «Дня» названі вище журналісти не могли дати відповіді.
Треба сподіватися, що досить красномовну відповідь дав прихильникам Realpolitik редактор азербайджанської газети Ельчин Шихлінський. Він, зокрема, сказав, що серед азербайджанців побутує думка, що наступним у черзі після Грузії може стати Азербайджан, якщо він буде себе вести неадекватно побажанням Кремля.
Слід зазначити, що за Росію «віддувався» лише заступник редактора телеканалу «Росія сьогодні» Олексій Ніколов. Але він в основному звинувачував Грузію в тому, що там була запроваджена цензура і влада, мовляв, під час воєнного конфлікту там позакривала російські канали, не надаючи таким чином об’єктивної інформації. Російський журналіст не пояснив, де взялася цифра — 2 тис. загиблих мешканців Цхінвалі та чому фактично на другий день грузино-російського конфлікту російськими ЗМІ була запущена в хід інформація про геноцид, а також чому в телеефірі по тисячі разів прокручувався епізод, у якому жінка переказує почуту неперевірену інформацію про те, що грузинський танк переїхав живими родину осетинів. Втім Ніколов визнав, що під час конфлікту дійсно було проігноровано людський вимір і такі слова як геноцид потрібно використовувати обережно.
Досить з несподіваної точки зору подивився на грузино-російський конфлікт журналіст з німецької телекомпанії «Дойче Велле» Гюнтер Кнабе. Він вважає, що в цьому конфлікті велася війна не стільки за розум, як за емоції. На думку німецького журналіста, ніхто не звертав уваги не те, що емоції мають великий вплив. Відтак Кнабе звернув увагу на те, що в майбутніх війнах цей аспект, а також інтернет буде відігравати більшу роль. Тому, вважає він, потрібно враховувати емоційний фактор, рухаючись до більш мирного світу.
Втім найчисленішими і найактивнішими на колоквіумі в Потсдамі були журналісти британської служби Бі-Бі-Сі. Саме представник цієї служби директор англійських мереж і новин Гвінет Вільямс дала точний аналіз нинішній ситуації в мас-медіа. «Слова мають велику силу. Тому, аналізуючи, що відбувається у світі, визначаючи тенденції, ми впливаємо на події. Нам треба знати факти, історію і контекст. Нам треба повертатися до дипломатичної точності і повідомляти, ґрунтуючись на експертизі. Викликом для нас є поширення думки, що кожен має розуміти, що відбувається у світі, а для того ми маємо охоплювати трансляцією всіх», — наголосила вона.
Щоправда, не з усім погодився голова правління французької Le Monde Луї Швайцер, який вважає, що мас-медіа не мали впливу на початок конфлікту і навряд чи матимуть вплив (принаймні західні ЗМІ) на його розв’язання. Він пояснює свою думку тим, що на початку цього конфлікту не відбувалося дебатів, на противагу розв’язанню війни в Іраку. «А коли починаються дебати, хто правий у конфлікті чи не правий, важко зупинити війну», — наголосив Швайцер.
Але справжній урок мас-медіа і політикам, що говорять про повернення Realpolitik, зробила Інгрід Бетанкур, яка більше шести років знаходилася в джунглях Колумбії як заручник повстанців і була звільнена лише 2 червня у результаті операції колумбійських спецслужб. Вона отримала премію M100 Media Prize 2008 і в своєму відеозверненні перед учасниками колоквіуму сказала, що мас-медіа були єдиним способом, завдяки якому вона тримала контакт зі світом. Вона зазначила, що кожній людині в щоденному житті доводиться робити вибір. І його можна робити, виходячи з власних інтересів, інтересів громади, своєї країни чи інтересів світу, або ж згідно з принципів та цінностей. На її думку, такий вибір треба робити відповідно до переконань і цінностей. Бетанкур переконана, що мас-медіа важливо зрозуміти, якими вони є впливовими особливо для тих, хто страждає. «А врятувавши одне життя, ми рятуємо один світ, принципи і цінності — і таким чином ми впливаємо», вважає колишня колумбійська сенаторка, колишній кандидат на посаду президента Колумбії.
Можна погодитися з президентом Інституту стратегічного діалогу Лордом Вайденфельдом, що багато можна досягти, якщо США, Європа і Росія працюватимуть разом. Однак виникає питання, чи сприятиме взаємопорозумінню світових держав повернення назад у ХІХ століття, коли світ тримався на системі балансування сил. І здається, у нинішньому світі все таки варто прислухатися поради Бетанкур і дотримуватися принципів і цінностей. Тоді у мас-медіа на Заході і Сході матимуть спільні орієнтири і знайдуть спільну мову.
