Iронія долі: домігшись дострокових виборів, головним завданням яких для БЮТ було жадане прем'єрство Юлії Тимошенко, однойменний блок ризикує знову опинитися в некомфортних опозиційних окопах...
Судячи з усього, тривала, а в підсумку, через кульбіт Мороза несподівана коаліціада зразка минулого року нічого не навчила будівників коаліційного будинку. 2006-го, пам'ятаєте, як усміхалися Тимошенко, Мороз, Безсмертний, ще задовго до виборів демонструючи громадськості підписаний проект коаліційної угоди «помаранчевого» формату? Тепер ситуація повторюється, щоправда одна «цеглинка» з відомих причин із демкоаліції випала — СПУ. А ось пропрезидентський блок НУ-НС і однойменний — БЮТ поки що успішно демонструють єдність і, як і обіцяли, дотримуються принципу взаємного ненападу. Однак якщо бютівці від першого до останнього номеру в унісон твердять: ніякого союзу з соратниками Януковича, то в «помаранчевому» таборі про неможливість широкої коаліції говорять лише «яструби» — Луценко, Кириленко, а ось «голуби» — Єхануров, Плющ, Третьяков мовчать узагалі.
Немає вічних друзів і вічних ворогів, є вічні інтереси, — сказав Черчилль і, очевидно, мав рацію. Після того, як преса стала писати про те, що керівник виборчого штабу «синьо-білих» вчастив у гості до керівника виборчого штабу «помаранчевих», Борис Колесников спочатку відмовчувався, а потім якось уже дуже непереконливо заявив, що дійсно приїжджав до Віктора Балоги, проте аж ніяк не для наведення коаліційних мостів.
За словами Бориса Вікторовича, йшлося про те, як забезпечити прозорий результат виборів і про причини, які можуть цьому перешкодити. Переконливо? Навряд! У тому ж і річ, що ключові для країни та її мешканців питання в нас традиційно приймаються за щільно зачиненими дверима — або високих кабінетів, або фешенебельних ресторацій.
Закритість вітчизняної політики — це головне, що викликає сумнів у тому, що коаліційна карта буде такого кольору, як нині публічно обіцяють з одного боку представники «помаранчевих», з іншого — «синьо-білих». Мороз вів публічні переговори з НУ і БЮТ, а що в результаті? Мабуть, більш яскравого прикладу непрогнозованості коаліційного будівництва по-українськи не існує, як і стовідсоткових гарантій у вірності потенційних коаліціонерів майбутньої Верховної Ради шостого скликання.
Незважаючи на те, що ідея широкої коаліції не подобається Вікторові Ющенку, за інформацією голови політради партії «Пора» (або однієї з них?), переговори з цього приводу тривають. Але не все так просто складається в коаліційній мозаїці, оскільки окрім НУ-НС із регіоналами, за словами Ярослава Годунка, беруть участь і окремі бютівці. Представник «Пори» говорить, що від «помаранчевої» партії в переговорах бере участь колишній перший помічник Президента Олександр Третьяков, а від Блоку Юлії Тимошенко — Богдан Губський. Нібито вже є навіть домовленості, що в новій Верховній Раді 25 нардепів від БЮТ перейдуть до коаліції. До того ж, майже узгоджене питання щодо виборів у місцеві ради, які мають відбутися навесні наступного року. Пан Годунок говорить: «Буде створено широку коаліцію. Єдиний, кому ми віримо й розуміємо, що він не буде учасником цієї коаліції, є Юрій Луценко. Ведуться конкретні переговори пана Васадзе, пана Губського, Осики про те, що з БЮТ декілька десятків осіб відійдуть. І Юлія Володимирівна буде знову галасувати, що це зрада, що це негідники».
Своєю чергою Президент зазначає: «Я не вітаю ніякого часткового приєднання кого-небудь і до кого-небудь. Я не великий оптиміст у цій моделі майбутньої конфігурації, але хотів би сказати ось що: нам потрібно думати, окрім того, що хто з ким об'єднується, нам потрібно не забувати, навколо чого об'єднуватися». Регіонали, очевидно, думають і вустами Раїси Богатирьової констатують: ми ніколи не говоримо «ніколи», — чим формально підтверджують, що широка коаліція в майбутній Верховній Раді можлива. Разом із тим топ-фігури блоку НУ-НС, зокрема Юрій Луценко, В'ячеслав Кириленко, щодня, немовби мантру, повторюють: ніякої коаліції з «синьо- білими», мовляв, це ми вже проходили. Але чим голосніше «помаранчеві» говорять «ні», тим частіше експерти схиляються до думки, що «синьо-помаранчева» коаліція — це дійова формула виходу з кризового глухого кута.
Тим часом, учасники виборчих перегонів сходяться в одному — так довго утворювати коаліцію, як після торішніх виборів, не можна. Не можна, хоча б тому, що якщо тоді країна крокувала в літо, то зараз — у зиму. І зустрічати Новий рік без уряду й договорів про поставки газу вкрай небезпечно. Саме тому найбільші партії і блоки придивляються до потенційних партнерів коаліційного дому вже зараз.
Представник БЮТ Микола Томенко найбільш можливою коаліцією в новій Верховній Раді вважає союз блоку НУ-НС і БЮТ. При такому розкладі бажану посаду голови уряду напевно отримає саме Тимошенко. Адже її Блок, скоріше за все, пережене НУ-НС у симпатіях виборців. Іншу частину крісел поділять порівну. Відповідну угоду вже підписали. Разом із тим бютівці па зайвий романтизм не страждають: Томенко не виключає коаліції в форматі регіонали-нашоукраїнці чи регіонали-комуністи. Політик констатує: «У «Нашій Україні» є зараз люди, які публічно за широку коаліцію — Плющ, Єхануров. У нас такого сегменту немає. Ми чітко визначилися: або ми в уряді, або дві версії опозиційні».
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Юрій ЯКИМЕНКО, експерт Центру ім. О. Разумкова:
— Зараз вельми важко уявити собі взагалі будь-який формат коаліції, оскільки шанси в двох сторін — об'єднаних «помаранчевих» і «синьо-білих» становлять 50х50. Окрім того, чинник невизначеності вносить блок Литвина, який має теоретичні шанси подолати прохідний бар'єр. На чий бік стане колишній голова ВР у разі проходження до Верховної Ради? Дуже складно відповісти на який саме — «синьо- білий» чи ж «помаранчевий». Якщо говорити про привид широкої коаліції, то, на мою думку, зараз відсутні підстави для розмов про ймовірність її створення, хоча б тому, що ця теза постійно, регулярно й публічно спростовується двома сторонами: і НУ-НС і ПР. А на торішніх виборах, як ми пам'ятаємо, Регіони допускали створення такої коаліції. І риторика про широку коаліцію з електорального погляду є шкідливою для всіх гравців. Тобто заклики до єдності вже не спрацьовують, а ідея широкої коаліції не підтримується прихильниками ні тієї, ні іншої сторони. Тому якщо ми говоримо загалом, про шанси виявитися в опозиції, то вони, як мені здається, рівні і в тих, і в інших.
Яка коаліція може бути корисною для України як держави? Будь-яка коаліція, в тому числі й коаліція суперечливих у своїх підходах політичних сил, якби її було сформовано навколо певних засад, що випливають із національних інтересів, а також стратегічних пріоритетів розвитку України. Проте важливо також, щоб усі учасники коаліції дотримувалися домовленостей у цих, принципових і важливих для країни питаннях. Це якраз те, що не вдалося реалізувати за допомогою Універсалу національної єдності. Якщо ж буде створено механічну коаліцію — щоб просто відкрити Верховну Раду і сформувати уряд, то потім почнеться взаємне торпедування політичних ініціатив. У результаті з таким парламентом, з такою більшістю, в такій атмосфері, просто неможливо буде працювати. Іншими словами така ось механічна коаліція проблему не вирішує. Навпаки, вона породжуватиме проблеми. Коаліція, яка базується на загальнодержавних пріоритетах із виконанням домовленостей щодо їхнього непорушення — зовсім інша річ.
БЛІЦ-ІНТЕРВ'Ю
Андрій ШЕВЧЕНКО: Ми знаємо, що є багато людей, які «їздять» по вухах Президента і говорять, що необхідно дати Ахметову, Януковичу, Колесникову ще один шанс
«День» поцікавився в бютівця Андрія Шевченка: а чи готові соратники Тимошенко до коаліційного удару нижче пояса? Іншими словами, яким чином бютівці поводитимуться, якщо їхні потенційні партнери з НУ-НС вирішать взяти коаліційний шлюб із Регіонами?
— Кожна людина, яка бере шлюб, знає статистику розлучень. При всьому при цьому, люди знаходять своє кохання, свою половинку, народжують дітей і будують успішні, щасливі родини. Зрозуміло, що насправді в політиці немає гарантій, і досвід минулого року показав, що від союзників можна чекати й прикрощів у тому числі. Тим часом, це абсолютно не змінює нашу стратегію. Ми переконані, що для того, аби Україна здійснила ривок уперед, потрібен уряд однодумців. Тому ми покладаємо надії на спільні сили БЮТ і «Нашої України». Я зараз якраз їжджу з турами по регіонах і хочу зазначити, що тональність виборчої кампанії вагомо відрізняється від торішніх виборів. Тоді це була тиха, партизанська війна на знищення, зараз — це кампанія союзників, яким, можливо, це не так легко дається, але при всьому при цьому — це працює. Звичайно ж, ми знаємо, що є багато людей, які, пробачте, «їздять» по вухах Президента та інших лідерів «Нашої України» й кажуть, що необхідно дати Ахметову, Януковичу, Колесникову ще один шанс і зробити з ними уряд. Але я, все ж таки, сподіваюся, що всі ці розмови не зіб'ють наших колег з того шляху, про який ми домовилися.
— Щодо останніх гучних заяв. Регіонал Кисельов говорить, що якщо Президент не дасть зелене світло референдуму ПР щодо статусу російської мови і НАТО, то «синьо-білі» можуть запустити маховик імпічменту. Як думаєте, це що: шантаж, виборча риторика, чи озвучення реальних намірів?
— У мене в зв'язку з цим коментар лише один: у Партії регіонів дуже погано йдуть рейтингові справи. Вони зрозуміли, що ніхто не вірить їхнім казкам про зниження цін і зростання зарплатні, і вони заспівали стару і, на жаль, погану пісню про двомовність і НАТО. Це теми, які рвуть Україну на частини, і я гадаю, що кожен, кого непокоїть доля й успіх цієї країни, буде проти того, щоб такі теми були головними для референдуму. Один референдум та інший референдум це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці, оскільки є референдуми, які допомагають країні відповісти на дуже важливі для неї питання, необхідні для руху вперед, а є референдуми, які ініціюють лише для того, щоб заробити очки перед виборами й порвати країну.
— Як ви гадаєте, парламентські вибори потягнуть за собою дострокові вибори на місцевому рівні й наскільки це необхідно?
— Знаєте, коли я їжджу Україною, то бачу, як ідуть справи в місцевих радах. Скажу чесно, у мене, побачивши це, часто виникає бурхливе бажання провести такі вибори якнайшвидше, щоб очистити місцеві ради від людей, які, судячи з усього, неправильно зрозуміли, навіщо вони приходять до влади. І ці люди — представники різних політичних сил. На жаль, іноді і з тієї політичної сили, яку я маю честь репрезентувати. З іншого боку, мені також зрозуміло, що місцеві вибори мають бути проведені вже під нову, зрозумілу систему влади. Я маю на увазі нову Конституцію з розширеними правами місцевого самоврядування.
— Ви кажете, що їздите зараз Україною. Скажіть, а побачивши українську глибинку, у вас не виникає почуття... того, що в нас дві країни — країна політичного класу з вертолітними майданчиками на дахах віл і яхтами, які підпливають прямо під поріг, і їх — «маленьких» українців, які особливо на периферії не живуть, а, пробачте — животіють.
— Я б не рівняв так категорично всіх політиків на один лад. Так, безперечно, є люди у Верховній Раді неадекватні, але є й ті, які добре знають, чим насправді живе країна.
— А яких більше?
— Ну, ви ж самі добре знаєте відповідь.
— Нещодавно ви виступили з абсолютно несподіваною заявою про створення після парламентських виборів єдиної демократичної партії на основі БЮТ і НУ-НС. Ви сказали, цитую: «Гадаю, що створення єдиної могутньої демократичної партії було б надійною опорою для Президента України». Андрію, запитання перше: чи ви вірите в створення такої партії? Не думаєте, що хоча б амбіції багатьох лідерів цих двох сил зможуть перешкодити визначенню спільного лідера? Запитання друге. Звідки власне таке припущення про єдину демпартію, адже «помаранчеві» пропонували вам іти однією колоною на вибори, але БЮТ вважав за краще йти нарізно? Запитання третє: чи викликала ваша заява внутрішньопартійні дебати?
— Давайте за порядком. Мені здається, що ми рухаємося в напрямку двопартійної системи, де буде сила, яка об'єднає людей, які стоять на європейських цінностях і демократичних засадах. Мені здається, що в цьому таборі очевидним лідером є Юлія Тимошенко. Чому? Бо це людина з найбільшим рейтингом популярності й могутньою, консолідованою політичною силою за плечима. І є друга сила — це наші ключові опоненти. Це люди, які сповідують трохи іншу філософію і ця філософія тяжіє, скоріше, до пострадянської ментальності. Зрозуміло, що йдеться про політичну силу, сформовану навколо Віктора Януковича. Я абсолютно впевнений у тому, що партійне бродіння не завершиться виборами. Ми побачимо, як буде змінюватися партійна карта, і я гадаю, що серед різних варіантів є й той, про який я сказав. Інша річ, що для створення єдиної демократичної партії необхідними є декілька умов. Перше. Демократична коаліція з демократичним урядом. Друге. Для мене очевидно, що це уряд, яким керуватиме Юлія Тимошенко, як найбільш популярний політик цього табору. І Юлія Тимошенко, на мій погляд, кандидат номер один на посаду лідера такої партії. Проте, разом із тим, необхідно пам'ятати, що ми з вами зараз про це говоримо як про один із десятка сценаріїв, які можуть скластися після виборів. Що ж до внутрішньої дискусії в зв'язку з моєю заявою про єдину партію, то, знаєте, часу на дискусії зараз немає. Завдання номер один на сьогодні — гідно виступити на виборах. На цих виборах ми з блоком НУ-НС, хоч і є союзниками, є й конкурентами, тому ми зацікавлені показати гідний результат і покласти його в спільну скарбничку спільної перемоги над Партією регіонів.
— 16 вересня 2000 року пропав Георгій Гонгадзе...
— Я вже знаю ваше запитання. Так ось, країні потрібне повноцінне й незалежне слідство. Якщо ми його не матимемо, ми замість того, щоб чути правду, плаватимемо в потоці таких ось маленьких інформаційних повідомлень про все та ні про що. Мені як громадянинові й журналістові цього замало і в справі Гонгадзе, і в справі про отруєння Ющенка.
ЗА І ПРОТИ
Раїса БОГАТИРЬОВА, ПР:
— Коли ми говоримо про ідею широкої коаліції і про аргументи на підтримку її ідеї, на перше місце ставимо стабільність країни. І стабільність влади. Ось для стабільної влади в країні необхідна широка коаліція. І Президент це повинен розуміти, він узяв на себе відповідальність лише за свої політичні сили, ось він і відповідатиме за стабільність у країні. Тому ми як політична сила, як професійна політична партія чудово розуміємо, що для стабільної роботи влади, всієї влади — і виконавчої, і законодавчої, і Президента в тому числі — потрібна широка коаліція.
Юлія ТИМОШЕНКО, БЮТ:
— Коли сьогодні мені говорять про те, що було б добре в новій Верховній Раді створити широку коаліцію, в якій усі партії нарешті почали б працювати для народу, я відповідаю, що це серйозна помилка. Адже політичні сили не однакові й переслідують різні цілі. А нашу політичну силу просто не хочуть допускати до влади, розуміючи, що в цьому разі амністії не буде ні для кого.
Віктор БАЛОГА, НУ-НС:
— Нашим пріоритетом була й залишається коаліція демократичних сил. Ми докладемо всіх зусиль для того, щоб саме ці сили сформували в новій Верховній Раді коаліцію і на її основі — демократичний уряд. Лише таким чином можна раз і назавжди відвернути загрозу повернення повзучої криміналізації влади, знищити масштабні корупційні схеми й зупинити торгівлю національними інтересами України на догоду бізнесові вузької групки людей. Саме коаліція демократичних сил дасть можливість виконати соціальні ініціативи Президента, які неможливо реалізувати при нинішньому уряді.
Степан ГАВРИШ, радник Президента:
— З погляду національної історії, зараз єдиним виходом є коаліційний пакт трьох ключових політичних сил, а саме ПР, БЮТ і НУ- НС. Однак це навіть не романтизм, це утопія. Що ж до Партії регіонів і «Нашої України» — так, це романтизм і це зрозумілий крок, бо необхідно об'єднувати дві України, яка нині є розколотою. І не потрібно ховати голову в пісок у цьому питанні. Тому я вважаю, що цей романтичний заклик не може бути не реалізований. Тим більше, не забувайте, що світоглядні позиції Президента і Ріната Ахметова дуже близькі. Обидва — ліберали, обидва — економічні ліберали, обидва визнають пріоритети Адама Сміта перед Марксом. Є різниця в підходах до кейнсіанської концепції розвитку, до чого більш тяжіє Президент, але разом з тим, це дійсно два нових явища в Україні. Проте також зрозуміло, що політична боротьба, політична кон'юнктура спотворюватиме будь-які домовленості. Ми ще не ввійшли в пік виборчої кампанії, який стартує десь з 15 вересня і гармати в кущах стоять заряджені зовсім не пропозиціями про співпрацю. Мені здається, що на цей період часу, виходячи з соціологічних досліджень, якраз у «помаранчевих» тенденцій на об'єднання існує більше, ніж у НУ-НС і Регіонів.
Микола КАТЕРИНЧУК, НУ-НС:
— Ми підписували Угоду про створення демократичного блоку демократичних сил на умовах не створення коаліції в майбутній Верховній Раді з Партією регіонів, соціалістами та комуністами. Це ключовий акцент, який, наприклад, для мене особисто є принциповим тому, що, власне, головне питання цих виборів — якою буде влада й, відповідно, в якому напрямку розвиватиметься Україна? Мені б дуже хотілося, щоб виборці підтримали якраз демократичний шлях розвитку країни. Тому питання не в окремих заявах і персоналіях, а в системі влади, яка не дозволяє нині робити кроки, очікувані суспільством.
Якщо будь-хто заявить про такі переговори (про широку коаліцію), або почне вести ці переговори, або казатиме про широку коаліцію, його тут же буде виключено зі списків. Зрозумійте, ми об'єднувалися навколо ідеї демократичного розвитку України, а не того, що пропонує сьогодні Партія регіонів. Тому ні про яку широку коаліцію і мови бути не може.
Борис БЕСПАЛИЙ, депутат ВР V скликання від «Нашої України»:
— Коаліція — це не освідчення, і не шлюбний контракт. Коаліція — це кон'юнктурна, вимушена ситуація, коли ніхто сам не набирає половини голосів, і тоді з'являється коаліція, я б так сказав, національної консолідації. А коли існує два протиборствуючих табори, логічно, що це (коаліцію) повинні робити тузи, а не шістки. Ось як у Німеччині, зайшли до глухого кута і — або загальнонаціональна криза, або — консолідація тих, хто навіть за кулісами в їдальні за один столик не сідає, на відміну, до речі, від наших опозиціонерів. Ось, наприклад, Юлія Володимирівна каже: ніколи ніяких справ із Регіонами. Тоді виникає питання: а що робити з третиною виборців, які підтримують, якщо не саму ПР, то їхніх союзників, есдеків, наприклад, чи «Віче». Їх що, до Сибіру виселити? Як можна ігнорувати половину України? З іншого боку, якби Янукович аналогічно жорстко б поставив себе: ніяких справ з «помаранчевими», що тоді, питається, робити з Галичиною? До Польщі її виселити, чи як? Ми ж усі — українці, тому ми приречені шукати такі варіанти, які зближують. А це можуть бути зовсім не культурологічні варіанти програми. Це може бути лише зближення в роботі і не більше за це. І якщо це покоління політиків гратиме на розлам країни, то його люди просто зметуть у той чи інший спосіб, або буде загроза дезінтеграції державності. Тому необхідно шукати те, що об'єднує, а не те, що роз'єднує. Регіони, до речі, така ж українська партія, за яку голосує навіть більше українців, ніж за Юлію Володимирівну. Як у такому випадку можна говорити: ніяких справ із Регіонами?
Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
— Якби широку коаліцію було створено на базі прагматичних економічних інтересів — не особистісних, а суспільних, то така більшість цілком могла б існувати. Змирімося вже з тим, що «Наша Україна» і Партія регіонів — це, власне кажучи, абсолютно однаковий тип людей.
Чому вони не створили коаліцію за підсумками торішніх виборів, хоча між Ющенком і Януковичем було підписано меморандум про співпрацю? Перешкодою для цього стали енергоносії. Справді, коли підписувався вищезгаданий меморандум, очевидно, що існували також домовленості чисто економічного характеру. Рік тому було розділено сфери впливу. Президент отримав свого міністра внутрішніх справ у особі Юрія Луценка, міністра закордонних справ у особі Бориса Тарасюка та міністра оборони в особі Анатолія Гриценка, окрім цього Юрій Павленко став міністром у справах молоді, Юрій Поляченко — міністром охорони здоров'я. Але очевидно, що коли виникло питання «РосУкрЕнерго», коли виникло питання про того, хто контролює фінансові потоки, пов'язані з енергоносіями, тут і сталися збої. І тоді, коли силовим шляхом спробували вирішити це питання, (під силовим шляхом я маю на увазі спробу Партії регіонів в обхід домовленостей створити коаліцію в триста голосів) у терміновому порядку двір Ющенка на це відреагував і, внаслідок цього, було створено штучну політичну кризу. До речі, це не була суспільна криза, це була суто політична криза. Якщо бути до кінця чесними, то політики імітують кризу, бавлячись у неї.
