Адміністративна реформа, про яку так довго говорив Президент і його наближені, здійснюється. Навіть якось дивно — невже число ненависних народові бюрократів все-таки скоротять? Якось несподівано, що справа до цієї реформи так швидко дійшла. Втім, все має пояснення. Бюджет, що формується під пильним наглядом МВФ, потрібно наповнювати. Атака на малий бізнес не вдалася, тому доводиться знаходити інші засоби поповнення казни. З усіх заходів, які можна придумати, скорочення числа відомств — найпопулярніша і правильніша, з точки зору народу. З неї і починають, щоб підкоригувати імідж Президента, який дещо похитнувся. Скоротивши, але, в основному, помінявши місцями чиновників, можна потім займатися і менш популярними реформами: рішучий крок для поліпшення іміджу Президента, як «грози бюрократів», вже буде зроблений.
Але головні питання, як завжди — в деталях реформи і в її практиці.
ПОНАД ПІВМІЛЬЙОНА «КРОПИВ’ЯНОГО СІМ’Я»
Статистика свідчить, що на 1 січня 2010 року в Україні було 637 тисяч чиновників. Звичайно, велика частина з них — рядові виконавці. Чи варто їм побоюватися за свої місця? І так, і ні. З одного боку, найбільш безболісно можна скоротити саме їх. З іншого — принцип делегування повноважень і максимального перекладання функцій з однієї інстанції на іншу робить рядових чиновників головною необхідною ланкою управління. Отже, скорочення цієї найчисленнішої категорії клерків буде, але не таке істотне. Тим більше, що в регіонах ситуація принципово інша — не всі служби мають там нижчі структурні підрозділи. Зате є свої, районні, міські, обласні відомства. Саме з ними найчастіше стикається рядовий українець. І кожен чиновник при цьому втілює для нього весь бюрократичний апарат. І якраз цей провінційний чиновник, зазвичай, поводиться найбільш нетерпимо і є основним хабарником. По провінційному чиновництву, особливо такому, яке прийшло після нинішніх виборів і «ще не наїлося», наші люди судять про всіх управлінців.
Отже, скорочення і реорганізації в столичних відомствах, по суті, нічого нашим громадянам не дадуть. Обивателеві важливо, аби скоротили число інстанцій у його конкретному випадку — чи соцзабез, паспортна служба або відділ усиновлення. І якщо він цих скорочень не побачить, то суть реформи в його очах буде дискредитована. Адже є ще міліційна і, звичайно, податкова бюрократія, які викликають у громадян «найпозитивніші» емоції, і до якої ініціативи Президента явно не дійшли.
ДЕСЬ ВІДНІМЕТЬСЯ, ДЕСЬ ДОДАСТЬСЯ...
Що стосується пропонованої реформи в центрі, то, якщо придивитися, Президент, в основному, пройшовся по середній бюрократичній ланці. Середній, з точки центральних органів влади. Під удар потрапили різного кшталту держслужби, держдепартаменти й інспекції, яких при кожному міністерстві — з десяток. Тепер державні комітети та інші подібні напів- і псевдоавтономні структури, фактично, зробили підрозділами міністерств. Число останніх також скоротили. Екс-міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов вже заявив, що на звільнених чиновниках держава заощадить 120 млн. грн.
Серед міністерств існували явні атавізми радянських часів, коли структура управління УРСР дублювала загальнорадянську навіть в дрібницях. Так, наприклад, не виправдано існування Міністерства промислової політики, в якого фактично немає реальних управлінських функцій. Під великим питанням була і самостійність Міністерства економіки, що стало тепер надбудовою над Тендерною палатою.
Зовсім недавно (2005 року) був створений Мінвуглепром. Його існування обумовлене важливістю вугільної галузі в нашій державі. Проте і він став жертвою реорганізації — його приєднали до Мінпаленерго.
Створене самими ж регіоналами Міністерство житлово-комунального господарства також скасоване. Його тепер логічно об’єднали з Мінрегіонбудом.
Міністерство аграрної політики поділило декілька колишніх служб і комітетів з Мінекології. Так, одним з підрозділів Мінагрополітики може стати Держкомзем. До екологів відійдуть департаменти лісового, рибного і водного господарств та ветеринарна служба.
Скасовано було Міністерство сім’ї, молоді та спорту. Його голова — Равіль Сафіуллін — вважався в уряді близьким до Ріната Ахметова і Бориса Колесникова. Віднині молодіжними проблемами займатиметься ніхто інший, як Дмитро Табачник.
Міністерство вугільної промисловості приєднали до міністерства палива і енергетики. Його голова, який викликав незадоволеність Віктора Януковича ще навесні, тепер відправлений у відставку. Функції міністерства промислової політики, що очолювалося ще однією людиною групи Ріната Ахметова — Дмитром Колесниковим, — передані Держагентству з управління державними корпоративними правами і майном.
Схоже, що за результатами реформ, найбільшу кількість функцій, в порівнянні з попереднім об’ємом обов’язків, візьме на себе Державна реєстраційна служба. Вона тепер реєструватиме в державі все — від нерухомості до політичних партій.
Ліквідовується і Гідрометцентр. Його функції частково переходять до Державної служби метеорології, геодезії і картографії. До цієї ж служби перейдуть деякі функції Мінприроди та МНС, а також Державної служби геодезії, картографії і кадастру.
А ось Державна паспортна і міграційна служба, згідно з реформою, отримає функції з контролю, нагляду і надання держпослуг від МВС і ліквідовуваної державної міграційної служби.
Характерно, що в результаті реформи втратили свої крісла міністри, що належали до квоти Блоку Литвина. Найпоказовішим стало скасування Міністерства транспорту і зв’язку разом із міністром Костянтином Єфіменком. Тепер колишнє Мінтрансзв’язку перетворене в Міністерство інфраструктури, до якого також увійшли Державна автотранспортна служба, Державна авіаційна служба, Державна служба зв’язку і Державна служба морського і річкового транспорту України. Весь цей величезний фронт робіт тепер курируватиме віце-прем’єр Борис Колесников, який тепер стає третім за значимістю в Кабміні після прем’єр-міністра та першого віце-прем’єра — міністра економічного розвитку і торгівлі Андрія Клюєва.
Також втратив свою посаду, причому повністю, міністр праці й соціальної політики Василь Надрага. Усі соціальні питання тепер під кураторством Сергія Тігіпка. Таким чином, міністерські крісла практично очищені від колишніх «коаліціянтів» (якщо пригадати й те, що колишній міністр економіки Василь Цушко був призначений за квотою Компартії). З персональних ротацій слід зазначити також усунення Михайла Бродського — голови Держкомпідприємництва, одного з найненависніших «героїв» другого Майдану. Прибравши Бродського, Президент отримує овації з боку тих, хто чекав від нього суворих кадрових рішень за підсумками антиподаткових бунтів. Із сфери кураторства над економікою усунений і Сергій Тігіпко. Ніякого «віце-прем’єра з реформ» більше немає. Є голова блоку соціальних служб і відомств, які традиційно вважаються в нашій країні провальними. Невдячне місце роботи, на якому Сергію Леонідовичу явно буде складніше працювати, ніж в більш знайомих макроекономічних сферах, робить його мішенню для критики й потенційним відставником у будь-який момент, коли Президент вирішить, що провали в сфері соцзахисту потрібно на когось валити. У сфері майбутньої жорсткої пенсійної реформи доля Тігіпка фактично вже вирішена наперед.
У результаті число міністерств скоротилося трохи, і головне — непереконливо, якщо вважати, що реформа була покликана зменшити кількість неефективних інстанцій. Замість 14 міністерств з’явилися 10, плюс ще 15 відомств.
Але якщо при цьому хтось вважає, що скоро на біржі праці можна буде побачити безробітних чиновників, то він дуже помиляється. Оскільки найцікавіше в проекті реформи полягає зовсім не в переліку ліквідованих відомств, а в переліку тих, які створюються на їхньому місці. Якщо почитати текст указу, то служби тільки об’єднуються одна з одною, передаючи функції. Так, цим наводиться деякий лад, але суті процесу нинішня реформа не міняє. Отже, не варто журитися (або злорадіти) з приводу тисяч звільнених бюрократів — як заявив Микола Азаров, всі будуть працевлаштовані.
ЗМІНИ НА ГУМАНІТАРНОМУ ФРОНТІ
Особливо слід наголосити на реформі в сфері управління гуманітарною політикою. Ця сфера для регіоналів традиційно непріоритетна. Найсумніша, але очікувана подія — збереження Дмитра Табачника на посаді. Більше того — його повноваження розширилися і фактично стали рівнозначними віце-прем’єрським, але без префікса «віце». Він тепер курируватиме, крім освіти й науки, ще й молодь і спорт, буде займатися питаннями інтелектуальної власності та керуватиме колишньою ВАК. До того ж, враховуючи той факт, що Інститут національної пам’яті переходить під юрисдикцію Кабміну, напевно, його діяльність входитиме в сферу управління Табачника. Що означає повільну й жорстоку смерть цієї установи.
Звичайно, підпорядкування ВАК Міністерству освіти було логічним, так само, як і кураторство молодіжними питаннями. Тобто, з точки зору суті реформи, питань начебто немає. Але з урахуванням того, що Табачник виконує в уряді ідеологічну місію, його робота може завершитися одним із двох наслідків — або тотальним провалом через фактичний бойкот і саботаж з боку інтелігенції і студентства, або «переломом через коліно» світоглядних цінностей цих двох «проблемних» для влади соціальних груп.
Залишився в своєму кріслі й міністр культури Михайло Кулиняк. При цьому він втратив, на відміну від Табачника, частину повноважень — туризм у нього відібрали й передали у відомство Бориса Колеснікова. Зате в нову функцію Мінкульту тепер входить заняття питаннями міжнаціональних відносин, нацменшин і релігії — колишній Держкомітет у справах релігій, спадкоємця радянських часів, ліквідовували.
ГЛАДЕНЬКО БУЛО НА ПАПЕРІ...
Як бачимо, ефект від адміністративної реформи, яку правильніше було б назвати саме «оптимізацією», і не більше того, очікується вельми відносний. Президент «скинув баласт» в особі деяких другорядних міністрів, керуючись більш політичними міркуваннями й особистими антипатіями. Між основними групами впливу в Кабміні дотриманий зовні дуже «красивий» баланс, яким глава держави має право пишатися. Проте за сутністю нова реформа є черговим перерозподілом «великих потоків» на користь осіб, що втілюють цей баланс. Ці особи залишені віце-прем’єрами. Останні міністри стають, так би мовити, вторинними, фактичними виконавцями. Янукович не може більше «заносити хвости» старій кабмінівській машині — йому потрібно, нарешті, виправдати думку про свій уряд як про «команду професіоналів». Правда, особиста думка Президента про те, хто є професіоналом, яка його справжня користь Україні, може не збігатися з об’єктивною оцінкою роботи, але Президент має право узяти на себе відповідальність за цей кадровий склад Кабміну. Адже він тепер — єдиний, хто все вирішує в країні, з урахуванням повноважень, що даровані йому Конституцією 1996 року.
Замість одних інституцій створюються інші, частина чиновників виходить на пенсію, і зовсім не маленька (навантаження на Пенсійний фонд), останні ж просто переміщуються в нові крісла. Комусь при цьому, може, навіть уріжуть зарплату. Все одно вони не з неї живуть. Хтось може втратити й свої нинішні повноваження, але це вже — проблема окремо взятих людей. У цілому, суть реформи простому громадянинові не зрозуміла, і полегшення йому не несе. Цифра економії — 120 млн. грн. — звучить «потужно», але вона не підтверджується нічим, і куди підуть ці гроші, якщо вони є, — невідомо. Підозрюємо, що в черговий «стабфонд», поняття якого розмите — тобто далеко не «кожному українцеві».
Заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова вже визнала, що за кількістю чиновників Україна випереджає мало не всю планету. «У нас 8,4 чиновника на 1000 жителів України... У Польщі — 3,5, в США — 4,5, тобто за кількістю чиновницького апарату ми попереду всієї планети», — сказала вона. 60 мільярдів гривень щорік йде на чиновницький апарат. Від таких зізнань просто забиває дух, проте виникає резонне питання — чи не є ці цифри лише піар-акцією з метою покращити імідж Президента? Поки реформа не дійде до місцевого рівня, і доки спілкування пересічного жителя країни з чиновником не буде зведено до мінімуму (бажано, щоб воно відбувалося ще й заочно), жаданого «спасибі» главі держави громадянин не скаже.
ДО РЕЧI
Грузинські реформи та їхні результати вже стали об’єктом прискіпливої уваги аналітиків. Швидкість соціально-економічних трансформацій в поєднанні з високою ефективністю при надто несприятливих стартових умовах дозволяє вести мову про унікальний досвід, який можуть використати інші країни світу.
Паралельно з рішучим наступом на корупціонерів почалась зачистка чиновницького апарату від скомпрометованих представників минулого. Тотальна зміна еліт відбувалася на всіх рівнях. Нова влада логічно вирішила, що спроба ментальної трансформації старої еліти є безнадійною. Тому віддала перевагу не так званим професіоналам, які професійно хіба що розкрадали майже пустий бюджет, а недосвідченим та молодим фахівцям.
За словами Саакашвілі, молода людина за бажання швидко підвищить свій інтелектуальний рівень. Перевиховувати ж вихідців з минулого — справа майже безнадійна.
У результаті в сучасному грузинському уряді тільки двоє міністрів є старшими за 40 років. Генеральним прокурором країни була призначена 28-річна Ніка Гварамія, а заступником міністра внутрішніх справ є 31-річна Ека Згуладзе. Зі «злодіями в законі» успішну війну провів нинішній міністр оборони Грузії Бачо Ахалая, який в минулому очолював департамент виконання покарань.
Ці молоді люди, на відміну від колишніх міністрів, не були обтяжені зв’язком ыз минулим. Їх не цікавили таємні домовленості, впливи чи зобов’язання перед кимось. У них не було авторитетів, яких заборонено чіпати. Вони просто зробили свою роботу, яку б мали зробити їхні попередники, якби дотримувалися вимог закону та мали політичну волю.
У березні 2005 р. в Грузії було прийнято програму дерегуляції економіки. Саакашвілі чудово розумів, що перешкодою на шляху розвитку бізнесу та якісного покращання ефективності роботи чиновників є громіздкий державний апарат.
Тому реформатори скоротили кількість міністерств від 18-ти до 13-ти, кількість державних служб — від 52-х до 34-х. Було здійснено масштабне скорочення персоналу міністерств на 35%, а кількість чиновників у громадському секторі зменшили на 50%. Наслідком люстрації став суттєвий ріст зарплат у держслужбовців, котрі тепер отримують в середньому близько 450-ти доларів на місяць.
Водночас серйозне скорочення держапарату обернулося радикальним покращанням якості роботи. Реформатори виходили з того, що успішно виконувати свої функції з управління країною може лише невеликий, але мобільний чиновницький штат, який розуміє проблеми простих громадян.
«Рецепт успішних реформ від Саакашвілі»
