Я, ставши мамою, за одну мить змінила свій погляд на життя. Перше відчуття – це неймовірна гордість. Це вершина мого успіху і моїх досягнень, бо вже ніколи я не створю нічого більш прекрасного. Зростання в кар’єрі, гроші чи статки – це те все, що доповнює життя, а не наповнює його сенсом. Однак перші дивні відчуття почали приходити згодом, в спілкуванні з батьками інших дітей. З перших прогулянкових днів довелось відмовитись від чогось свого, довелось створити себе нову. Я позбавилась молодіжної зачіски, яскравого макіяжу, відвертого одягу. Мій гардероб почав все більше набирати сіро-бежевих тонів, я перестала слідкувати за манікюром і зачіскою. Так створюється враження дбайливої мами, яка весь час присвячує дитині. Намагаюсь не приходити з друзями на дитячі майданчики, бо зауважила збентежені погляди мам, які не вірять, що пляшка пива в руках молоді ще не передбачає подальшої неадекватної поведінки. А може мені просто соромно, бо сама я «чемна і гарна»?
Мої грандіозні плани виховувати свою дитину гармонійно, не вкравши в неї жодної хвилини дитинства, ламаються після зауважень з боку старших, досвідчених у виховній роботі пань. На їхнiй погляд, гарне виховання – це не дозволяти дитині підвищувати голос у транспорті чи в магазині, вдягати дівчинці платтячка і не дозволяти їй задиратись до хлопчаків; в пісочку бавитись лопаткою і не вимазувати руки, на прохання інших дітей віддавати свої іграшки. І ось я стою одна трохи подалі від майданчика, а моя дочка в брудному від свіжої землі та жовтого соку кульбаб спортивному костюмі закопує свою ручку в мокрий пісок, намагаючись привернути увагу інших діток. Я не прихильниця соціалізувати свою дитину рано, а лише тоді коли настане потреба. Чи не настає вона в нашому суспільстві надто рано? Суспільні норми і соціальні перестороги поглинають життя, перетворюючи його з найбільшого Дару Творця на план існування організму. Ми народжуємось, одружуємось, народжуємо дітей, виховуємо їх за не нами писаними правилами і поволі займаємо місце тих кого ніколи не розуміли.
За два роки спілкування з батьками на вулиці ми в розмові ніколи не торкались цікавих тем. Ми не розмовляли про літературу, живопис, театр чи політику, навіть у контексті того, як це могло б стосуватися дитини. Два роки я говорила і слухала про ширину і застібки в підгузків, якість гуми на сосках та ін. Найцікавіша тема – це промахи одних педіатрів та фантастичний талант інших...
На приватному майданчику ріс розкішний бузок, захований між іншими деревами. Декілька мам почали гнути гілки, щоб дістати верхівку з найкращими квітами. Основна гілка, яка була в серцевині куща, раптом зламалась. Їм було шкода. Я дивилась і під дивним враженням не змогла зробити зауваження. Не тому що вони вдвічі старші за мене, я просто зрозуміла, що стоїть за цим вчинком. Їм не шкода було гривні за букет бузку, вони не розуміли, що пошкодили чужу власність, не розуміли який приклад показують дітям, які тим гіллям почали замітати майданчик. Це просто була банальна поведінка банальних людей. Вони так і не збагнули, що можна чинити інакше. Отже, з року в рік вони будуть ділитися порадами з жіночих журналів, розказувати про недолiки виховання молодшим мамам, обговорювати охайність чужих чоловіків, пояснювати дітям правила гри в піску, і кожного травня ламати бузок.
