У ці дні мене часто запитують: ти за «білих» чи за «червоних»? І я цілком щиро відповідаю: за ментів! Звичайно йдеться про події 9 березня, точніше — не про події, а про вихід ненависті, про розгул інстинктів і незадоволених бажань, початок яким було покладено біля пам’ятника Т. Шевченковi. Безпристрасно дивився вниз на «громаду — капусту головату» бронзовий поет. Громада і в ХХI столітті може об’єднуватися тільки ненавистю (одне iз гасел: «Нехай ненависть об’єднає нас!»). Ненависть народжує гонтиків, які прагнуть чужій крові. І найкращою мішенню завжди виявляються міліціонери НА СЛУЖБІ, тобто при виконанні своїх обов’язків НА ОСНОВІ НАКАЗУ. Гріш ціна тому солдату, який не підкоряється наказу. Але відповідальність за його зміст несуть ті, хто віддає наказ. Військова дисципліна — це певний порядок поведінки людей, що відповідає вимогам організації, в даному випадку — міліції. І ВПОРЯДКУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ЛЮДЕЙ — умова нормального існування суспільства, умова, за якої стало можливим і право громадян на мітинги та демонстрації.
Я сама неодноразово брала участь в багатотисячних антиядерних акціях в Європі, особливо в Німеччині. Всі наші ходи контролювалися поліцією, а також ОРГАНІЗАТОРАМИ АКЦІЙ. Задача була спільною: не допустити агресивних випадів провокаторів проти охоронців порядку, щоб мета акції була досягнута. Мітинги, як правило, відбувалися біля атомних електростанцій або сховищ ядерних відходів, але об’єкти були відділені від мітингуючих щільною стіною поліцейських зi щитами, водометами і сльозоточивим газом... на випадок неконтрольованої поведінки людей (внаслідок емоційної нестриманості). Ніякої заданої агресії поліцейських ніколи не спостерігалося, більше того — вони охоче брали листівки і уважно слухали виступи, серед них було немало тих, хто поділяв антиядерні настрої людей. Але вони були на службі, виконували наказ, простіше кажучи — були на роботі. І коли я на одному з мітингів почала свій виступ зі слів «Дорогі друзі! Мої улюблені поліцейські!» — вони дружно привітали мене стукотом по щитах.
Мова не йде про любов до ментів, а лише про те, що вони не повинні бути крайніми, коли у нас руки короткі... і не вистачає чіткої програми зміни системи влади для покращання життя країни, а не для зміни влади як такої. Ті, хто прорветься на її вершину за допомогою «капусти головатої», так само будуть вимагати захисту. І захищати їх будуть ЗОБОВ’ЯЗАНІ все ті ж менти.
9 березня їх постійно провокували на зіткнення, щоб потім звинуватити в надмірному насильстві. Провокували в різних місцях — свідомо шукали пригод... І, можливо, вперше я бачила бажання міліції уникнути фізичного конфлікту (правда, гонтики наступного дня будуть з радістю констатувати, що менти їх просто боялися, тому виявили слабість). Менти — живі люди, на яких також розповсюджуються права людини. І я дякую Боговi, що ніхто з них не загинув від рук профашистської УНА-УНСО (професійних патріотів). Бо смерть будь-кого з них позбавила б нас усіх морального права на опозицію влади.
Саме тому, що вони живі люди, а не штучні роботи-поліцейські, вони захищали себе від «зброї пролетаріату» — каменюк та арматури, пляшок із запалювальною сумішшю і від кулаків кримінальних патріотів щитами і палицями, від яких, без сумніву, постраждали і нападники, в тому числі депутати (б’ють не по мандату, а по пиці, коли б’ються). Чи вже спровокованим ментам треба було питати: хто тут депутат, щоб честю просити (тобто без застосування загроз) покинути «поле бою»?
Поліцейських не дуже люблять у всьому світі, але разом iз тим погоджуються, що за образу, опір чи вбивство служаки повинно бути дуже суворе покарання. Існування ментів як охоронців порядку — в інтересах суспільства і є суспільною необхідністю. А внаслідок безладдя мета акції не була досягнута. Більше того — відстрахала багатьох людей від опозиції.
