Час від часу у різних країнах ініціюються антидемпінгові процеси проти українських виробників, які майже неможливо виграти лише через те, що Україна досі не визнана ані ЄС, ані США країною з ринковою економікою. У квітні Президент Віктор Ющенко має відвідати Сполучені Штати Америки. Не виключено, що під час цього візиту Україна вже вдруге офіційно звернеться до США із заявою про надання їй такого статусу. Коли можна сподіватися на відповідь? Щоб проінформувати український уряд щодо цього, до Києва прибула делегація міністерства торгівлі США на чолі з виконуючим обов’язки заступника міністра Джо Спетріні. Він є провідним переговорником США з правил СОТ і відповідає за моніторинг і підтримання діалогу з іноземними урядами з питань застосування торговельного права. Наприкінці минулого тижня «День» брав участь у бесіді з паном Спетріні. Її фахівець, звичайно ж, розпочав з мети свого візиту до нашої країни.
— З приходом нового українського уряду нам доводиться розв’язувати питання, яке залишилося ще з часів розпаду Радянського Союзу. Йдеться про те, чи можна за американськими законами (з погляду антидемпінгового законодавства, компенсаторно-митного законодавства й законодавства щодо субсидій) українську економіку вважати ринковою. Хоча це дуже вузьке технічне питання, воно надзвичайно важливе для пострадянських країн — України, Росії, Казахстану й інших, — щоб вони були визнані Сполученими Штатами країнами з ринковою економікою. Тож давайте визначимося з тим, що ж таке насправді демпінг і чи застосовується у цих країнах антидемпінговий підхід. Йдеться про ціну товару: чи є вона чесною? Для цього варто порівняти витрати на виготовлення певного товару в Україні та його ціну з ціною такого ж товару в Сполучених Штатах. Якщо є невідповідність, то ми підходимо до цього як до спроби демпінгу. І є ще одна умова, за якої проти такого імпорту, який ввозиться за нечесної конкуренції, вживаються якісь заходи — якщо наша Комісія з міжнародної торгівлі прийшла до висновку, що цим завдано шкоду американській економіці та американським виробникам. Все це відповідає правилам СОТ — організації, до якої Україна має намір вступити. І тоді вона підходитиме до цих питань так само, як сьогодні до них підходимо ми. Деяке тертя щодо цих питань між США, Канадою та новими незалежними країнами виникло відразу ж після розпаду СРСР. Чесно кажучи, корінням цього часто була не стільки практика українських компаній, скільки те, що компанії деяких розвинутих країн, як то кажуть, «підсіли» на те, щоб купувати продукцію в Україні за надзвичайно низькими цінами, які утворилися через проблеми та негаразди, які тут були на той час. Ціна була настільки низькою, що буквально вибивала грунт з-під ніг американських виробників. Один із найяскравіших прикладів цього — продаж продукції металургійної промисловості України, яка на той час втратила значну частину власного внутрішнього ринку. Через занепад промисловості українську сталь вдома не купували, й виникала потреба продавати її на зовнішньому ринку, причому дуже дешево. Через це поставали проблеми. І це був класичний випадок. Щось подібне відбувалося й у інших галузях, зокрема у виробництві добрив. Це створювало проблеми і для США, і для України. І тоді, коли ми зрозуміли, завдяки чому утворюються такі величезні демпінгові розриви, — винними тут виявилися посередники, — ми вирішили не накладати величезні компенсаторні мита, а проводити переговори, щоб розв’язувати конкретні проблеми. Деякі з укладених тоді угод діють і досі. А от українському уряду було досить важко пояснити своїм виробникам, чому до них застосовуються санкції на закордонних ринках. І це питання постійно поставало в ході різних двосторонніх контактів, включаючи ще комісію Кучма — Гор. І от тепер у вас є новий уряд — прогресивний, який має амбітні плани щодо економічного зростання, й він на дуже високому рівні звернувся до нашого уряду з проханням знову обговорити питання про надбання Україною статусу країни з ринковою економікою.
— Чи допускаєте ви, що США можуть змінити свою думку відносно демпінгу з боку України й погодитись з тим, що в нашій країні просто такі реалії: дешева електроенергія, робоча сила?
— Багато експертів та навіть і людей в нашому уряді думають так само. Саме тому вони і хочуть добитися рекласифікації України — від країни з неринковою економікою до надання їй ринкового статусу. Так, ми приїжджаємо й оцінюємо, скільки коштує в даній країні тонна металу, вивчаючи всі складові: трудозатрати, вартість енергоресурсів та сировини. Ми порівнюємо рівні затрат у досліджуваній країні з тими, які мають країни з ринковою економікою, що перебувають на такому ж рівні розвитку. Попередньо наші правники та економісти повинні вивчити ситуацію в українській економіці й дійти висновку про те, як ми повинні зробити цей перехід. За американським законодавством, є шість конкретних критеріїв, які треба оцінити, щоб зробити відповідні висновки. Продуктом наших економістів буде досить великий трактат щодо того, чи насправді за таких-то умов і певних рівнів цін саме ринкові фактори визначають остаточну вартість товарів українських виробників.
— Чому цією справою вирішили зайнятися лише тепер? Адже Україна подавала заявку на зміну статусу досить давно.
— Дійсно, це питання обговорюється протягом років... Однак офіційної заявки, щоб розпочати цей процес, довго не було. Вона надійшла лише 2001 року. Цьому є певна досить поважна причина. Росія звернулася з такою заявкою у 1995 році. Тоді ми провели такий аналіз, але результат був несприятливий для заявника. Так, в економіці Росії тоді вже відбулися зміни, але ціни й виробничі затрати, які можна було знайти в документах російських виробників, не були достатньо надійними, щоб можна було на них покладатися, вираховуючи ринкову вартість. І це відклало вирішення цього питання для російського уряду на сім років. У правничому світі, коли пишеться таке грунтовне дослідження економіки, а його висновок є негативним і свідчить про те, що ми не маємо достатніх підстав для того, щоб вважати економіку достатньо вільною й ринковою, то це стає надбанням громадськості. У даному випадку ми змогли повернутися до цього аналізу лише 2001 року. Робота зайняла дев’ять місяців. І тільки тоді ми змогли змінити категорію Росії й визнати її ринковою країною.
— Чи діють тут політичні фактори?
— Насправді — ні. Це все фактори економічного аналізу. Єдиний випадок, коли політика все ж таки грає роль, це в разі, якщо недостатньо вільний обіг товарів і регулювання цін є результатом свідомої політики уряду. Але в підсумку це також економічні підстави. Отже, в 2001 році, приблизно в той час, коли ми працювали над російським аналізом, Україна також звернулася з офіційним запитом, і ми розпочали цю роботу й вели її також протягом дев’яти місяців. Але щодо України у нас залишалися певні сумніви. Тому ми тоді відповіли вашому уряду, що, можливо, краще було б діяти не так, як з Росією, коли ми офіційно завершили аналіз і повідомили про негативні наслідки. Українська сторона вирішила відкласти завершення аналізу — взяти паузу та не йти на ризик того, що питання може бути відкладено років на сім. Відтак сьогодні українська сторона розмірковує над тим, чи звертатися з проханням про продовження розпочатої раніше аналітичної роботи. А ми до неї готові, бо зібрали чимало аналітичної інформації, ознайомилися з даними та висновками міжнародних фінансових організацій стосовно України, з українським законодавством, що регулює бізнесову сферу, врахували зміни, які сталися в цьому полі та в реальному економічному секторі. Бо нам, звичайно, не личило б починати з чистого аркуша.
— Як сприймається в цьому сенсі прагнення України стати членом Світової організації торгівлі?
— Американський уряд дуже радий тому, що Україна має твердий намір якомога швидше приєднатися до СОТ. Це прекрасно. У вашого Президента багаторічна репутація прибічника ринкової економіки, він знає, що Україна має спиратися саме на ринкові сили, й це добре і для економіки, і для українського народу.
— Чи існують нині ще якісь бар’єри для отримання Україною статусу країни з ринковою економікою?
— Статус ринкової економіки має значення тільки в контексті антидемпінгового законодавства.
— Чи не могли б ви докладніше розповісти про ті шість критеріїв, за якими визначають можливість надання країні ринкового статусу?
— (Відповідає член делегації пан Нортон.) Я був задіяний у аналізі, який раніше виконувався згідно із зверненням України. Весь цей процес, а також і ці шість факторів прописані в американському законодавстві. Перший — наскільки може бути конвертована валюта країни. Другий — чи мають місце вільні угоди між робочою силою та роботодавцями щодо вартості праці. Третій — рівень відкритості країни для прямих іноземних інвестицій. Четвертий — рівень державної власності на засоби виробництва. П’ятий — урядовий контроль за цінами й розподілом ресурсів. І останнє — також інші відповідні фактори, які можуть відрізнятися від країни до країни.
— Чи може входити в розділ «інші» реприватизація, яку нині можна спостерігати в Україні?
— Так. У нас провадиться відкритий процес, в ході якого всі зацікавлені сторони можуть подавати свої коментарі. І те, про що ви сказали, також може бути піднято будь-якою стороною в цьому процесі з тим, щоб бути врахованим у цьому шостому факторі.
— (п. Спетрині) Незабаром після того, як до нас надійде заява уряду України, ми зробимо свою заяву про початок її розгляду. І це оголошення є сигналом для будь-якої зацікавленої сторони: вона може брати участь у цій роботі та зробити до аналізу свій внесок. Тоді й уряд України, Міністерство економіки, подадуть нам докладні дані щодо того, чому Україна відповідає вимогам до ринкових держав за шостим критерієм. Тобто найперша інформація щодо того, що економіка України функціонує на ринкових засадах, виходитиме від уряду. І, напевно, він мав би подати також аргументацію щодо того, чому, згідно з американським законодавством, подані доповіді України мають сприяти її визнанню ринковою країною. А тоді й решта сторін могли б подати свої міркування. Наприклад, активними учасниками попереднього обговорення ситуації в Україні були американські галузі промисловості, не зацікавлені в тому, щоб Україна отримала ринковий статус. Це були, зокрема, виробники добрив і металургійної промисловості. Ми припускаємо, що нині можуть з’явитися й нові учасники цієї дискусії. Серед них могли б бути великі трейдерські компанії, які дали б свої міркування щодо реальності бізнес-кондицій чи святості контактів, як це прийнято в усьому світі. Певно, попросили б слова й багатонаціональні компанії, які мають свій бізнес в Україні, та, безумовно, були б на її боці.
Ми бачимо, що українські посадовці з великим ентузіазмом підходять до цього питання, тим більше, що в Україні відбуваються позитивні зміни, швидке економічне зростання, і вони хотіли б, щоб ця робота була поновлена.
— Таку заявку може бути подано під час візиту нашого Президента у Вашингтон у квітні? І як швидко американська сторона може її розглянути?
— Щоб відповісти на подібні запитання, які нам задають дуже часто, ми сюди й приїхали. Є декілька юридичних підходів. Один із найпростіших — зробити запит, обгрунтовуючи його зміною обставин, і попросити переглянути раніше зроблений аналіз. Якщо так, то ми намагатимемося зробити свою справу якомога швидше (за законом на це надається не більше, ніж 270 днів), можливо, на це піде кілька місяців, а може, й усі 270 днів. Це залежить від кількості інформації, яку нам доведеться аналізувати, та від того, скільки зацікавлених сторін братимуть участь у обговоренні. Не виключаємо, що українська сторона використає своє право на відкрите громадське слухання. Вона зараз дуже ретельно зважує різні можливі підходи до цього питання. У нас склалося враження, що в разі, якщо таке рішення буде прийнято, це буде дуже ретельно підготовлене звернення. Вже створено відповідну робочу групу під егідою Мінекономіки.
— Чи можливо одержати статус країни з ринковою економікою ще до вступу України до СОТ?
— Це речі абсолютно не пов’язані. Це питання також ніяк не пов’язано з підписанням протоколів, що відкривають шлях вступу до СОТ.
— А як кореспондуються процеси надання ринкового статусу в Європі та у Сполучених Штатах? Якщо Україна отримає ринковий статус у Європі раніше, ніж у США, чи не позначиться це на американській позиції?
— Ми маємо ретельно й докладно розроблену систему критеріїв, за якими визначаємо ринковість. Європейці мають свої закони й нормативи. Одна із серйозних відмінностей: у США існує так звана бінарна система, тобто країна або ринкова, або ні. У Європі — три категорії: ринкова, неринкова й перехідна економіки. Відповідно, там різні правила щодо цих країн. Але в Америці ці критерії працюють незалежно від того, якими вони є в інших країнах. Єдине, що я можу до цього додати, це те, що в разі, якщо СОТ виявить якісь порушення правил з антидемпінгу чи субсидій, то вона може скасувати національні рішення про визнання тієї чи іншої економіки ринковою. Це, між іншим, одна з причин, чому основні торговельні партнери хотіли б бачити індустріально розвинуті країни, такі, як Україна, у числі членів СОТ. Бо нам підходить, щоб усі наші основні торговельні партнери були пов’язані одним набором правил. І Україні, зважаючи на антидемпінгову процедуру, дуже вигідно бути членом СОТ. Це дозволяє приватним компаніям сподіватися на захист цієї організації в тому разі, якщо, на їхню думку, США або інша країна порушують антидемпінговий кодекс СОТ чи кодекс відносно субсидій.
— Чому Сполучені Штати досі зволікають із відміною поправки Джексона—Веніка щодо України?
— Я не є компетентним посадовцем для обговорення цього питання.
— А ваша особиста думка?
— Єдине, що я можу сказати: тут абсолютно очевидно, що цей крок має здійснити Конгрес Сполучених Штатів. І його треба переконати в цьому.
