Серед реальних досягнень української помаранчевої революції можна назвати повернення слова «мораль» у повсякденний словниковий запас наших громадян. І добре, що всі подальші скандали, в яких були задіяні то переможці, то переможені, відбувалися під цим прапором — мораль, моральність, етика людських і суспільних стосункiв хоч потрошку, хоч з відступами, але все ж пробивали собі дорогу. Але спробуйте запитати найпросунутішого філософа, а що ж насправді означають ці слова, і ви почуєте багатоваріантну відповідь, iз якої зрештою випливе, що людство з цими поняттями ще до кінця не розібралося. Є, щоправда, відомі десять заповідей, які на словах признають усі — від олігархів до прихильників комуністичної ідеології. Але чи вичерпуються ними всі ситуації та людські вчинки, які доводиться оцінювати за чорно-білою шкалою «погано—добре».
Ми у редакції днями посперечалися: як позначиться на моралі молодої людини, та й суспільства загалом, робота за наймом, пов’язана з участю у вуличних демонстраціях? Що тут добре, а що аморально?
Той, хто розпочав цю непідготовлену дискусію, сказав: «Погано те, що людина змолоду звикає до легкої, та ще й абсолютно непродуктивної, непотрібної суспільству праці». Із лав молоді, якій, схоже, не доводилося стояти за верстатом або мішати лопатою розчин, йому заперечили: «А це аж ніяк не легка робота, цілий день махати прапором». І це правда.
— А як щодо того, щоб порівняти заробітки такого найнятого демонстранта з тим, що платять за місяць студенту або за день шахтарю?
— Так це ж випадковий заробіток — скільки там триває виборча кампанія?!
І погодилися: в плані матеріальному такий заробіток бідному студенту, а таких у нас скоріше більшість, добра підтримка. Але все ж, коли він після всіх цих демонстрацій прийде найматися на роботу, то чи захочеться йому з дня у день цілий місяць гарувати приблизно за такі ж гроші, які йому платили приблизно за тиждень? І що робитиме країна, якщо (тут ми, звичайно, загострюємо) внаслідок минулих і майбутніх масових акцій у молоді взагалі зникне мотивація до праці? І як така тенденція в принципі позначиться як на суспільній моралі, так і на економіці? Зауважимо, що молодь і сьогодні вже дуже непросто зазвати на завод, причому не тільки до верстата, а й до застарілого нині пристрою під назвою кульман — промисловості дедалі більше не вистачає грамотних інженерів... І це, напевне, також наслідок поширеності «легких» грошей. Словом, тут ми злегка пройшлися слідами заповіді, що закликає трудитися в поті чола... Але консенсусу не знайшли. Захисники юнацтва та прихильники ринкового підходу припускали, що такий різновид заробітку не може накласти ніякого сталого відбитка, а якщо на ринку праці у нас дефіцит кваліфікованої робочої сили, то, на їхню думку, час уже підіймати ставки й тарифи, й молодь, як і риба, без якихось вказівок зрозуміє, де краще. Логічно!
Але як бути з цинізмом, який виховується в юнаках і дівчатах? Інші їхні однолітки, що називається, голови кладуть за ті чи інші принципи й ідеали, а ці підуть на будь-яку демонстрацію — аби тільки платили, й була своя тусівка. Цинізм — не добре. Від нього не далеко й до подружніх зрад та інших заборонених заповідями проступків, погодилися молоді пуритани. А ось призвіднику суперечки спало на думку, що здоровий, з гумором цинізм, якраз і не можна карати або засуджувати. У нормальному суспільстві люди взагалі не знають, хто у них прем’єр або президент — живуть собі своїм життям, не маючи жодного уявлення про політику. Або інший варіант — узявши участь у тих чи інших акціях, аполітичний хлопець зробить вибір, сформує політичні погляди. Мораль, виходить, дуже гнучка річ...
Але повернемося до нашого суспільства. Не всі ж його члени знають і розуміють, що наші політичні демонстрації й мітинги — це часто такі собі карнавали, де правлять бал головним чином грошові знаки. Угледівши оплачений ентузіазм молоді, уражені ним, вони й переходять на якийсь бік, а потім можуть ненароком дізнатися, що й своїми голосами брали участь у добре зрежисованій виставі. Розчарування породжує цинізм, хоча ми вже визначилися, що й він далеко не завжди поганий.
А ось іще економіка підкидає запитань. Звідки грошики? А вже ж, не з лісу, а з «тіні». А скільки там залишилося до наступних виборів, де знову будуть потрібні такі гроші? Виходить, якщо попит на них можна з упевненістю прогнозувати, тоді й пропозиція буде. Iншими словами, вийти з тіні нашому бізнесу дадуть ще не скоро. Дуже багатьом людям, які керують демонстраційним ландскнехтом, це не вигідно. Адже й до їхніх долонь, напевно, щось прилипає, причому в розмірах, незрівнянних з «величезними» студентськими заробітками.
Чи внесе ясність в нашу суперечку коментар, який дав «Дню» 14-й номер в списку БЮТ, ідейний політичний і профспілковий лідер, Михайло Волинець: «Я проти того, щоб купувати демонстрантів. Це люди, які ще не можуть самостійно зорієнтуватися в ситуації й частіше за все не мають своїх думок. Їх просто використовують. Це дуже негативно позначається й на їхній моралі й на моралі суспільства. Люди починають розуміти, що на політику працюють гроші. I я б не назвав таку діяльність працею. Люди можуть мати якісь свої погляди, а їх, за допомогою грошей, просто насилують. Суспільство не може й не повинно з цим миритися». Ну що ж, подивимося!
