Про «рівних» і «рівніших»

«Для Української держави всі Церкви і релігійні організації рівні й водночас рідні. ...Розділення народу за релігійними, національними чи мовними ознаками є тяжким гріхом», — ці слова Президент України Віктор Янукович сказав під час виступу на засіданні Громадської гуманітарної ради у травні цього року.

На жаль, факти говорять про зворотне. Українська православна церква Київського патріархату наводить приклад скандальних подіїй щодо відсторонення духовенства КП керівництвом київського спецкомбінату ритуальних послуг від звершення похоронів. Мова йде про те, що керівник спецкомбінату Олексій Горовий отримав від керуючого справами УПЦ МП архієпископа Митрофана лист, у якому висловлюється стурбованість тим, що на кладовищах м. Києва «з’явилися особи, які видають себе за священнослужителів Української Православної Церкви і звершують відспівування та поминання». Виявилося, що список цих осіб складається зі священиків КП.

Цей лист в УПЦ КП вважають прикладом розпалювання релігійної ворожнечі. Резолюція на листі керівника управління ритуальних послуг Києва Олексія Горового виглядає так: «До відома та використання в роботі». Також наводиться приклад, коли на Лук’янівському цвинтарі храм, який будувався для громади Київського патріархату, з волі київського керівництва був переданий Московському патріархату. Останній відкидає всі звинувачення, заявляючи, що Київський патріархат є неканонічним, тому всі його таїнства, які здійснюються священиками УПЦ КП, недійсні.

До речі, нещодавно депутати Київради виділили 11 млн. гривень на будівництво в Києві Свято-Воскресенського кафедрального собору Української православної церкви Московського патріархату. Біля станції метро «Либідська» УПЦ МП вже почала будувати найвищий в Європі православний храм Святого Воскресіння заввишки 120 м. Це значний комплекс на 22 тис. кв. м, в якому, окрім собору на 5 тисяч прихожан, проектувальники запланували резиденцію митрополита, численні офіси, гімназію, духовно-просвітницький центр, готель для паломників, телестудію, конференц-зал на 1 тисячу осіб, спорткомплекс і підземний паркінг на 126 місць.

Нещодавно УПЦ КП заявила про початок рейдерських атак на свої парафії в Донецькій області. У своєму відеозверненні до Президента України Архієпископ Донецький і Маріупольський УПЦ КП Сергій зазначає, що 6 грудня парафія Вознесіння Господнього в селі Кам’янка Тельманівського району Донецької області зазнала рейдерської атаки — і це вже друга спроба прихильників російської церкви відібрати в українців культову споруду.

До Віктора Януковича раніше зверталася і Українська греко-католицька церква. Главу держави просять звернути увагу на заяву прес-служби Одеської єпархії УПЦ МП, в якій Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел закликає владу не допустити будівництва єдиного в місті греко-католицького храму. «Стаються дивні речі, коли нам забороняють будувати свої храми там, де цей храм нам потрібний. В Одесі є наші люди, греко-католики, які потребують храму і мають право на це. Нас дуже стурбувало це звернення,.. ніби тільки одне віросповідання має право», — прокоментував ситуацію Глава УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар). Синод Єпископів УГКЦ закликав Президента України не допустити розпалювання міжконфесійної ворожнечі.

Українська автокефальна православна церква також скаржиться. Новозбудований храм на Теремках у Києві у неї відібрали й передали до УПЦ МП. Представники УАПЦ, які починали будівництво, пояснили ситуацію тим, що його спонсор вступив до Партії регіонів. Як розповів настоятель церкви Бориса та Гліба отець Юрій Бойко, який був ініціатором зведення нового храму, спонсор будівництва — бізнесмен Ігор Лисов — вступив до Партії регіонів, а невдовзі поставив релігійну громаду перед фактом: або переходите до Московського патріархату, або втрачаєте храм. Усе як у бізнесі та в політиці.

Отже, виходить, що для Української держави не всі Церкви рівні й рідні. Відповідно до ст. 24 Конституції України, «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом», а відтак «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками... релігійних та інших переконань». На жаль, міжконфесійний мир, що утвердився в Україні за останні роки, порушується. Знову повертаються часи звинувачень церквами одна одної, боротьба за храми, церкви... І не дай Боже, щоб це переросло у відкриту ворожнечу, адже наслідки в такому випадку будуть непередбачуваними. Тому виникає питання — хто нестиме відповідальність за такий розвиток подій? Так, є твердження, і це записано в Основному законі України, що церква відокремлена від держави. Але не секрет, що в українських реаліях це далеко не так. Доказом можуть слугувати хоча б останні місцеві вибори. До того ж, не дарма лідери українських церков часто звертаються до глави держави з проханнями розібратися в ситуації та гарантувати виконання положень Конституції.

Нижче подається скорочений текст — Відкритий лист Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату Президенту України:

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату цим листом засвідчує Вам, як Главі Української держави, свою повагу, та бажає привернути Вашу увагу до окремих тенденцій розвитку державно-церковних відносин в Україні, що викликають занепокоєння, створюють умови для порушення прав віруючих та є причиною посилення міжконфесійної напруги, яка може перетворитися у відкрите протистояння.

З сумом вимушені відзначити, що ані Священний Синод, ані Предстоятель Київського Патріархату досі не отримали жодної відповіді на свої листи, надіслані Вам відповідно 14 травня та 29 червня 2010 р. Так само залишилися без відповіді і висловлені в них пропозиції щодо подальшого розвитку державно-церковних відносин. На жаль, те саме стосується і листів на Вашу адресу від Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦ і РО), до складу якої входить і Київський Патріархат.

На цьому фоні невідповідним до визначеного законодавством та заявленого владою принципу рівного ставлення до всіх конфесій є той факт, що за останні дев’ять місяців з релігійних діячів відбулися численні зустрічі Глави держави тільки з Патріархом Московським Кирилом, Предстоятелем УПЦ (МП) Митрополитом Володимиром, а також одна зустріч зі Вселенським Патріархом Варфоломієм.

Із жалем маємо констатувати, що в останній час різко знизився загальний рівень взаємовідносин органів державної влади з Київським Патріархатом — значна частина спрямованих до них листів або залишається без відповіді, або відповідь на них є формальною. Є випадки, коли листи від Київського Патріархату навіть відмовляються приймати. В той же час ми бачимо, що Московський Патріархат в Україні перебуває в абсолютно іншому положенні — значна частина його прохань задовольняється.

Враховуючи нещодавні зміни до Конституції України, посилення ролі Президента України та виключну важливість і специфічність державно-церковних відносин в нашій багатоконфесійній країні, видається справедливим, якщо би внаслідок започаткованих Вами структурних змін в органах державної влади роль органу, відповідального за державно-церковні відносини і за формування фахової та компетентної політики держави у релігійній сфері, не знижувалася б, а була би посилена і піднесена до рівня Президента і Кабінету Міністрів України.

Викликають занепокоєння наполегливі спроби внести принципові зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». В Україні немає домінуючої конфесії, а три найбільших Церкви в нашій державі — Київський Патріархат, УПЦ (МП) та УГКЦ — історично знаходяться у непростих відносинах. Саме на базі діючого закону шляхом спільних зусиль держави та Церков вдалося погасити гострі конфлікти і силове протистояння, якими були позначені міжконфесійні відносини у першій половині 1990-х років. Проте конфлікти залишаються остаточно нерозв’язаними, а тому будь-яка принципова зміна у законодавстві, зокрема зміна критеріїв реєстрації та набуття статусу юридичної особи, неминуче приведе до відновлення силових конфліктів.

Попри високу суспільну вагу релігії в Україні досі відсутній законодавчий документ, який би ясно і публічно визначав основи політики держави у релігійній сфері. Проект такого документу під назвою «Концепція державно-церковних відносин» ще 2004 року був підготовлений спільними зусиллями основних конфесій та експертами, неодноразово був підтриманий ВРЦ і РО. Але його розгляд постійно гальмується і перспектива його прийняття залишається невизначеною. Залишається нерозв’язаною і проблема повернення конфесіям націоналізованого радянською владою релігійного майна. Підготовлені проекти відповідного закону є недосконалими та викликають більше запитань, ніж дають відповідей.

Протягом останніх дев’яти місяців ми із сумом відзначаємо зростання кількості проявів негативного ставлення представників влади до Київського Патріархату, їхнього прямого чи опосередкованого втручання у церковні справи.

Не отримали належної оцінки дії правоохоронних органів, які 27—28 липня 2010 р. чинили перешкоди приїзду віруючих Київського Патріархату на святкування Дня Хрещення Київської Руси. За наполяганням представників Московського Патріархату було скасовано вже прийняте рішення про надання дозволу звершувати громаді Київського Патріархату богослужіння у Вознесенському соборі м. Переяслав-Хмельницький, хоча ця громада просить про надання можливості служити в цьому храмі вже понад 15 років і такий дозвіл вже було підготовлено і підписано.

У 2010 р. під час численних візитів Предстоятеля Київського Патріархату до областей України жодного разу не відбулася його зустріч з головами обласних державних адміністрацій, у тому числі було скасовано навіть ті, про які була попередня домовленість. Така систематична відмова від зустрічей є дивною, якщо врахувати, що під час каденцій трьох Ваших попередників такі зустрічі були традиційними. Складається враження, що голови ОДА або отримали вказівку утриматися від зустрічей, або в такий спосіб хочуть показати свою лояльність до іншої конфесії.

З кожним місяцем збільшується кількість повідомлень про те, що представники місцевої влади — на рівні районних адміністрацій і нижче — проводять зустрічі з духовенством Київського Патріархату, під час яких пропонують їм переходити в Московський Патріархат. Зокрема, такі випадки зафіксовані у Донецькій, Луганській, Київській, Вінницькій та інших областях. Спочатку це здавалося місцевою ініціативою, але зростання кількості повідомлень змушує робити висновок про систематичність цих очевидно незаконних акцій та їхнє узгодження на більш високому рівні.

Обурення та занепокоєння викликають події у с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області.

Ми з великою тривогою відзначаємо, що подальший розвиток подібних подій на Донбасі чи в інших областях України, де домінує Московський Патріархат, може викликати відповідну реакцію в інших регіонах. Протягом тривалого часу Київський Патріархат стримує радикальні пропозиції політиків та громадськості щодо українських святинь на Заході України, які є зараз в руках Московського Патріархату. Але якщо силові та рейдерські дії щодо парафій Київського Патріархату на Сході України не припиняться — ми не зможемо стримати обурення наших прихильників на Заході. Хто тоді гарантуватиме спокійне існування, наприклад, Почаївської Лаври?

Чи потрібний Україні, нашій державі, народу, Церквам новий виток конфесійного протистояння? Категорично — ні!

Обурення та занепокоєння викликає розпорядження керівника управління ритуальних послуг м. Києва О. Горового...

Наведені факти — лише частина загальної картини...

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Щиро сподіваємося, що ми отримаємо відповідь на це та попередні наші звернення, що держава перегляне своє ставлення до питань взаємовідносин з релігійними організаціями і буде у всіх своїх діях керуватися законодавчим принципом рівності всіх конфесій, не виділяючи лише одну з них.

КОМЕНТАР

Сергій ЖИЛЮК, завідуючий кафедрою релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»:

— Міжконфесійна стабільність в Україні в попередні роки утримувалася за рахунок підтримки на офіційному рівні, головним чином — президентом Віктором Ющенком УПЦ Київського патріархату. Хоча місцева влада в східних, південних, навіть центральних регіонах надавала перевагу УПЦ Московського патріархату. Зараз, коли до влади прийшла команда Віктора Януковича, Московський патріархат має підтримку й на державному рівні. Тому сьогодні склалася ситуація не на користь національних інтересів, не на користь України.

Відомо, що переважна частина церковних парафій в Україні належать УПЦ МП. Вони є домінантною силою. Якщо ми погоджуємося на такий статус-кво, який цілком влаштовує Російську православну церкву, значить, ми перестаємо боротися за свої національні інтереси. Якщо ж ні, виходить, що ми порушуємо міжконфесійний мир. Тобто створені такі умови, коли всіляко підтримується розвиток Московської патріархії, а хто з цим не згодний і виступає за розвиток української самостійної церкви, виявляється порушником міжконфесійної стабільності. Після цього в МП будуть підстави заявити, що, мовляв, УПЦ КП чи інші порушують міжконфесійний мир в Україні. Тобто акценти навмисно змінюються. У такій ситуації повинна бути відповідальність влади.

На жаль, у нас з 1991 року законодавство, яке регулює державно-церковні відносини, не змінюється. Ситуація вже давно змінилася, а законодавство — ні. Чому? Тому що вона влаштовує УПЦ МП, тобто РП. Вона дає можливості Московській патріархії розвиватися, утверджуватися, поширювати свій вплив, навіть брати участь у виборах. У зв’язку з цим ми повинні пам’ятати слова Московського патріарха Кирила, який, перебуваючи в Одесі, сказав: «У цій залі сидять представники різних релігій, національностей. Що є конструкцією, яка об’єднує всіх? Я відповім: це — православ’я». Ясна річ, що Кирило мав на увазі православ’я Московського патріархату. У всьому світі прийнято, що цією конструкцією є держава, але цього він не сказав (хоча все прекрасно розуміє). А не сказав навмисно, тому що таким чином і надалі розмивається державність України.

Якщо говорити про плани побудови в Києві Свято-Воскресенського кафедрального собору. Це яскраве підтвердження того, що українська влада підтримує УПЦ МП, зрештою РПЦ. Я вважаю, що згодом такі комплекси будуть збудовані не тільки в Києві, а й у інших містах. Для посилення впливу Московського патріархату будуть використовуватися всі можливості. У 1992 році президент Борис Єльцин підписав указ, у якому дозволяв РПЦ отримувати допомогу всіма різними товарами. Завдяки цьому московська патріархія має величезні прибутки — мільярди. Разом з тим людей вводять в оману. Ми прекрасно розуміємо, що рішення про побудову цього храму приймалося в Москві. Але кошти будуть платити кияни. На жаль, з боку української влади немає опору. Просто парадоксальна ситуація. Як може українська влада, держава боротися проти всього українського? Це нонсенс, такого напевно ніде в світі немає.