Проект створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участю Білорусі, Казахстану, Росії та України став предметом вельми бурхливих політичних дебатів.
Проте дискусія досі стосувалася не стільки змісту підписаних в Ялті документів, скільки визначення головного зовнішньополітичного вектора України. Представники опозиції свідомо ставили питання у формі: або інтеграція до ЄС, або союз із Росією. Зрозуміло, суперечка на цю тему може мати місце, у тому числі — як засіб мобілізації політичних симпатій. Однак прямого стосунку до змісту підписаних документів така полеміка, швидше за все, не має.
Річ не тільки в тому, що підписані в Ялті документи щодо ЄЕП мають рамковий характер. У нинішньому вигляді це швидше декларація про принципи, наміри та спільний підхід до подальших дій. У їх нинішньому вигляді підписані документи не передбачають створення нової міжнародної організації.
РАМКОВІ УМОВИ
Однією з головних умов Угоди та Концепції про формування ЄЕП є те, що порядок формування ЄЕП, а також етапи, терміни та механізми його реалізації мають узгоджуватися під час подальших міжурядових переговорів й оформлятися окремими угодами. Таким чином, хід реалізації проекту ЄЕП визначатимуть уряди країн- учасниць, виходячи з політичних і економічних інтересів сторін.
Загалом проекти документів щодо ЄЕП складені таким чином, що для того, щоб Україна зробила в рамках реалізації ЄЕП будь-який подальший крок, необхідне підписання нової міжнародної чотиристоронньої угоди. Крім цього, у принципі передбачена можливість зупинитися на тому етапі «різношвидкісної та різнорівневої» інтеграції, який відповідатиме інтересам тієї або іншої сторони.
Як першочерговий захід, необхідний для виконання цього проекту, передбачаються розробка і підписання Комплексу заходів з формування ЄЕП — фактично — переліку й опису запланованих у майбутньому угод. Також передбачено можливість вносити, за згодою інших сторін, зміни до угод, вже укладених між трьома іншими учасниками ЄЕП у тому разi, якщо Україна в майбутньому вирішить до них приєднатися.
Представники уряду заявляли, що бачать головний інтерес в тому, щоб забезпечити реалізацію зони вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном без вилучень і обмежень. Зрозуміло, у цьому плані для української економіки найважливіші російський і казахський ринки. Уряд передбачає, що на всіх етапах функціонування проекту ЄЕП українська сторона матиме можливість сама визначати ті сфери співробітництва, в яких вона братиме участь. І відповідно, ті сфери, в яких вона участі не братиме. Якщо виходити з принципу — ніхто не зможе примусити український уряд підписувати угоди, в яких він не зацікавлений або які будуть не вигідні для України — то в його нинішньому вигляді пакет документів про формування ЄЕП виглядає відносно нейтрально. Тобто у формі рамкових документів в економічному плані від нього не буде ані шкоди, ані користі.
Можна навіть припустити, що на початковому етапі будь-яка зі сторін угоди зможе затримати перехід ЄЕП до вищих ступенів інтеграції й уже принаймні контролювати свою участь у цьому проекті. Умови, висунені українською стороною (так звана «київська формула»), повністю відображені в Угоді про формування ЄЕП (Стаття 5 Угоди та Розділ II Концепції).
У Статті 5 Угоди зазначено, що: «Сторони приєднуються до угод, що забезпечують формування ЄЕП, у міру їх готовності. При цьому Сторона повинна дотримуватися узгодженої послідовності приєднання до угод. Жодна Сторона не може перешкоджати іншим державам-учасницям ЄЕП прискорено просуватися до вищого ступеня інтеграції.
Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна Сторона самостійно визначає, у яких із напрямів розвитку інтеграції або окремих інтеграційних заходах вона бере участь і в якому обсязі».
ПЛЮСИ Й МІНУСИ
Зрозуміло, угода щодо ЄЕП відображає не тільки позицію України, але і позицію трьох інших країн-учасниць, насамперед — Росії. В іншому разі, українській стороні однозначно не вдалося б отримати згоди на створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень. Адже переговори на цю тему тривають вже понад 10 років. Однак досі російські уряди вважали для себе економічно невигідним запровадження у рамках СНД зони вільної торгівлі та зберігали мито на широкий список товарів у торгівлі з Україною. Цілком очевидно, що проект єдиного економічного простору адміністрація В. Путіна розглядає як умову, за якої Росія може піти на зняття обмежень у торгівлі з Україною. Зрозуміло, або російська сторона розраховує на «втягування» України у нову систему відносин у рамках ЄЕП у повному обсязі (хоч Угода про ЄЕП передбачає і можливість обмеженої участі), або ж це потрібно російській стороні для використання у політичних цілях.
Документи про створення ЄЕП відображають досягнутий на сьогодні Росією, Казахстаном і Білоруссю вищий ступінь взаємодії та співробітництва. В угоді обумовлено, що в ході реалізації угоди про формування ЄЕП будь- яка зі сторін не повинна перешкоджати іншим країнам-учасницям зберігати і розвивати наявні форми співробітництва і координації.
Не можна не визнати, що у документах щодо ЄЕП є певні розходження і протиріччя змістового характеру. Було б доречним вилучити із визначення міжурядового регулюючого органу («Комісії») згадку як про «єдиний» орган, і навпаки, уточнити його статус як міжурядового координаційного механізму (стаття 4 Угоди). При цьому рішення в головному представницькому органі — Раді глав держав — приймають консенсусом.
У принципі, головне питання, що викликає підозри у багатьох українських політиків, полягає у відсутності паритетності в імовірному регулюючому органі ЄЕП. У Статті 4 Угоди йдеться, що майбутній розподіл голосів у регулюючому органі («Комісії») «встановлюється на основі угоди Сторін». Однак в абзаці 6 Розділу V Концепції уточнюється, що «в Комісії рішення з усіх питань приймають зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної зі Сторін визначається з урахуванням її економічного потенціалу».
Проте набагато істотніші розходження присутні у політичних оцінках підписаної угоди. Так, представники російського уряду вже робили вельми довільні заяви з цього приводу, кажучи про митний союз та наднаціональні органи як про мету проекту і здійснений факт.
Очевидно, для уникнення таких довільних оцінок тексти документів потребують певних уточнень, які не дозволяли б інтерпретувати їх, як кому заманеться.
ЕКОНОМІЧНА КОНКУРЕНЦІЯ
З погляду уряду, формування єдиного економічного простору могло б сприяти підйому промисловості та активнішій кооперації, сприяти виходу спільної продукції на ринки третіх країн. Це досить серйозний аргумент, оскільки за останнє десятиріччя половина національного економічного комплексу була зруйнована або була у згорнутому, замороженому стані. Якщо так триватиме й надалі, то багато підприємств вже ніколи не відновлять виробництво. Їх поглине «вторинна економіка», а застаріле обладнання у вигляді брухту буде експортовано до країн того ж ЄС.
Головний аргумент, який висувають критики проекту ЄЕП, зводиться до того, що Україна втрачає шанс інтеграції до ЄС (і, таким чином, західну політичну перспективу загалом). Водночас, на сьогодні у плані інтеграції до ЄС Україна очевидно не може розраховувати на істотний успіх. На даному етапі Україні запропоновано лише статус «сусіда ЄС», аналогічний тому, який мають Росія, Білорусь і Молдова.
Однак головною умовою європейської інтеграції будь-якої країни є високі стандарти розвитку економіки та політичної демократії. Притому, що невідповідність України «копенгагенським критеріям» членства у ЄС очевидна, частина українського політикуму воліє говорити про європейську перспективу як про близьку реальність. Але при цьому багато хто забуває, що розвиток України останніми роками явно не відповідав європейській перспективі. І якщо внутрішні процеси у країні рухатимуться у тому ж напрямі, європейська перспектива так і залишиться голим гаслом, що не має реального змісту. У результаті — постановка проблеми європейського майбутнього України часто носить чисто спекулятивний характер як із боку влади, так і з боку опозиції.
Нині в Європі формується макрорегіон, в якому будуть присутні і ЄС, і Росія. Принаймні, європейці формулюють енергетичну й транспортну стратегії за участю Росії. Виконавчі органи ЄС воліють мати справу з Україною, Росією та Казахстаном окремо, тоді як Білорусь вони з політичних міркувань вважають за краще ігнорувати. В ідеалі чотири колишні радянських республіки могли б координувати свою участь у загальноєвропейських економічних проектах.
Якщо дотримуватися цієї логіки, ЄЕП можна розглядати як своєрідну модифікацію ідеї «В Європу разом з Росією!» Очевидно, у перспективі країни ЄЕП підпишуть договір про Єдиний європейський економічний простір (що встановив зону вільної торгівлі між країнами ЄС та колишніми учасниками Європейської асоціації вільної торгівлі, до якої входили до 1992 р. Ісландія, Норвегія, Швейцарія та Ліхтенштейн). У свою чергу, поступове відкриття ринків і адаптація до умов міжнародної конкуренції, проникнення іноземного капіталу впливатимуть і сприятимуть модернізації економік країн пострадянського простору.
Комісія Європейського Союзу в рамках «Розширеної Європи» передбачає створення зони вільної торгівлі з країнами сусідами, зокрема з тією ж Україною, Росією, Білоруссю. У зв’язку з цим Президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло зазначає, що загалом дискусія навколо ЄЕП ведеться на рівні аргументів, які можна використати проти будь- яких форм економічної інтеграції України, зокрема і щодо зони вільної торгівлі з Європою, не кажучи вже про повне членство в ЄС. В українській політичній дискусії домінує думка, що Україна не може одночасно брати участь у кількох зонах вільної торгівлі. Однак, на думку деяких експертів, у таких випадках можна застосувати заходи, що передбачають запобігання негативним наслідкам перетину товарами кордонів цих зон (за умови визначення національного походження товару). У цьому разі, кожна із зон вільної торгівлі вживає заходів захисту від несанкціонованого проникнення товарів з іншої зони вільної торгівлі.
Імовірно, у разі успішного розвитку та взаємовигідного співробітництва проект ЄЕП можна було б порівнювати зі створеною 1991 р. «Вишеградською групою» у складі Угорщині, Польщі та Чехословаччини. Країни цієї групи координували свої економічні відносини і спільно діяли на етапі підготовки до членства в ЄС.
Порівнюючи рівень конкурентоспроможності економіки України з Росією та Європейським Союзом, можна зробити висновок, що на даному етапі економічний ризик для української економіки у разі вступу до ЄЕП набагато нижчий, ніж у разі встановлення зони вільної торгівлі з ЄС. Участь України в формуванні ЄЕП сама по собі навряд чи може істотно позначитися на переговорах про вступ до СОТ. Буде не зайвим нагадати, що країни ЄС, АСЕАН, Меркосур, НАФТА тощо є членами СОТ незважаючи на їхню участь у митних союзах і регіональних економічних угодах. Отже, продуктивнішим було б застосування урядом стратегії розвитку, до якої входить підвищення конкурентоспроможності підприємств та підготовка найбільш уразливих секторів економіки до вступу та лібералізації режиму зовнішньої торгівлі. І тут ми знову стикаємося із проблемою прискорення внутрішніх реформ.
МІЖНАРОДНИЙ КОНТЕКСТ
Оцінюючи перспективи участі України у чотиристоронній угоді щодо ЄЕП можна відзначити такі аспекти.
З огляду на українську традицію балансування між Заходом і Росією, можна припустити, що українська сторона спробуватиме двояко використати ініціативу створення єдиного економічного простору — і в плані нейтралізації ірраціональних моментів та ослаблення суперництва у відносинах із Росією, а також — у ході активізації діалогу про конкретні напрями і перспективи відносин з ЄС.
Згідно з нормами міжнародного права, посилання на які міститься у документах про створення ЄЕП, участь в угоді не повинна перешкоджати реалізації сторонами діючих міжнародних угод. Цей аспект має зберегти можливість самостійного вступу України до СОТ і забезпечити реалізацію Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС.
Конкретний зміст проекту ЄЕП стане яснішим лише у грудні, коли мають підготувати Комплекс основних заходів щодо формування ЄЕП. Що стосується перших практичних результатів ЄЕП, то вони можуть (у разі серйозного взаємного підходу до реалізації цього проекту) визначитися лише наприкінці 2004 р.
У коментарі з приводу угоди про формування ЄЕП представник Європейської Комісії (Жан-Кристоф Флоре) зазначив, що Брюссель не бачить розбіжності між прагненням України розвивати взаємовідносини з колишніми радянськими республіками і одночасно з Євросоюзом. «…Проте якщо це зближення дійде до митного союзу (передбаченого в документах щодо ЄЕП), тоді Україна має спочатку пересвідчитися, що ця формула узгоджується з її нинішніми двосторонніми угодами з ЄС і взагалі з її європейськими прагненнями». Створення простої зони вільної торгівлі, на думку Європейської Комісії, не створить перешкод для поглиблення відносин між Україною та ЄС у сфері торгівлі, але створення митного, економічного і/або валютного союзу може призвести до низки ускладнень.
У зв’язку з підписанням угод щодо ЄЕП деякі лідери країн СНД у своїх коментарях розцінювали його як «міждержавний союз». Проте за змістом підписаних документів ЄЕП є суто економічною угодою. І Угода (і Концепція) зі створення ЄЕП не передбачає прийняття рішень політичного характеру.
При цьому залишається неясним, чи зуміє Україна знайти форму практичної участі в ЄЕП без можливих перешкод та пасток. Так, російський президент В. Путін уже на прес-конференції в Ялті 19 вересня знову зазначив: «Що стосується зони вільної торгівлі — вважаю, що вона можлива, навіть при вступі окремих країн до СОТ. Але наша позиція тут відома. Зона вільної торгівлі можлива з урахуванням інтересів договірних сторін, а цього можна досягнути внаслідок відповідних застережень і вилучень із зони вільної торгівлі».
Тобто знову йдеться про вилучення й обмеження, повертаючи все на круги своя. І якщо враховувати, що на думку українського уряду головний сенс участі у проекті ЄЕП полягав саме в можливості створення повномасштабної зони вільної торгівлі, можна очікувати, що головні труднощі та проблеми виникнуть швидше на етапі переговорів щодо конкретних економічних угод.
Зрозуміло, тільки взаємне врахування інтересів сторін може надати життєздатності ЄЕП у плані подолання економічних збитків розпаду СРСР та спільного вирішення загальних економічних проблем. В іншому разі, на ЄЕП чекає та ж сама доля, що і майже всі попередні економічні проекти в пострадянському просторі, незважаючи на їхню видиму привабливість.
