Проголошені виконавчою владою реформи не досягнуть результату, якщо в країні не буде сформовано так часто згадуваний «середній клас». Без нього неможливі гарантії від повернення в минуле, неможливо збудувати громадянське суспільство, підняти вітчизняне виробництво і хоча б частково вирішити проблему безробіття. Причому для формування «середньому класу» навіть не треба створювати тепличні умови — просто потрібно, аби держава не заважала ініціативним людям самостійно забезпечувати власне життя.
Особливість «номер один» українського середнього класу лежить, власне, поза площиною його діяльності. Це — малозрозуміле, скажімо, для західної людини ставлення до цього класу більшої частини нашого населення. В постіндустріальному суспільстві, де середній клас сам по собі, зазвичай, є наймогутнішим соціальним прошарком і служить «планкою» для більшості менш забезпечених верств, такого ставлення й бути не може. Чого не скажеш про суспільство посттоталітарне, де, незважаючи на заперечення тоталітарної символіки, ще дуже сильні підсвідомі переконання на кшталт «рівності в бідності». Й міцно прищеплене презирство до «жирного» буржуа (що в частини сьогоднішніх нас чомусь цілком уживається з прагненням збагатитися будь-якою ціною). Друга, найпарадоксальніша особливість середнього класу в Україні — його, так би мовити, кадрова «вторинність» у порівнянні із середнім класом на Заході. Якщо там «середняками» (дрібними підприємцями, менеджерами середньої ланки тощо) стали ті, хто спочатку прагнув ними стати, то в нас період трансформації суспільства породив феномен, якщо хочете, невідповідності форми змісту. В цьому нескладно пересвідчитися, поспілкувавшись із тими, хто торгує всім і вся на численних ринках країни. В дуже великій частині (відсоткового співвідношення ніхто поки, на жаль, не обчислював) це люди з вищою освітою — колишні вчителі, лікарі, інженери, вчені... В нас вони вважаються середнім класом, котрий зароджується, що, на мій погляд, досить оптимістично. Ставши «човниками» й «лоточниками» через безвихідь, не маючи відповідних здібностей, багато хто з них навіть у бізнесмени середньої руки не вибивається. Наша держава, на жаль, протягом «перехідного періоду» практично нічого не зробила для встановлення соціальних «підпор» під зміни в економіці. Викинуті зі своїх професій громадяни, часто висококваліфіковані працівники, змушені йти в бізнес — точніше те, що ним у нас називається, — стикаються з третьою особливістю. Зі ставленням до підприємництва держави в особі чиновницької раті, котра не піддається винищуванню ніякими адмінреформами й скороченнями.
Закінчення на стор. "День за днем"
