До президентських виборів залишилися лічені дні. Мільйони громадян намагаються остаточно визначитися зі своїм вибором — підтримкою того чи іншого кандидата. У свою чергу, кожен із 24-х кандидатів ще має шанс якщо не перемогти, то заявити про себе як про одного із найвпливовіших і найпопулярніших політиків України. Водночас нині основні тенденції кампанії вже визначилися, що дозволяє дійти доволі обґрунтованих висновків щодо її перебігу, а через них надати певні оцінки сучасних особливостей політичного процесу в Україні. Адже саме під час виборчих перегонів, наче під дією проявника на фото, проступає загальна політична картина — з інколи доволі несподіваними рисами й особливостями.
Насамперед, чи не найяскравішою прикметою президентської кампанії-2004 стала небачена донині в Україні концентрація електоральних прихильностей навколо двох фаворитів. У кампаніях 1994 і 1999 рр., окрім двох кандидатів, які проходили до другого туру, доволі високу підтримку на рівні близько десяти відсотків мали ще кілька кандидатів. Нині ж, за даними та прогнозами практично всіх соціологічних служб, найближчі до двох фаворитів показники підтримки двох лівих кандидатів коливаються на рівні 4—7%.
У нинішній кампанії подальшого розвитку набула тенденція зосередження електоральних уподобань навколо представників двох основних політичних таборів, які на парламентських виборах були представлені виборчими блоками «Наша Україна» і «За Єдину Україну». Причому слід наголосити на принциповій близькості програмно-ідеологічних настанов цих двох політичних об’єднань. Принагідно нагадаємо, що ще навесні 2002 р. аналітики відомої американської групи «Євразія» артикулювали те, що ефективне функціонування державної влади та поступальний розвиток України загалом можливий лише за умов конструктивної співпраці «Нашої України» та «За Єдину Україну». На жаль, можливості такої взаємодії не були реалізовані впродовж минулих двох років. І хоча цей період позначений доволі значними успіхами у соціально-економічній сфері, не вдалося вирішити стратегічно важливе для суспільного поступу України завдання забезпечення узгодженої та продуктивної співпраці між законодавчою й виконавчою гілками державної влади. Нинішньої осені фактичної поразки зазнала друга спроба створення сталої парламентської більшості як основного механізму взаємодії Верховної Ради й уряду. Саме таким чином слід оцінювати й невдачу запровадження політичної реформи, нагальну необхідність якої визнали майже всі скільки-небудь впливові політичні сили, насамперед представлені у Верховній Раді.
На завершальній фазі президентської кампанії все очевиднішим стало вирівнювання кількості прибічників обох фаворитів. Після понад двох років беззаперечного лідерства В.Ющенка його головному конкурентові В.Януковичу вдалося загалом вирішити, здавалося б, нездійсненне завдання: подолати розрив.
Це підтверджується результатами опитувань фактично всіх визнаних в Україні соціологічних служб. (Конкретні показники рейтингів зараз оприлюднювати законом забороняється. — Ред. ) Отже, слід очікувати на те, що після першого туру розрив між двома фаворитами буде незначним. Проміжна перемога із таким результатом матиме переважно психологічне значення. Хоча і її не можна недооцінювати. На такій основі переможець першого туру спробує розгорнути політичний наступ на виконавчу владу, насамперед на місцеві державні адміністрації, а також на опонента та, без сумніву, на виборців.
Водночас слід нагадати перебіг подій у президентській кампанії 1994 р. Тоді перший тур виграв Л.Кравчук із 37,72%, випередивши Л.Кучму на 6,45%. Враховуючи, що й у 1994 р. на боці Л.Кравчука грав відповідний адміністративний ресурс, кінцева перемога чинного на той час президента України здавалася вже забезпеченою.
Натомість у другому турі Л.Кучмі вдалося не лише подолати цей доволі значний розрив, але й випередити свого конкурента на 7,09%, загалом зібравши 52,15% голосів виборців.
Після 31 жовтня 2004 р. обидва переможці першого туру повинні розпочати фактично нову виборчу кампанію, яка триватиме три тижні. Що ж стосується інших 22-х кандидатів, то для них особиста участь у виборчих змаганнях закінчиться. Хоча зафіксовані ЦВК результати голосування матимуть суттєве значення як для відповідних особистостей, так і для політичних сил, що їх підтримували.
Насамперед це стосується лівих кандидатів П.Симоненка, О.Мороза та, меншим чином, Н.Вітренко. Слід очікувати певного перевищення виборчих результатів лідерів КПУ та СПУ над їхніми нинішніми рейтингами, що є доволі усталеною тенденцією українського виборчого процесу впродовж останніх років. І на президентських виборах 1999 р., і на парламентських виборах 2002 р. провідні ліві сили та їхні кандидати отримували значно більшу підтримку виборців, ніж цього слід було очікувати згідно з результатами соціологічних досліджень. Водночас політичну ситуацію наприкінці 2004 р. слід вважати суттєво, а можливо, й принципово відмінною. Нині українські ліві вже не розглядаються суспільством як реальні претенденти на перемогу. Загалом причиною цього стало вичерпання ресурсу ідей відновлення радянського соціалізму. Перед українським лівим рухом невідворотно постали завдання трансформації відповідно до нових політичних реалій. Такі трансформації мають охопити весь спектр партійного життя: від оновлення ідеологічно-програмних засад, теоретичної бази, реального політичного курсу до ротації керівного складу, причому не лише у його вищих ешелонах.
Що ж стосується інших кандидатів на президентських перегонах, то вже нині можна дійти висновку, що фактично нікому із них не вдалося скільки-небудь ефективно реалізувати потенціал і політичні можливості кандидатування. Зокрема, помітного суспільного резонансу не матиме, скоріше за все, кампанія колишнього прем’єр-міністра А.Кінаха. І, отже, навряд чи отримає достатні для успіху на парламентських виборах 2006 р. політичні дивіденди його Партія промисловців і підприємців. На жаль, на нинішніх президентських перегонах «не засвітилася» жодна нова помітна політична зірка. Справа навіть не в тому, що ніхто із 18-ти інших кандидатів, ймовірно, не подолає навіть одновідсотковий рубіж. Значно гірше, що на найпрестижнішому політичному вернісажі, яким є в Україні президентські вибори, ми не побачили перспективних майстрів «мистецтва можливого». Таким чином, не виявилися достатньо переконливі свідчення змужніння і утвердження нового покоління політичної еліти.
Узагальнюючи, можна дійти такого основного висновку. Вже нині стає очевидним, що, попри всю свою суспільно-політичну важливість, 31 жовтня 2004 р. стане лише проміжним етапом президентських перегонів, найважливіші події яких повинні розгорнутися впродовж трьох тижнів листопада. Принагідно нагадаємо, що саме пізньої осенi вирішувалася доля й Української народної республіки у 1917 р., й Української гетьманської держави Павла Скоропадського в 1918 р. На ці державні утворення свого часу покладалися значні суспільні сподівання й очікування, яким, проте, не судилося виправдатися. Нинішня незалежна Українська держава, поза всякими сумнівами, витримає осінній іспит-2004. Проте й результати, й наслідки цього іспиту, й навіть подальші перспективи України багато в чому залежатимуть від зрілості політичної еліти, її відповідальності на нинішньому, надзвичайно складному, етапі політичного розвитку. Не менше значення матиме спроможність державних інститутів забезпечити, з одного боку, всі необхідні умови для вільної реалізації народного волевиявлення, а з другого — не допустити дестабілізації суспільно-політичної ситуації на користь третіх сил, зокрема й тих, що є поза межами України. Надто багато залежатиме від українського суспільства загалом, а також і населення певних регіонів як на Сході, так і на Заході, від його громадянської активності і, водночас, витримки та розважливості.
Хочеться завершити ці роздуми словами колишнього чеського президента В.Гавела: «Попри складну історію та не менш складний посттоталітарний період, який Україна переживає зараз, сьогодні вона має винятковий шанс — вперше у своїй історії не бути тільки околицею, а стати міцною, самобутньою й шанованою складовою частиною зароджуваного світового порядку. І цей шанс необхідно використати саме зараз, коли на багато років наперед вирішується майбутнє України».
