Святкувати День студента саме 17 жовтня — в день завершення студентської голодовки 1990 року, яка стала одним із поштовхів до отримання Україною незалежності, стало б кращою пам'яттю про ті події. Так вважають активісти студентських організацій у 2005-му. Вчора, в рамках акції «Україні — український день студента», вони передали Президентовi Віктору Ющенку текст відповідного звернення. Заздалегідь воно було оповіщене на нечисленному мітингу на столичному Майдані. Після подій осені-зими минулого року назва «Майдан» стала майже узагальненим образом. Тепер це майже культове місце для революціонерів усіх часів.
Сьогодні практично всі лідери студактиву мають якесь відношення до тих чи інших політичних сил, найбільше — до партій національного, правого спрямування. Так, учора на майдані Незалежності зібралися представники Молодіжного національного конгресу «Молодий Рух», Республіканської християнської молоді, Української студентської спілки й інші. Як зізнавалися в неофіційних розмовах учасники акцій, потенціал стати «локомотивом суспільства» вони в собі відчувають, але ось зробити це, перебуваючи в тіні «старших братів», до пори до часу не можуть. Згідно з їхньою колективною думкою, 15 років тому студенти зіткнулися з аналогічною проблемою. «Студентство й тоді було й зараз залишається швидше тараном, аніж локомотивом», — говорять вони.
Цю думку поділяє політолог, активний учасник тогочасних подій Олесь Доній. «Студенти початку 1990-х, несподівано для самих себе, зіткнулися з нерозумінням, з небажанням ставити їх у свої лави з боку старших товаришів, передусім — представників націонал-демократичного Руху», — сказав він у коментарі «Дню». Саме це багато в чому й стало причиною того, що змінилася не сама влада, а лише зовнішня її форма, впевнений Доній. «Радикальних змін у методах і підходах до керування країною, особливо кадрових змін в її керівництві ми вимагали вже тоді, але логіка «всебічного компромісу», як звичайно, перемогла. Рух Чорновола прийшов до розуміння необхідності тих же змін усього через два роки, але було вже пізно, час згаяли», — говорить політолог, міркуючи про те, чому ефект від обох Майданів, розділених півтора десятком років, був «половинчастим». Цього разу, на його думку, причиною стала різношерстість самої команди: «Про стратегічні речі треба було домовлятися заздалегідь, а не через півроку після того, як прийшли до влади».
«Справа не в тому, що за 15 років змінився Майдан, за цей час іншою стала сама політика. Тоді політикою були віра й ідея, сьогодні — влада та гроші. Тоді як рядові члени маніфестацій, так і їх організатори виходили на майдан не за власні преференції, можливість участі в майбутній владі, як це було під час помаранчевих подій, а в надії відстояти ідеали демократії та свободи», — вважає експерт. Хоч, акцентує Доній, емоційний порив простих революціонерів щирим був і в 1990-му, й у 2004-му.
