Як раніше повідомляв «День», в кінці парламентської сесії на розгляд Верховної Ради було подано законопроект про заміну інституту прописки державним реєстром фізичних осіб. Законопроект, внесений народним депутатом Олександром Лавриновичем, викликав чимало суперечливих точок зору. Зокрема, багато депутатів зазначали, що введення держреєстру порушує права людини, а також може створити численні додаткові труднощі громадянам України. Напередодні чергової сесії парламенту, на якій, як планується, знову буде обговорюватися питання про заміну прописки держреєстром, «День» продовжує обговорення теми про необхідність заміни прописки держреєстром.
Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України:
— Те, що фракція комуністів у повному складі не підтримала законопроект, не дало можливості прийняти його. Водночас, запровадження реєстру забезпечило б виконання кількох функцій. Зокрема, місцевий облік і визначення місцеперебування громадянина України, розв’язання численних соціальних проблем, охорону здоров’я, соціальні виплати, облік сплати податків, проведення виборів і референдумів, перехід на нову систему соціального страхування. Разом з тим, у запропонованому законопроекті, в принципі, обов’язковими для виконання є вже встановлені Мінюстом, паспортними столами, податковою адміністрацією вимоги. Ряд інших положень, як-от, віросповідання, національність, група крові та інші, є абсолютно добровільними і вносилися б виключно з волевиявлення громадян. Запровадження реєстру істотно спростило б вирішення ряду побутових проблем: влаштування дітей до школи іншого району міста, лікування в іншій поліклініці тощо. Разом з тим, ряд положень реєстру, у разі необхідності, дозволив би спростити контролюючі функції державних органів. Наприклад, Мінздоров’я — за небезпечно хворими або Департаменту виконання покарань — за недавно звільненими.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:
— На мій погляд, запровадження в Україні держреєстру могло стати досить перспективним демократичним рішенням. Подібна практика досить добре зарекомендувала себе в розвинених країнах. Однак потрібно відзначити, що наша країна ще не готова до такого роду новацій. Я вважаю: прийняття законопроекту і впровадження реєстру в ситуації, що склалася в Україні, могло призвести до ряду соціально несприятливих наслідків. Наприклад, викликати масові міграції. Загалом, переселення всередині країни характерні й для західних країн. Хоч, наприклад, в США вони зумовлені, в основному, різницею цін на квартири в різних містах і, таким чином, не приводять до масових переселень. Що стосується України, то тут ситуація зовсім інша. Не хотілося б, щоб ми повторили приклад Закавказзя (коли в Баку з’явилося дуже багато азербайджанців з Вірменії, і це призвело до численних внутрішніх конфліктів). Така ж проблема існує і в Латиноамериканських країнах.
Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи:
— На мій погляд, цей законопроект «страждає» на дуже великі недоліки. Рiч у тiм, що запровадження такого реєстру, як було запропоновано, означало б можливість тотального контролю держави над людьми. Якщо зіставити законопроект про запровадження держреєстру з відомою концепцією створення єдиної паспортної системи, яка передбачає наявність єдиного банку даних (пов’язаного мережею з всіма регіонами) і можливість створення досьє за універсальним ідентифікаційним кодом, то, фактично, виходить, що державні органи зможуть створювати досьє на людину без її вiдома. Тут порушуються принципи захисту персональних даних особи, які зафіксовані в Конституції України і, згідно з якими, будь-яка людина має право знати, для яких цілей збирається інформація про неї, як довго вона збирається і т. п. Крім того, згідно з Конституцією, будь-яка людина має право це збирання інформації припинити, а також ознайомитися зі своїм досьє і з тією інформацією, яка на неї зібрана. Все це не було враховано в законопроекті. Це грубе порушення приватності і, на мій погляд, у такому вигляді його не можна було приймати. В демократичних країнах дуже багато що зроблено абсолютно інакше. В Угорщині такий закон був визнаний таким, що порушує права людини і Конституцію й був заборонений. У США існує 15 видів різних номерів і є законодавча заборона різним службам обмінюватися інформацією, зібраною під певним кодом без згоди особи. Відомо, що запровадження таких єдиних номерів було зустрінуте «в багнети» громадськістю розвинених країн і його було відмінено. Слід зазначити, що реєстр потрібен, але ні в якому разі не повинно бути єдиного, універсального коду. Це грубе порушення прав людини. І, я вважаю, що до такого роду законопроектів потрібно підходити більш зважено.
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Очевидно, що запровадження нинi державного реєстру фізичних осіб дало б можливість державі в передвиборний період отримати величезний масив інформації про громадян. Якби держреєстр було б створено, можна було б говорити про посилення контролю за доходами громадян, їхнiм пересуванням і, що особливо важливо для політичних партій, провести аналіз електоральної поведінки. Водночас в Україні створення загальної комп’ютерної бази з даними про всіх громадян могло б дати можливість чиновникам розпоряджатися інформацією в меркантильних цілях. Адже інформація про громадян використовувалася б політичними гравцями як інструмент політичної боротьби. Той факт, що законопроект не був підтриманий комуністами, може говорити про те, що вони чудово розуміють це й не хочуть бути аутсайдерами отримання корисної інформації.
