МИЛЬНА ОПЕРА. Народження жанру мильної опери. Мiсце народження: США, радiо. Cаме тут зародилась «мильна опера» i назву отримала від найпопулярнішого товару, що рекламувався на радіо — мила. Поступово коло рекламованих товарiв розширювалось, до нього залучалися косметика, пральнi порошки, кава, кулiнарнi вироби та багато чого iншого. Незмiнною залишалась тiльки аудиторiя — рекламованi товари, як i передачi, що їх рекламують, були адресованi передусім жiнкам-домогосподаркам. I звучали вони, як правило, у робочi днi, коли чоловiкiв не було вдома. Найвищий розквiт жанру припадає на першу половину 1960-х рокiв, коли були запущенi славнозвiснi серiали «Пейтон- плейс», «Дiвчата з Пейтон-плейсу», «Повернення у Пейтон-плейс», «Головний шпиталь», «Любов до життя», «Лiкарi», «Другий свiт — Бей-сiтi», «Любов — чудова рiч» та iн. 1970 року групою дослiдникiв з Мічиганського унiверситету була проаналiзована тематика «мильних опер». В результатi були виявленi чотири тематичнi групи: кримiнальна (шантаж, двоєженство, подвiйний шлюб жiнки, погрози та насильство, вбивства, крадiжки, пограбування, торгiвля наркотиками, ув’язнення у тюрмi); соцiальна (службовi неприємностi, звiльнення з роботи, алкоголiзм, наркоманiя); медична (психiчнi захворювання, випадки розумової неповноцiнностi, вагiтнiсть, хiрургiчнi операцiї); матримонiальна (любов, розлучення, примирення шлюбних пар, майбутнi шлюби тощо). Незважаючи на тематичне розмаїття, мильна опера має єдиний структуруючий принцип — в нiй вiдбувається безліч неприємностей i разом з тим в нiй абсолютно нiчого не вiдбувається. Герої досить легко переборюють всi перешкоди, уникаючи справжнього драматизму. «Мильна опера» поширилася не тiльки у США, а й у країнах Азiї та Латинської Америки. Найчастiше це iсторiя бiдної наївної дiвчинки, котра потрапила до великого мiста i не змогла встояти перед його спокусами. В неї закохується «принц», вона вiддається йому. Але принц незабаром кидає героїню. Згодом герой спокутує свiй грiх, знаходить героїню i, звичайно, бере шлюб iз нею. Із середини шістдесятих рокiв в американських «мильних операх» з’являється ще одна тема: твори, головними героями яких, поруч з людьми, стають мешканцi чарiвного свiту — феї, чарiвники, привиди, а також серiали, в основi яких лежить сюжет про космiчну подорож. I нарештi у 70-х з’являються iсторичнi, а потiм i шпигунськi телесерiали. Проте заради чого створюються цi телесерiали? Про це дозволяють судити цифри. За одну хвилину реклами у таких серiалах, як «Я — шпигун», рекламнi агентства у сiмдесятих роках платили телекомпанiям по 60 тисяч доларiв. Що й не дивно, адже телесерiали збирали бiля екранiв телевiзорiв десятки мiльйонiв глядачiв.
ДЖЕЙМС БОНД. Cтворений уявою англiйського письменника Йєна Флемiнга в життя увiйшов Джеймс Бонд, спецiальний агент 007 служби розвiдки в Лондонi та великий знавець щодо жiночої статi. Вiн володiє «персональною зброєю», яка являє собою сумiш сексуальної привабливостi, шарму, сяючого вогнем погляду. Роль Бонда протягом його кiножиття зiграли Баррi Нельсон, Девiд Найвен, Шон Коннерi, Джорж Лазенбi, Роджер Мур, Тiмотi Далтон... 1954
КАВКАЗЬКЕ КРЕЙДЯНЕ КОЛО. 15 червня відбулася прем’єра вистави «Кавказьке крейдяне коло» Бертольта Брехта (режисер Брехт). Цього ж року на Мiжнародному фестивалi у Парижi «Берлiнський ансамбль» за спектакль «Матiнка Кураж» одержує Першу премiю. У червні 1956 року на Мiжнародному фестивалi у Парижi вистава «Кавказьке крейдяне коло» Брехта одержала Другу премiю (Першу премiю одержала Пекiнська опера).
ПОП-АРТ. Критик Л. Еловей (Ллоцей) запровадив термiн «поп-арт» (тобто популярне мистецтво). Як художнiй напрямок поп-арт закрiпив опозицiю «масове — народне». Поп-арт, на думку Ю. Борева, — це художнє задоволення i реалiзацiя «туги за предметнiстю», народженої тривалим пануванням у захiдному мистецтвi абстракцiонiзму. Деякi захiднi мистецтвознавцi вважають поп- арт реакцiєю на абстракцiонiзм, якому поп-арт протиставив грубий свiт матерiальних речей. Теоретики поп-арту стверджують, що кожний предмет в певному контекстi перетворюється на мистецтво. У комбiнацiї одна з одною речi втрачають своє первiсне значення i набувають нової — художньої — якостi. Звiдси й завдання художника, спрямоване на створення художнього предмету i надання звичайному предмету ознак художностi шляхом органiзацiї певного контексту сприйняття цього предмету. Естетизацiя речi є основним принципом поп-арту. Художники поп-арту намагаються досягти наочностi, використовуючи для цих цiлей поетику етикетки й реклами. Поп-арт — це композицiя побутових речей у поєднаннi з муляжем або скульптурою. Зiм’ятi автомобiлi, композицiї з вицвiлих фотокарток та уривкiв газет i афiш, що наклеєнi на ящики, опудала птахiв пiд скляним ковпаком — досить поширенi експонати поп-арту. Поп-арт орiєнтований на масового споживача, деiдеологiзовану «особу» i кiнцевою своєю метою має пропаганду системи цiнностей iснуючого ладу, його стабiлiзацiю. Як правило, потяг до «речовостi» пов’язаний iз приходом до влади нових класiв-споживачiв (як це було свого часу у Голландiї, Нiмеччинi та ін.). Основнi представники напрямку — Д. Чемберлен, Д. Ж. Дайна, Р. Раушенберг, Е. Ворхол.
ТУРАНДОТ-2. 10 серпня Бертольт Брехт завершив свою останню, а можливо й найголовнiшу, п’єсу, робота над якою тривала майже тридцять рокiв. Паралельно зi своїм наскрiзним сюжетом — про прихiд злочинцiв до влади, Брехт розмiрковував про iншого героя — туала, iстоту, похiдну вiд iнтелектуала, проте, позбавлену iнтелекту й совiстi, а отже й наймерзеннiше створiння у свiтi. П’єса називалася «Турандот, або Конгрес обiлителiв» i в її основi лежала давня китайська казка (використана свого часу Карло Гоццi i Фрiдрiхом Шiллером). Але в традицiйному сюжетi Брехт побачив iншу тему — про спiвробiтництво. Те саме спiвробiтництво туалiв зi злочинцями, завдяки якому кар’єра Артуро Уї стає незворотньою. Туали — це торговцi. Вони мешкають у чайних будиночках, пiд червоними лiхтарями, де й торгують «переконаннями», гаслами, закликами, обгрунтуваннями непопулярних заходiв, програмами, якими й озброюють своїх недоумкуватих хазяїв. Раби, котрi навiть не викликають спiвчуття, тому що рабство туалiв — це необхiднiсть, яка усвiдомлюється ними як свобода. Ця жорстка п’єса з усiєї спадщини Брехта виявилася чи не найменш популярною. I не через художнi вади. А через надто сумний сюжет — про мутацiю колишнього iнтелектуала в епоху ринкових вiдносин. I про вартiсть туала.
(Початок див. у «Дні» від 28. 01. Далі буде)
