Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

24 квiтня — у Києві закладено Комiтет Українського
Нацiонального Державного театру, в якому головує В. Винниченко. Комiтет
ставив собi за мету утворити Мiнiстерство культури, яке мало б свої трупи
в усiх великих мiстах України, свої хори, школи, майстернi, музеї i т.
iн.

20 травня — у мiстах i селах України проведенi громадсько-полiтичнi
заходи — збори, мiтинги, концерти, спрямованi на збiр коштiв для Українського
нацiонального фонду. В день Українського нацiонального фонду в примiщеннi
Київського оперного театру молодiжна театр-студiя Курбаса взяла участь
в концертi-мiтингу.

16 вересня — у Києві в день вiдкриття Український
Нацiональний театр взято пiд опiку Секретарством Народної Освiти Генеральним
Секретарем I. Стешенком, який в привселюднiй своїй промовi при одчиненiй
завiсi про це заявив.

24 вересня — у примiщеннi Київського театру мiнiатюр
(нинi примiщення театру iменi Лесi Українки) виставою «Чорна Пантера i
Бiлий Ведмiдь» за п’єсою В. Винниченка вiдкрив свiй перший сезон Молодий
театр Леся Курбаса. Напередодні відкриття у «Робiтничiй газетi» було опублiковано
статтю Курбаса «Молодий театр (генеза, завдання, шляхи)», в якій Курбас
зокрема писав: «... В лiтературi нашiй, що досi найбiльш ярко вiдбивала
громадянськi настрої, ми бачимо пiсля довгої епохи українофiльства, романтичного
козаколюбства i етнографiзму, пiсля «модернiзму» на чисто росiйських зразках
— зворот великий, єдино правильний, єдино глибокий. Се зворот прямо до
Європи i прямо до себе. Без посередникiв i без авторитетних зразкiв...
Сучасний український театр — наслiдок антиукраїнського режиму, це недодумана
думка, недотягнений жест, недонесений тон. Це, в кращому випадку, кiлька
могiканiв великої епохи Кропивницького, Тобiлевичiв i їх перших учнiв,
котрих традицiї iдуть врозрiз з потребами, стилем i якiстю сього репертуару,
котрий єдино нас одушевляє...» Яків Мамонтов характеризував «Молодий театр»
як «естетичний театр» і писав, що «це був перший український театр, що
не тільки одмежувався від національних традицій, але і в європейських мистецьких
напрямах шукав своєї власної дороги». Іван Мар’яненко, оцінюючи діяльність
Курбаса казав у виступі на засіданні Колегії НКО УРСР 5 жовтня 1933 року:
«До Курбаса у нас були талановиті актори, були режисери, наші корифеї,
свого часу у нас була переходова доба, коли у нас працювали гастролери
й режисери, але грамоти мистецької, театральної на Україні не було. Грамота
з’явилася разом з особою й роботою Курбаса».

Раффаеле Вiвiанi, італійський драматург, створив жанр п’єс-панорам,
де сценки-епiзоди об’єднуються мiж собою пiснями. Серед п’єс цього жанру
— «Провулок» (1917), «Вулиця Толедо вночi» (1918), «Весiлля» (1919), «Музика
cлiпих» (1927), «Десять заповiдей» (1947).

В Росії з’являється театр агiтпропу (агiтацiї i
пропаганди), спрямований на те, щоб зосередити увагу публiки на певнiй
соцiальнiй або полiтичнiй ситуацiї. Пов’язаний з полiтичною дiйснiстю,
агiтпроп скеровує свої зусилля перш за все на iдеологiчну дiяльнiсть, а
не на новi артистичнi форми, вiн проголошує прагнення до негайної дiї i
називає себе «агiтацiйною грою замiсть театру», або «iнформацiєю, пiдсиленою
сценiчними ефектами». Звiдси його тяжiння до цирку, пересувного театру
тощо.

У Москвi створено театр «Семперанте» (вiд лат semper
ante — завжди попереду) — театр iмпровiзацiї, в основі якого — колективна
творчiсть (колективнi п’єси, колективнi постановки, колективна iмпровiзацiя
тощо). На репетицiях створювалася лише схема сюжету-дiї. Вистави здiйснювалися
на фонi проекцiй i у супроводi атональної музики.

1918

28 березня — Комiтет Українського Нацiонального
театру перетворено на Театральну раду 23 квiтня написана Доповiдна записка
мiнiстровi народної освiти «Театральна рада в засiданнях своїх 4 i 22 квiтня,
стоячи на принципi диференцiацiї театрального мистецтва, постановила утворити
в Києвi Державний Український Драматичний театр з сальоновим українським
та перекладним європейським репертуаром. Директором цього театру Театральна
рада обрала В. К. Винниченка». Петро Дорошенко у листі до генерал-фельдмаршала
Ейхгорна стосовно надання приміщення театру «Бергоньє» (сьогодні — театр
ім. Лесі Українки) для Державного Драматичного Театру писав: «Тiльки в
цьому помешканнi може бути збудована вiдповiдна ложа для Ясновельможного
пана Гетьмана i взагалi можливо буде, як того вимагає гiднiсть Держави,
запрохувати дипломатичний корпус, воєннi мiсiї, улаштовуючи урочистi вистави
та iнше», на що генерал-фельдмаршал Ейхгорн у листi до мiнiстра народної
освiти відповів: «цей театр призначено для улаштування спектаклiв для нiмецьких
солдат».

18 травня театральна секцiя Народного комiсарiату
по вiйськовим справам України закiнчила будiвництво першого вагона-театру
для гастролей по Українi, який 23 травня театр виїхав з Києва.

1 червня — Постанова Ради Народних Комісарів «Об
ассигновании одного миллиона рублей на сооружение памятника на могиле К.
Маркса». У постанові зокрема сказано: «доручити представнику Російської
Республіки у Лондоні вступити у переговори зi спадкоємцями Карла Маркса
щодо виконання данної постанови».

30 липня — Постанова РНК: «Совет Народных Комиссаров
30 июля с.г. рассмотрев проект списка памятников великих деятелей социализма,
революции и пр., составленный Народным комиссариатом по просвещению, ПОСТАНОВИЛ:
а) поставить на 1-е место постановку памятников величайшим деятелям революции
— Марксу и Энгельсу; б) внести в список писателей и поэтов наиболее великих
иностранцев, например Гейне; в) исключить Владимира Соловьева... Список
лиц, коим предложено поставить монументы в г. Москве и др. городах РСФСР,
представленный в СНК отделом изобразительного искусства Народного Комиссариата
по просвещению. I. Революционные и общественные деятели: 1. Спартак. 2.
Тиберий Гракх. 3. Брут. 4. Бабеф. 5. Маркс. 6. Энгельс. 7. Бебель. 8. Лассаль.
9. Жорес. 10. Лафарг. 11. Вальян. 12. Марат. 13. Робеспьер. 14. Дантон.
15. Гарибальди. 16. Степан Разин. 17. Пестель. 18. Рылеев. 19. Герцен.
20. Бакунин. 21. Лавров. 22. Халтурин. 23. Плеханов. 24. Каляев. 25. Володарский.
26. Фурье. 27. Сен-Симон. 28. Роб. Оуен. 29. Желябов. 30. Софья Перовская.
31. Кибальчич. II. Писатели и поэты: 1. Толстой. 2. Достоевский. 3. Лермонтов.
4. Пушкин. 5. Гоголь. 6. Радищев. 7. Белинский. 8. Огарев. 9. Чернышевский.
10. Михайловский. 11. Добролюбов. 12. Писарев. 13. Глеб Успенский. 14.
Салтыков-Щедрин. 15. Некрасов. 16. Шевченко. 17. Тютчев. 18. Никитин. 19.
Новиков. 20. Кольцов. III. Философы и ученые: 1. Сковорода. 2. Ломоносов.
3. Менделеев. IV. Художники: 1. Рублев. 2. Кипренский. 3. Алекс. Иванов.
4. Врубель. 5. Шубин. 6. Козловский. 7. Казаков. V. Композиторы: 1. Мусоргский.
2. Скрябин. 3. Шопен. VI. Артисты: 1. Комиссаржевская. 2. Мочалов».