НЕДОТОРКАННІ Й НЕДОТОРКАНІ
Цілком очевидно, що доки у країні є дві касти недоторканих — політична (Президент, нардепи, керівники НБУ та РНБО) й судово-силова (судді, прокурори й великі силовики), то ті, хто туди не вписаний, від сваволі не захищені. У разі виникнення конфлікту інтересів по лінії «еліти — середній клас», судово-силові інститути завжди працюватимуть на користь еліт. А це означає — «автоматом» проти «середніх». Для наочності — картинка: банки контролює еліта; гроші на депозити поклали і з них же (дрібними кредитами) взяли наші «середні»; регулятори (ВРУ, НБУ та ВСУ) в суперечці «Хто кому винен?» завжди заступляться за перших і «наїдуть» на других.
Правильність думки підтвердило життя: Президент підтримав регуляторів у прагненні захищати еліти (себто себе) тим, що ніяк не відреагував на стрибки курсу національної валюти, на збагачення на цьому «близького кола», на заборону видачі внесків і так далі. Популістські ігри Верховної Ради з мораторієм на вилучення заставної нерухомості видаються тимчасовими. Натомість заборона на можливість збанкрутити СПД — постійною.
Демократія, як відомо, може бути різною. Ліберальною — у вигляді підлеглості еліти судово-силовій системі через цілковиту залежність від неї, а тому такою, що захищає її інтереси. І соціальною — побудованою на основі компромісу між елітою та середніми прошарками за рахунок демократизації судово-силової системи через вибори народом суддів і прокурорів. Тому, ймовірно, у країні існує два варіанти подальшої деформації відносин у цій частині: збереження й навіть посилення лібералізації (так було всі останні 18 років) або (здається малоймовірним, але можливим) їхня соціалізація.
Чи можлива ситуація, за якої Президент-2010 стане Національним Лідером і в інтересах усієї країни спробує втриматися між двох пануючих у суспільстві сил: еліти з одного боку та середнього класу з іншого? А саме: чи зможе він декларувати у передвиборчій програмі, а у випадку перемоги — вирівняти умови конкуренції в економіці для середніх прошарків і еліт через судово-силову реформу?
СТАРІ «ПІСНІ» ПРО ГОЛОВНЕ
Що утримує Україну серед світових лідерів із корумпованості? Чому, попри серйозні досягнення в демократизації виконавчої та законодавчої влади, у країні зберігається авторитарна, менш демократична, ніж за радянських часів, судова влада?
Очевидно, головним гальмом був інтерес часто змінюваних еліт до збереження контролю над перерозподілом власності за допомогою авторитарної судової системи, де народному волевиявленню немає місця як такому. Ділити, забирати і зберігати простіше, маючи недемократичну (що не обирається всенародно) й тому — більш контрольовану судову владу. Це і призвело до того, що навіть колишня радянська судова система деформована у бік її віддалення від народовладдя і замикання на особливо обраних, навіть серед еліт.
Якщо раніше судді вимушені були працювати разом із народними засідателями і, нехай формально, але все ж обиратися, причому на чітко певний термін, то зараз їх призначають довічно. І ніяких народних «наглядачів»! Внесено чимало змін до Цивільного і Кримінального процесуальних кодексів. З єдиною метою: посилити одноосібну владу судді та у його залежність від голови суду. До цих змін судді можна було заявити відведення. Зараз — що б він не творив — це практично неможливо. Створені адміністративні, ще більш «свої» суди. Результат — резонансна справа голови Львівського апеляційного адмінсуду.
Аналогічні зсуви сталися і в силових структурах. Причому до «силовиків» слід відносити також пожежні, санітарні й екологічні служби, які об’єктивно найбільш «корупційноємні». Особливо стосовно так званих середніх прошарків. Декларування гострої необхідності змін в інституті прокурорського нагляду і Генеральній прокуратурі представниками опозиції в період виборів різко змінюється небажанням щось міняти відразу ж після приходу їх до влади. Винятків наша коротка історія незалежності поки що не знає.
ОПТИМІСТ — ДОБРЕ ПОІНФОРМОВАНИЙ...
А проте, реальна реформа судової та силової систем здається можливою.
Про що йдеться?
Якщо коротко, то необхідно в судово-силовій гілці влади домогтися того, що вже давно існує і працює в інших гілках влади. А саме: створити конкуренцію серед претендентів на місце судді та прокурора через вибори їх народом. Вибори, а не призначення вузьким колом (два десятки осіб згідно з діючою Конституцією!).
Ринкові відносини в економіці створили нових середніх українців. Сьогодні об’єм ВВП, що створюється малим і середнім бізнесом, рівний 20%.
У розвинених демократіях він складає близько 60%. Цей розрив можна скоротити, якщо створити більш справедливу конкуренцію в економіці між середнім і великим бізнесом. Для чого потрібно посилити залежність суддів і силовиків нижньої ланки від широких мас. Передусім від найактивнішого виборця — представника середнього класу. Шлях такого посилення простий: суддів районних судів і прокурорів районів і областей треба обирати.
Виборність «нижньої ланки» суддів і прокурорів посилить у їхньому середовищі змагальність. Що примусить підвищувати кваліфікацію та якість роботи. Щодо всіх, а не лише у роботі з представниками еліти. Молодим суддям і прокурорам, котрі не отримали квартир до кінця першого терміну роботи, необхідно буде обирати: або працювати чесно та якісно, щоб народ обрав на другий, протягом якого «світить» отримати державне житло; або пуститися на всі заставки і програти вибори, а можливо, навіть опинитися на нарах.
НЕ ЛОВІТЬ КІШКУ! НЕХАЙ ВОНА «ЛОВИТЬ МИШЕЙ»
Зараз боротьба з корупцією, а тим більше, з хабарництвом, нагадує процес піймання кішкою власного хвоста.
Важко зображати боротьбу з самим собою, тим більше в умовах такої відвертості суспільства. Але, вливаючи через вибори «свіжу кров» у судову владу та «перезамкнувши» її з еліти на народ, можна домогтися головного — м’якої зміни балансу сил на користь середнього класу з різким посиленням незалежності досудового слідства й суду через посилення залежності їх від закону.
Суд присяжних; конкуренція серед оперативно-слідчих структур за право на розслідування; прозора напівглуха стіна для перехресних допитів як перехід від тортур до більш цивілізованого способу встановлення істини; інститут незалежного прокурора для викриття брехні відносно небожителів і детектор брехні для простих смертних... Безліч корисних досягнень цивілізації у технології роботи судової влади важливі, але не настільки, як введення у неї народовладдя через вибори.
Непогано б також додати елементи прецедентного права для забезпечення принципу однакового застосування закону для всіх. А то як адвокат вам засвідчу: ох, нерівні громадяни України в українському суді!
Юристів у стані багато. Причому ті, хто без грошей і зв’язків, більш мотивовані й тому витіснили б на виборах як корупціонерів, так і їхніх лінивих родичів. Народне волевиявлення багато в чому зламало б корупційні кадрові вертикалі в силових структурах і судах. У прокуратурах з’явилися би честолюбці, які прагнули б завойовувати довіру виборця виявом здібностей у боротьбі зі злочинністю.
У вільній пресі з’явилося б більше сенсаційних новин. У середні прошарки почала б повертатися віра у можливість захистити себе в суді. Що може спровокувати повернення довіри до влади. Звідси рукою подати до прийняття рішення покласти гроші в банк.
Влити в економіку країни нову енергію через створення нових можливостей захисту власності «середніх» від еліт означає оптимізувати економіку держави загалом, в інтересах більшості. А відтак — демократичним шляхом почати заповнювати провалля між багатством еліт і бідністю мас зростаючим чисельно та якісно середнім класом.
«Декларацію про наміри» провести судово-силову реформу може будь-хто з кандидатів на пост Президента України на майбутніх виборах. Партії ініціативу повинні розкритикувати або підхопити, розвинути, конкретизувати. Дискусія на шпальтах газети — вже добре, початок покладено. Цікава, передбачаю, дискусія може вийти.
