Особливої несподіванки в цьому — після повідомлення про виїзд Павла Івановича з країни — уже не було. Хоча слід відзначити, що позапланова поява напередодні у Верховній Раді генпрокурора з проштовхуванням питання про закриті слухання і невдача цієї спроби були хорошим прологом для подальшого бенефісу Павла Лазаренка з його довгоочікуваним компроматом. Проте «сольник» не відбувся, гра нервів показала, що в Банкової імунітет міцніший, а Павло Іванович захворів і лежить у далекій Греції «у холодному поту». Утім, незрозуміло, чому так веселилися депутати, коли спікер Ткаченко зачитував, за його словами, «на греческой мове» медвисновок про передінфарктні симптоми лідера «Громади». Хіба не «за станом здоров’я» відправив прем’єра Лазаренка у відставку Президент Кучма? Про це нам напередодні й диктор УТН нагадала — очевидно, на підтвердження дбайливої передбачливості глави держави...
Результат розгляду питання став очевидним, щойно на табло з’явилася цифра 95 «за» його перенесення в зв’язку з відсутністю головного героя. Це підтверджувало попередню інформацію про те, що комуністи й селяни вирішили голосувати за згоду на арешт Лазаренка і притягнення його до кримінальної відповідальності. Власне, як інформують джерела, Лазаренко саме тому і «з’їхав», що отримав повідомлення, які заслуговують на довіру, про домовленість лідерів КПУ з Банковою.
Справу завершила, очевидно, додаткова інформація про те, що навіть коли ВР ухвалить рішення тільки про згоду на притягнення без арешту — це лише казуїстичний виверт, у результаті якого згодом парламенту кваліфіковано пояснять: «притягнення» означає зняття імунітету, а решта, зокрема й арешт, за межами компетенції ВР. Психологічна обробка героя-«лиходія» принесла бажаний результат. І Павло Іванович, прийнявши рішення «а-ля Звягільський», звільнив так чи інакше своїх соратників, союзників і боржників від етичних мук, морального дискомфорту й інших «химер». Дехто з них із виглядом ображеної невинності говорили кореспонденту «Дня»: «Якщо Паша «спікся», хто ж тут за нього повинен тільник на грудях рвати?! Якби він не «звалив», усе було б інакше» (наводимо цей текст на депутатському жаргоні в оригіналі. — Ред.).
Проте в цьому з’являються великі сумніви — у розумінні результату. Хоча продемонструвати істинність прислів’я «на миру і смерть красна» Павло Іванович, мабуть, міг би, якби слава Олександра Матросова, ясна річ, не давала йому спокою.
Домовленість між владою і Лазаренком усе-таки мала місце. Та пролягала в площині не пакту про ненапад, а гарантій існування в «паралельних» світах: влада доживає своє у країні, а Павло Іванович — за кордоном. При цьому один із учасників «обробки» Лазаренка повідомив кореспондента «Дня», що необхідність «здачі» Павла Івановича парламентом спричинено особистісними якостями Лазаренка: «Для того, щоб домовленостей дотримувалися, його потрібно постійно тримати в капкані. Він повинен зрозуміти, що потрібно мовчати, і що станеться, якщо він цього не зрозуміє».
За даними кореспондента «Дня», перед Павлом Івановичем поставлено дві умови. У відповідь влада гарантує Павлу Івановичу відсутність будь-яких спроб дістати його за межами вітчизни з підключенням Інтерполу тощо. За інформацією іншого джерела, яке підтвердило версію вже опубліковану «Днем», саме пан Березовський, котрий завітав із короткочасним візитом до міста Києва й українського Президента, з огляду на власну зацікавленість у мовчанні Лазаренка про період його співробітництва з найкращими людьми Росії, виступив гарантом домовленості української влади з Павлом Івановичем. Джерело розташувало ці домовленості в такому порядку: «Не давати грошей лівим і не виникати».
Складається враження, що «ліві» в нашій темі — досить широкий термін. Не виключено, що лідерів КПУ, котрі неодноразово змінювали своє рішення у справі Лазаренка, також зміг переконати головний аргумент: Мороз перестане бути для них основним суперником, якщо не зможе розраховувати на капітали Лазаренка. Що думає й на що розраховує сам лідер соціалістів — у даному випадку ніякого значення не має. Важливо, що у черговий раз зімкнулися інтереси Банкової й КПУ, i саме це визначає сьогоднi долю Павла Івановича...
Відомий юрист Григорій Омельченко, підведений свого часу під кримінальну справу саме, за його словами, за зібраний ним і покладений на стіл матеріал про діяння Лазаренка та «ще півтора десятка членів дніпропетровської сім’ї», підбив підсумок «великого шоу» в розмові з кореспондентом «Дня»: «Це не боротьба з корупцією, це лише свідчення того, що дніпропетровська сім’я побила між собою горщики. А проблема в тому, що держава з мафіозними ознаками бореться з відступниками, котрі в кримінальній ієрархії захотіли посісти не своє місце. У «справі Лазаренка» — він, по-блатному, не паровоз. Він один із вагонів СВ, але поїзд тягне інший локомотив...
