5 лютого держсекретар Колін Пауелл виступить із обвинуваченням США проти Іраку в Раді Безпеки ООН. Його виступ відбудеться через тиждень після того, як Ханс Блікс і Мохаммед аль-Барадей — керівники груп інспекторів ООН — продемонстрували свою нездатність довести наявність зброї масового знищення в Іраку. Хідір Хамза, колишній радник іракської Організації з атомної енергії та колишній директор іракської Програми зі створення ядерної зброї, пропонує свою версію того, як і чому інспекції ООН зазнали поразки.
Дізнавшись про доповіді, в яких йдеться про їхню відмову співробітничати з керівниками цих двох груп інспекторів ООН, іракці перестали характеризувати інспекторів як незалежних професіоналів. Амір Рашид, колишній глава іракської військової промисловості та радник Саддама Хусейна, тепер відкрито називає інспекторів шпигунами. Це було виявом тієї непримиренної ворожості, яка в 1998 р. змусила інспекторів ООН із озброєнь залишити країну, що призвело до сьогоднішньої конфронтації. Та ще й додайте до того прецеденту те, що сталося в Іраку відтоді, як Блікс та аль-Барадей подали доповіді, що містять кілька тривожних сюрпризів. Резолюція ООН 1441 вимагає, щоб Ірак знищив наявну в нього зброю масового знищення та потужності з її виробництва. Це те, на чому інспектори зосереджували свою увагу досі.
Але Резолюція 1441 також уповноважує інспекторів збирати дані про іракську зброю та здатність її виробляти, проводячи поглиблені бесіди з іракськими експертами або всередині, або за межами країни, але вже, звичайно, без присутності наглядачів з іракського уряду. Щоб гарантувати цим експертам, що вони можуть говорити без побоювань, Резолюція дала інспекторам повноваження вивозити їхні сім’ї у повному складі з країни.
Контроль над доступом до іракських експертів завжди був важливим моментом у виявленні істини про зброю та збройові програми. Без незалежного доступу іракський уряд зберігає повний контроль над інформацією, яку повідомляють інспекторам. Насправді, після припинення інспектування в 1998 році Ірак невпинно працював над тим, щоб збудувати нездоланну стіну навколо людей, які відповідають за його збройові програми. Невелика спільнота іракських експертів була поставлена в умови жорсткого режиму безпеки. Декого вбили; інших запроторили до в’язниці. Іракські спецслужби весь час стежать за членами їхніх сімей.
Здебільшого ці заходи привели до успіху. Зовнішній світ до цього часу дуже мало знає про роботи, що проводяться в рамках іракської збройової програми. З 1998 року не було жодного перебіжчика, який працював би на вищих рівнях Програми, незважаючи на низьку зарплату та незадовільні умови життя — дедалі гірше медичне обслуговування, постійне відключення електрики та заборона на виїзд із країни.
Неймовірно, але ані Блікс, ані аль-Барадей не наполягали на проведенні розмов із вченими за межами Іраку, хоча вони цілком усвідомлюють, що це єдино безпечний спосіб провести ефективне розслідування. Обидва вони розуміють роззброєння просто як усунення зброї та обладнання, якби їх було знайдено. Розуміння системи, яка виробляє зброю, і знаходження засобів, здатних вивести її з ладу, не входило до їхніх планів.
Внаслідок цього про відмову Іраку співпрацювати щодо організації розмов зі вченими — ключовий момент у його стратегії заперечення — було згадано тільки мимохідь, наприкінці доповідей інспекторів. Той факт, що всі інспекції нічого не сказали нам про збройову інфраструктуру Іраку, просто було взято на замітку для довідок на майбутнє.
Інспектори примудрилися діяти нерішуче навіть тоді, коли вони випадково натрапили на вагомі докази шахрайства іракської сторони. Наприклад, інспектори виявили у майже новому складі дюжину боєголовок для доставки хімічної зброї, причому їхній стан свідчив про те, що їх недавно випустили, але вони звели до мінімуму важливість свого відкриття, аргументуючи це тим, що боєголовки були порожніми.
І не має значення, що зберігання боєголовок у такому стані є елементарним правилом процедури поводження з хімічною зброєю. Зберігання боєголовок, заповнених хімічними речовинами, було б небезпечним і дорогим заняттям. Справа в тому, що хімічні речовини з плином часу можуть спричинити корозію матеріалу боєголовки, а за тривалого зберігання існує висока імовірність витоків та деградації зброї. Але Блікс не став враховувати цей факт на тiй підставi, що він «не є серйозною проблемою» і що Ірак не обов’язково повинен виробляти отруйні речовини, які будуть використано для спорядження боєголовок.
Аль-Барадей поводився ще люб’язнiше. Покладаючись виключно на обладнання з виявлення випромінювання, встановлене у певних місцях, і на проби грунту, води й повітря — але не поговоривши з жодним вченим віч-на-віч, він оголосив про відсутність свідчень того, що Ірак відновив свою програму розробки ядерної зброї.
Це сумне повторення діяльності Міжнародного агентства з атомної енергії, що велася як у 1990, так і в 1994 році, коли з подачі Блікса було заявлено, що Ірак не розробляє ядерну зброю. Тільки після того, як на Захід перебіг Хуссейн Камель, зять Саддама і керівник іракської військової промисловості, Блікс нарешті отримав докази, які допомогли виявити справжні роботи, що проводяться у рамках амбіційної іракської програми.
Що iще більше шокує, то це відсутність у звітах інспекторів чіткої та однозначної заяви про те, що Ірак, як і раніше, не бажає роззброюватися. Ані Блікс, ані аль-Барадей не побажали припинити інспектування доти, доки Ірак не почне чесно і відкрито співпрацювати.
Ці інспектори-джентльмени не можуть зрозуміти один фундаментальний момент: щоб роззброїти режим, який погрузнув у душогубстві та вбивствах, потрібний суворий примус. Будь-яка поступка розглядатиметься ним як слабкість.
Іракський уряд точно знає, що йому потрібно робити, щоб сховати свою зброю масового знищення. На жаль, зі звітів інспекторів чітко зрозуміло одне: вони не зроблять сміливих кроків, які потрібні міжнародному співтовариству, щоб викрити шахрайство Іраку.
Проект Синдикат для «Дня»
