У виступі журналіста Андрія Шевченка, який представляв журналістські і громадські організації, прозвучав один зі свіжих висновків, заради яких, власне, варто час від часу влаштовувати подібні дискусії. Висновок, по-перше, про те, що «безумовно, журналісти несуть свою — дуже гірку — відповідальність за нинішню ситуацію». (Про це ж говорив ще один наш колега — Роман Скрипін.) А по-друге, про необхідність створення такої системи координат, у якій би не виникала проблема політичної цензури, незалежно від того, хто знаходиться при владі, а хто — в опозиції. «Пріоритет номер один — захист і зміцнення професійних стандартів, — зазначив А. Шевченко і запропонував кілька шляхів оздоровлення внутрішньоцехової атмосфери — «колективні трудові договори, укладати які треба зобов'язати всі медіа, і над якими вже працює Київська незалежна медіа-профспілка, створена в суботу», редакційні статути, які «зняли б дискусії про редакційну політику», Етичний кодекс, «якому можна було б надати статусу закону, як це зробили в Німеччині» і, нарешті, «єдина прес-карта, яка б застрахувала свого власника від «випадкової» неакредитації органами влади...»
Слухання показали також, що тема ця настільки багатогранна, що практично кожен із учасників дискусії розуміє її по-своєму. Віце-спікер ВР Олександр Зінченко, який головував на слуханнях, запропонував для обговорення теми тиску влади на ЗМІ, політики власників засобів масової інформації, соціальну відповідальність журналістів та їхню особисту безпеку. Зі слів Олександра Зінченка і багатьох інших промовців, результатом парламентських слухань повинно бути, зокрема, удосконалення відповідної законодавчої бази. (До речі, діяльність вітчизняних ЗМІ регулюють загалом майже 240 нормативно-правових актів, — за цими кількісними показниками Україна, як зазначають експерти, займає серед країн СНД одне з перших місць, причому в цілому українське медійне законодавство носить цілком ліберальний характер. Проблема, очевидно, не стільки у відсутності необхідних законів, скільки в тому, як реалізуються чинні.) Голова парламентського комітету з питань свободи слова й інформації Микола Томенко говорив про «невидиму руку цензури», яка особливо відверто, «можна сказати, по-фельдфебельськи», діє в регіонах, і від імені комітету вимагав дати визначення поняттю «політична цензура» на законодавчому рівні, критикував практику необґрунтованих позовів до ЗМІ і закликав врегулювати статус журналіста та його взаємовідносин із власником. Віце-прем'єр Дмитро Табачник застеріг від вкладення до рук журналіста «замість пера отруєного багнета», пояснив загострення проблеми свободи слова «невідповідністю судової практи ки вимогам сучасного інформаційного суспільства» і повідомив про завершення розробки спеціальної державної програми «Журналіст», і про те, що в 2003 році ДПАУ відмовиться від перевірок ЗМІ як суб'єктів підприємницької діяльності. Генеральний прокурор України Святослав Піскун розповів про зусилля, докладені Генпрокуратурою до розслідування справ Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова і Михайла Коломійця, а Уповноважений Верховної Ради з питань прав людини Ніна Карпачова — про те, зокрема, як порушують права і принижують гідність редактора газети «Евпаторийская неделя» Володимира Лутьєва, звинуваченого в організації замаху на депутата кримського парламенту.
Парламентські слухання з питань свободи слова в Україні демонструють, вважає Н. Карпачова, що свобода слова в державі можлива, але за неї треба боротися. «Доти, поки в Україні вбивають журналістів, ми не маємо права мовчати», — заявила вона, підкресливши, що саме факти ущемлення свободи слова стали поштовхом для введення у деяких регіонах країни посад представників українського омбудсмена, які займаються моніторингом дотримання свободи слова і прав журналістів.
«День» давно і послідовно виступає за перехід до таких взаємовідносин влади, ЗМІ та їхніх власників, які унеможливлять так зване журналістське «кілерство» і «зливи компромату», в яких журналісти часом беруть участь уже навіть не як рядові бійці, а як «молодший офіцерський склад». Так, сьогодні держава має можливість чинити тиск на ЗМІ практично всіх форм власності, прагнучи впливати на процеси формування громадської думки. А цікавість до мас-медіа з боку політико-економічних груп зумовлена не тим, що ЗМІ є різновидом бізнесу (в Україні, як зазначали деякі учасники слухань, зокрема, представник харківської телекомпанії «Симон» Зураб Аласанія, володіння медіа не є бізнесом, оскільки переважно збиткове), а бажанням мати у своєму розпорядженні важелі політичного впливу. І так буде доти, поки вітчизняна влада справді не стане відкритою, економіка — не вийде з тіні, а преса — вільною.
Звичайно, парламентськими слуханнями одномоментно всіх цих проблем не вирішити. Їх можна, мабуть, порівняти з відчинянням кватирки, після чого повітря в приміщенні все ж стає свіжішим...
ЗАПИТАННЯ «Дня»
Володимир ДЕНИСЕНКО, «День»
1. Як ви оцінюєте ефективність парламентських слухань?
2. Що, на вашу думку, заважає медіа стати бізнесом?
Сергій ЗВЄРЄВ, директор Інституту масової інформації:
Сам факт, що слухання відбулися, дуже важливий. Люди змогли висловити свої пропозиції та зауваження. Про ефективність зможемо судити за прийнятими рішеннями. Головне, щоб законодавець довів свою роботу до кінця й ухвалив рішення, а не тільки дав «випустити пару».
Заважає повна відсутність бізнесу. Те, що у нас існує, бізнесом назвати не можна. Це клановий поділ власності. Звідси і контроль над ринком реклами. Вільний бізнесмен, який не підпорядковується чиновнику, даватиме рекламу туди, куди вважатиме за потрібне. А наші «бізнес»-структури дають рекламу туди, куди їм кажуть, або не дають туди, куди їм не рекомендують. Економічна свобода медіа-бізнесу неможлива без свободи бізнесу взагалі. Хотілося б, щоб це почули наші депутати.
Едуард КАШТАНІВСЬКИЙ, головний редактор газети «Кочегарка» (Горлівка, Донецька обл.):
Думаю, що такі слухання потрібні, але вони повинні передбачати вирішення поставлених питань. Погано, що сьогоднішнє питання ставиться вже вчетверте за 11 років незалежності. Думаю, що від слухань нічого не зміниться. Потрібні законодавчі норми, і на перший план я поставив би роздержавлення преси. «Кочегарка» в 1990 році стала самостійним виданням, яке заснував трудовий колектив. За час існування жодних питань зі свободою слова у нас не було. Міський голова якщо і телефонує, то звертається за допомогою до газети, хоч у нього є своє видання. Чому? Тому що ми ставимо злободенні питання. За час нашого існування міськрада навіть подавала на нас до суду, але закінчилося це нічим, тому що правда була на боці газети. Якщо редактор і колектив піклуються про імідж свого видання, то проблема свободи слова не виникне. На сьогоднішніх слуханнях ставили правильні запитання. Головне, щоб вони не були заговорені термінами «цензура» і «свобода слова».
Я думаю, менталітет, але згодом це мине. Тому що люди поступово звикають до нового способу життя, відходячи від соціалістичного. Звичайно, перед приватними ЗМІ постає низка проблем. Видання, засновниками яких є держструктури, знаходяться у більш вигідних умовах — усі витрати йдуть із держбюджету. Коли всі видання поставлять в однакові правові й економічні умови, тоді все стане на свої місця.
Олександр ВОЛОСОВ, голова профспілки ЗМІ Харківської області:
Суттєво нічого не змінилося. Послухали, але ж знову на цій події хтось наживе політичну вагу. Тут йдеться про те, що свободу ніхто ніколи не давав — її завжди брали. Все залежить тільки від ЗМІ. Якщо вони подолають свій страх, але не методом створення страйкомів, а зробивши конкретні кроки, то ситуація зміниться. Коли ми створювали свою профспілку, то запрошували до неї не тільки творчий колектив, але й технічних працівників. Це дуже важливо, адже, якщо звільнять журналіста, то замість інформаційної програми глядач дивитиметься кіношку, яку забезпечить технічний персонал. За нашого підходу протест буде більш відчутним.
У принципі, сьогодні це і є бізнес. Раніше я був редактором першої в Україні кооперативної газети «Орієнтир». Це був цілком рентабельний бізнес, але щоб прийти до нього, нам довелося побути в жорнах між «лівими» і «правими». Головне, що в результаті ми не пристали до якоїсь із сторін. Наклад у 150000 примірників для Харкова був фантастичним. Нині ЗМІ знаходяться під конкретними господарями, їхні працівники отримують зарплати, і це вже можна, з натяжкою, назвати бізнесом. Преса, яка може називатися комерційним проектом, повинна, насамперед, здобути свободу.
Віталій ШЕВЧЕНКО, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:
Ефективність цих слухань залежить від самих журналістів. Якщо вони відчують лікоть колеги і переймуться такою річчю, як почуття професійної солідарності, то все буде нормально. Сьогодні ця новина є головною подією дня. Якщо журналісти прийдуть на роботу і висвітлять це у новинах так, як вони цього хочуть, завтра напишуть у газетах, а дивлячись на них, це зроблять інші, і у результаті влада пришле удвічі менший «темник», або і зовсім не пришле, то вони тим самим створять відповідний фон, на якому протягом двох-трьох місяців у Верховній Раді можна буде прийняти певні поправки до нормативних актів. Бо без цього все залишиться лише словами.
Я вже кидав гасло: «Україна без державних ЗМІ». Я переконаний, що у цьому полягає одна з проблем. Існує ще одна проблема такого ж рівня — відсутність в Україні суспільного телебачення і радіомовлення. Але це вже сектор інформаційного ринку — важливий, але не настільки. У формальних цифрах — це величезний сектор. Утримуючи його, держава задає такі правила відносин між суб'єктами інформаційного ринку, які змушені виконувати усі ЗМІ. Отже, потрібно цей рудимент просто ліквідувати. Я вже не кажу про те, що зараз можна почути у середовищі молодих журналістів. На їхню думку буде краще, коли наші ЗМІ, які дезорієнтують суспільство, перейдуть в руки зарубіжних магнатів — тоді швидше настане реальна свобода. Це є дуже тривожний симптом.
Богдан КУФРИК, журналіст газети «Експрес», Львів:
Те, що сьогодні відбулося у Верховній Раді, кардинально не змінить ситуацію на ринку медіа України. Такі слухання вже стають традиційною даниною моді — говорити про проблеми свободи слова з парламентської трибуни, сподіваючись, що це буде почуто і будуть зроблені якісь висновки. Подібне слухання вже не перше, і практика попередніх свідчить, що вони нічого не дають. Я переглядав список запрошених на це слухання. Серед них домінують представники прес-служб обласних адміністрацій, обласних рад, державних телекомпаній. А практикуючих журналістів, особливо з регіонів, які дійсно мають проблеми зі свободою слова, було дуже мало.
Медіа лише тоді зможуть стати бізнесом, коли журналісти, і передусім їхні власники, зрозуміють, що медіа — це не тільки засіб вираження своїх поглядів на ту чи іншу проблему, а й один зі способів заробляння грошей. Коли вони це усвідомлять, тоді з'являться більш якісні медіа- проекти, які не будуть виражати інтереси того чи іншого олігарха, а заробляти гроші, як це має місце на Заході. Коли є приклади утиску свободи слова чи перешкоджання журналістській діяльності, не варто плакати, а треба такі питання вирішувати в суді. Адже коли суди будуть завалені такими позовами, як зробив я, (Богдан Куфрик подав позов до суду проти львівського голови, який заборонив журналістові бути присутнім на прес-конференції. На 18 грудня назначене третє слухання у цій справі. — Ред. ) то, вважаю, той чи інший чиновник буде замислюватися, чи варто перешкоджати журналісту виконувати свої професійні обов'язки, чи ні. Особливо, коли нагадувати про 171 статтю Кримінального Кодексу. От тоді буде зовсім інше ставлення до журналіста в Україні.