Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

П'ятирічка аматорської імітації

9 жовтня, 1999 - 00:00

Минула п'ятирічка знаменувалася безпрецедентним за мірками
розвитку держави і країн Центральної та Східної Європи збереженням темпів
падіння. Причому «вічнопадаючий» стан економіки увійшов в постійну суперечність
із офіційними обіцянками зростання, що стало ніби невід'ємною національною
традицією. Тільки за вісім місяців поточного року ВВП скоротився на 2,8%.
А згідно з вересневим числом журналу Central European Economic Review,
за показниками 13 країн регіону, в Україні прогнозується зростання лише
2001 року. За таким параметром як валовий внутрішній продукт на душу населення,
Україна впевнено посідає останнє місце з показником $834, у той час як
Словенія має $9899, Чехія — $5350, Угорщина — $4676. За всіх намагань офіційної
пропаганди та окремих добровольців побачити в такому свідченні «позитивні
зміни» може хіба що людина з травмованою психікою. Практично за минулу
п'ятирічку про жодні результати реформ на макрорівні навіть мови бути не
може.

П'ятирічка діяльності нинішнього Президента в економічній
сфері завершилася встановленням рекордів із одержання зовнішньої заборгованості
і набором зовнішнього боргу в $12,5 млрд., обслуговування якого викликає
відверті проблеми. Діюча влада впевнено набуває рис веселої компанії з
приміської електрички — котра чи то слізно просить, чи то насильно вимагає
грошей у світової спільноти. Те, що країна не в змозі виконувати платежі
за зовнішнім боргом 2000 року в $3,3 млрд. — очевидно, як і очевидним є
бажання нинішньої влади не згадувати про цю проблему до виборів.

Рівень життя населення продовжує впевнено знижуватися.
Зростання безробіття, зниження реальних доходів населення, заборгованість
по зарплаті й інших соціальних виплатах, яка на середину вересня перевищила
12 млрд. грн. Все це свідчить про розкладання економічних основ держави,
а аж ніяк не про «безперечні успіхи курсу радикальних ринкових реформ».
До речі, що в такому випадку має примусити широкі верстви населення проголосувати
за «реалізатора на практиці» такого курсу?

Дійсно, дуже складно знайти позитивні підсумки п'ятирічки
горезвісного «курсу». Єдина зовнішня благополучна подія — грошова реформа,
проведена 1996 року. Однак, по своїй суті, це була банальна деномінація,
котра не зачепила основні економічні механізми держави. Ще позитивне —
у державі не було масових акцій соціальної непокори — але це швидше не
«завдяки», а «всупереч» тому, що називається «курсом реформ».

Щодо негативу, то його, на жаль, можна черпати до нескінченності.
Тут провали в приватизації і деградація промисловості, випереджальний розвиток
тіньової економіки і розвал сільського господарства. Такий ряд можна продовжувати
і продовжувати. Очевидно, що наявність і розвиток негативних явищ за відсутності
будь- якого позитиву аж ніяк не може свідчити про «успіхи курсу реформ».

У цьому контексті, м'яко кажучи, недолугим и виглядають
обіцянки з передвиборної програми нинішнього Президента забезпечити «темпи
економічного зростання — не менше 7% щорічно, створення 1 млн. нових робочих
місць, збільшення реальних доходів населення в 1,6 рази». А запевнення
в тому, що передвиборна програма 1994 року «була повністю виконана», розраховані,
вочевидь, на інтелектуально обмежених громадян і вузьке коло сумнівних
прибічників нинішнього Президента.

Окрім відсутності бажання щось зробити в економіці, серйозно
позначився явний непрофесіоналізм економічного оточення Президента. Не
можна всерйоз намагатися стати «ідеологом ринкової трансформації» держави,
маючи за плечами багаж винятково «ленінського етапу марксистської політекономіки
соціалізму». А будучи «популяризатором мудрих рішень партії» за своєю природою
та способом мислення, неможливо запропонувати країні та суспільству щось
адекватне ринковим реаліям.

Мабуть, досі ніхто й не задумується про саме розуміння
професіоналізму в управлінні державою та прийнятті рішень у сфері економіки.
З боку адміністрації Президента такого професіоналізму за минулі п'ять
років, по суті, не було. Те, що на офіційному рівні маскувалося під вивіскою
«курсу радикальних ринкових реформ», по своїй суті було повністю некваліфікованою
імітацією діяльності, заснованою на досить примітивній пропаганді. Якщо
все ще хтось і сподівався на можливі зміни за бутності нашого Президента,
то останній передвиборних рік повністю розвіяв навіть найменші сумніви.

П'ята річниця горезвісного «курсу радикальних реформ»,
по своїй суті, завершує п'ятирічку аматорської імітації реформ. І, будемо
сподіватися, вже зовсім скоро сумнівний період у розвитку держави завершиться.

КОНКУРС: Леоніду Даниловичу — «на коня»!

П'ять років тому Леонід Данилович- Президент, склавши присягу
на вірність українському народу, подарував йому — тобто нам — курс своїх
«реформ», які чомусь назвав ринковими. Ми — тобто народ — не можемо й не
хочемо залишатися у Леоніда Даниловича в боргу (до речі, на відміну від
нього), а тому, у свою чергу, презентуємо сьогоднішньому Президенту так
званого «коня». (Кінь — найкращий подарунок!). Ми точно знаємо, що в цьому
пориві не самотні — мільйони українців мали сумнівне задоволення цілу п'ятирічку
«пожити» в часи «великого реформатизму». Але, на щастя, все змінюється,
часи минають... І щоб не йшов Президент iз «порожніми руками», нумо, шановні
читачі, надаруємо йому ще чого-небудь. Переслідуючи виключно гуманні цілі,
редакція «Дня» оголошує конкурс: «Що б Ви побажали Президенту Кучмі «на
коня»?» Не відпустимо дорогого Президента в гробовому мовчанні! Набажаємо
на доріжку! Кращі побажання будуть опублікованi.

Побажання надсилайте звичайною або електронною поштою
(адреса: [email protected]) з позначкою «на коня!»

Олексій ПЛОТНІКОВ, доктор економічних наук 
Газета: