Ця проблема пробивалася до нас непросто. Крізь десятиріччя брехні та замовчування. Те, що відбувається сьогодні з нашим суспільним організмом, подібне до стану людини, яка після глибокого обмороження, потрапивши в тепло, відчуває як «відходять» кінцівки. Це нестерпно болюче, але це і є повернення до життя. Багатьох лякає біль знання. Але зважимося припустити, що він рятівний.
Численні матеріали, присвячені Голодомору 1932— 1933 років, які «День» вмістив на своїх сторінках, змінили й наших журналістів, які по-новому побачили свою історію і пізнали своїх співвітчизників. Я б особливо хотіла відзначити з опублікованого два листи. Тетяни Нікітюк, яка, незважаючи на жах пережитого, знайшла в собі мужність пригадати, — цей лист мене просто перевернув. І Людмили Кривенко, яка порушила найголовніше питання — про моральну відповідальність. Тих, хто зраджував, мовчав, хто не подав руку допомоги і хто досі стверджує, що Голодомору не було, і не наші брати і сестри у страшних муках вмирали на вулицях байдужих міст...
Навіть хочеться пожаліти їх — тих, хто й сьогодні перебуває у стані глибокого анабіозу.
Усім, хто пам’ятає, —журналісти «Дня», наші автори та друзі — пропонують сьогодні принести квіти до пам’ятного знака жертвам Голодомору, а увечері, з 20.00 до 21.00, запалити у своїх вікнах свічки — свічки пам’яті, скорботи та єднання.
