Лікарі не мають єдиної думки щодо доцільності введення закону про примусове лікування. У прийнятому Верховною Радою 5 липня Законі «Про боротьбу із захворюванням туберкульозом» прописано механізм, який стосується хворих, що перебувають під вартою. Згідно із законом, з місць позбавлення волі в обов’язковому порядку повинна поступити заявка у районний диспансер про кількість хворих туберкульозом, які вийшли на волю. Кожен з них повинен стати на облік. У разі ж ухиляння хворого від лікування, його справою будуть займатися місцеві судові органи. Однак, якщо взяти до уваги те, що у судах найбільш кримінальні справи чекають своєї черги роками, сумнівним здається робота цього механізму, як і, проте, багатьох інших, відзначених у законі.
Незважаючи на те, що в Україні оголошенно епідемію туберкульозу і СНІДу, останньому, завдяки сприянню міжнародних організацій, приділяють набагато більше уваги, у той час як їхнiй взаємозв’язок очевидний: 30% ВІЛ-інфікованих є носіями палички Коха, а інші, через відсутність імунітету, — потенційними її реципієнтами.
Туберкульоз завжди називали хворобою бідних. Економічна ситуація в країні, коли багато наших співгромадян не можуть повноцінно харчуватися, ослаблена імунна система як наслідок Чорнобильської аварії, приносять свої плоди. За рівнем захворюваності практично всі колишні союзні республіки перебувають на рівні країн третього світу. Зрозуміло, що перемогти бідність надто проблематично, але робити кроки для того, щоб перешкодити спалахам туберкульозу, цілком реально. Недавно ухвалений закон, зi слів заступника завідуючого секретаріатом Комітету ВР з питань охорони здоров’я материнства і дитинства Миколи Приза, — це, насамперед, свідчення уваги вищих органів влади до цієї проблеми, що є основним пунктом розробленої Всесвітньою організацією охорони здоров’я стратегії з боротьби із туберкульозом. Згідно iз законом, держава гарантує безкоштовне лікування, включаючи і санаторне, хворих на туберкульоз, забезпечення їх набором необхідних медикаментів, а також передбачає профілактику для членів сім’ї хворого. Особливі статті приділено харчуванню і утриманню туберкульозників у лікарнях. Також зазначено, що виконання цих статей повинне контролюватися місцевими органами влади, які систематично повинні надавати Верховній Раді звіт про свою діяльність.
Природно, що така «безплатність» вимагає чималих коштів, яких, як відомо, у бюджеті охорони здоров’я немає. Зi слів Миколи Приза, гроші є тільки на безкоштовні медикаменти для хворих, а решта поки зависає в повітрі. Крім цього, закон ще й викликав шквал обурення з боку Міністерства фінансів, яке виступає проти пільг лікарям-фтізіатарам, праця яких визнана серед медиків однією з найнебезпечніших та невдячних. Маючи безпосередній контакт iз хворими, що страждають відкритими формами туберкульозу, серед них часто трапляються випадки зараження, та й контакт iз соціально кризовими групами людей, яких налічується більше половини серед хворих туберкульозом, не завжди легкий і приємний. Пільги ж полягають у наданні безкоштовних путівок і 36- денної оплачуваної відпустки. А хворі туберкульозом лікарі, згідно із законом, крім цього мають право на покращення житлових умов і збільшення відпустки. Основний аргумент міністерства фінансів — це додаткові витрати, які потягнуть за собою пільги. Виділення з бюджету додаткових 10 мільйонів у даній економічній ситуації практично нереальне.
У Київському міському спеціальному протитуберкульозному диспансері «Дню» повідомили, що тут особливих проблем не виникає: «І медикаментами забезпечені, і обладнання справно працює, і харчуються хворі добре». Правда цим ніяк не можуть похвалитися протитуберкульозні диспансери на периферії. У Дзержинському диспансері коштів катастрофічно не вистачає. Нещодавно вийшов iз ладу рентгенівський апарат, без якого, як відомо, якісна діагностика просто нереальна. Його ж полагодження, за попередніми пiдрахунками, обійдеться в суму не меншу семи з половиною тисяч гривень. Єдиний вихід — знайти спонсора, але на сьогоднішній день ніхто не поспішає допомогти єдиному в районному центрі протитуберкульозному диспансеру. До речі, тут працюють всього 2 лікарi, які займаються ста двадцятьма хворими, що на сьогоднішній день знаходяться у диспансері. Ліжок всього сто, а крім цього і з харчуванням виникають великі проблеми. Хворі практично не отримують молочних продуктів, свіжих овочів та фруктів, які так необхідні при лікуванні туберкульозу, та й тими порціями м’яса, що їм видаються, складно насититися дорослій людині.Відзначимо, що цей диспансер знаходиться у Донецькій області, де показники захворюваності одні з найвищих по Україні.
А сама хвороба в цей час приносить все нові сюрпризи. Недавно з’ясувалося, що на світ народився новий штам туберкульозу, стійкий до антибіотиків. Зрозуміло, що така ситуація вимагає нових наукових розробок у цій сфері. Але незважаючи на те, що в законі передбачене виділення коштів і на наукову роботу, її реалізація практично неможлива через банальну для нашої країни причину — нестача сучасного технічного обладнання. Складно говорити про якісь революційні відкриття у цій сферi, якщо в Україні навіть не виробляється вакцина, яку доводиться закуповувати за чималі гроші в західних країнах.
Таким чином, хоч поява закону «Про боротьбу...» — вже сам по собі серйозний крок, який показує, що проблема не залишається в тіні, без реального забезпечення його виконання закон залишиться тільки добрим наміром.
