Найближчої неділі країна святкуватиме День енергетика. А вчора віце-прем’єр Юлія Тимошенко провела чергове засідання урядового комітету з реформування паливно- енергетичного комплексу. Серед питань порядку денного — «революційні» перетворення у вугільній промисловості.
Напередодні віце-прем’єр, як великий знавець тіньових енергосхем, заявила в інтерв’ю московській «Независимой газете»: «Якщо один уряд одного разу знайде в собі мужність перебороти опір «тіньовиків» і створити нормальні правила в економіці, то тіньові структури рано чи пізно перейдуть у легальну економіку і почнуть не менш успішно працювати».
Настільки сміливий прогноз до снаги, мабуть, лише фахівцю. Чи є таким фахівцем Ю.Тимошенко? Декотрі відповідають на це запитання позитивно. Як писав в інтернет-виданні FreeLance Bureau (28.09.00) журналіст Олег Єльцов, «уся її діяльність на посаді голови «Єдиних енергосистем України» вказує на те, що за особистої участі Тимошенко ПЕК України прийшов до цілковитого розвалу та обріс астрономічними боргами, а її нинішні кроки на посаді енергетичного віце-прем’єра демонструють бажання пані Тимошенко зруйнувати ті схеми, за якими буквально з повітря (точніше, з газу) робили мільйони подібні до неї енерготрейдери».
За твердженням заступника Генпрокурора Миколи Обіхода, внаслідок незаконної діяльності корпорації «Єдині енергетичні системи України», за межі країни вивезено понад $1 млрд. 100 млн. За його словами, існує документальне підтвердження того, що до $100 млн. із цих коштів було переведено на особисті рахунки Павла Лазаренка. У Генпрокуратурі твердять, що ці протиправні операції припадають на 1996-1997 роки, коли ЄЕСУ очолювала Юлія Тимошенко. За даними швейцарських правоохоронних органів, Павло Лазаренко в часи свого прем’єрства одержав від компанії Somolli Enterprises $72 млн. До такої ж думки схиляється впливова газета Financial Times, яка твердить, що в схемах Лазаренка були задіяні й структури Юлії Володимирівни. Однак тиждень тому на засіданні Координаційної ради з питань урегулювання кризових ситуацій у вугільній галузі Ю. Тимошенко зробила низку заяв, з яких випливає, що «генералам вугільних кар’єрів» тепер від реформ «не відкрутитися». Реформи «загрожують» також коксохімікам та металургам, так само як і вуглетрейдерам, поєднаним з усім гірничо-металургійним комплексом єдиним ланцюжком.
Вражають темпи розробки «історичних перетворень». Орієнтовний термін прийняття Концепції реформування та стратегічного розвитку вугільної промисловості, за словами віце-прем’єра, 23 грудня. Попереднього широкого обговорення запланованих заходів, скоріше, через гонку, яка почалася, вже не передбачається. Коротко вугільну революцію під прапором Тимошенко можна описати в такий спосіб. Усі 196 українських шахт очікує зміна власників. Нині на кожну із шахт готується «паспорт підприємства», а оскільки всі вони розбиті на 4 групи (рентабельні, рентабельні в перспективі, просто збиткові і настільки збиткові, що підлягають неминучому закриттю), то для кожної уготовано власну долю. Шахти перших двох груп буде корпоратизовано, а потім там буде проведено додаткову емісію на розмір отриманих інвестицій, або ж їх передадуть в управління на конкурсній основі під інвестзобов’язання. Збиткові підприємства передаватимуться в управління на некомерційній основі, тобто зовсім безкоштовно — «під бізнес-плани». Крім того, буде широко використано оренду і передавання шахт у концесію. Нова концепція управління шахтами припускає підвищення «мотивації» менеджерів: частина задекларованого прибутку має йти на стимулювання керівництва. Чи знайдуться серед шахтних керівників і колошахтних бізнесменів бажаючі взяти на себе відповідальність за ефективну і безпечну роботу нині в основному збиткових і стовідсотково дотаційних підприємств, особливо тих, що добувають енергетичне вугілля? Найближчим часом, як відповідь на це запитання Кабмін розгляне проекти одразу трьох постанов, спрямованих на радикальну зміну сформованої системи збуту і ціноутворення. При цьому досвід невдалого аукціону з продажу коксівного вугілля нібито врахований у заходах, що ставлять на меті продавати на аукціонах все вугілля, i у такий спосіб перешкоджати реалізації продукції за заниженою ціною, так само як і наступним вимогам державних грошей на утримання підприємства. Але експерти відзначають, що в ролі покупців будуть, в основному, всі ті самі «партнери», а отже і вугільні ціни, особливо для енергетики, не зазнають великих змін. Юлія Тимошенко збирається впровадити ще одну «прозору» форму взаємин між шахтами і структурами, якi з ними спiвпрацюють. Для цього будуть використані «стримуючі фактори при закупівлі шахтами устаткування і матеріалів». Іншими словами, без документального підтвердження «конкурсного походження» устаткування, уповноважений банк (а ним, швидше за все, стане Промінвестбанк) не виплатить гроші продавцю.
Наслідки всіх цих кроків сприймаються неоднозначно. Експерти галузі вказують на те, що й за нинішніх відносно низьких цін на енергетичні вугілля далеко не завжди знаходиться платоспроможний покупець. Отже, в результаті «аукціонізації» збуту вугілля ціни на нього можуть виявитися ще нижчими. Втім, на це не може не вплинути і зростаюча пропозиція на українському ринку дешевого російського вугілля, видобуваного відкритим способом. Якою ж в цих умовах буде рентабельність приватизованих гірничих підприємств? І хто з урахуванням цих факторів наважиться стати їх хазяями? Але якщо планам Ю. Тимошенко хоч якоюсь мірою вдасться здійснитися, то підвищення цін на енергетичні вугілля остаточно підірве спочатку українську енергетику, котра виявиться неконкурентоспроможною перед наміченою експансією дешевої російської електроенергії, а згодом і тісно пов’язану з нею вугільну галузь.
Голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко, коментуючи намічені перетворення у вугільній сфері, сказав «Дню»: «Приватизація, яку посилено проштовхує зараз Ю. Тимошенко — це той самий звичний їй переділ ринку. І незалежно від того, хто надалі залишиться на посаді енергетичного віце-прем’єра — Ю. Тимошенко чи хтось інший — саме цій людині вручається доля всіх шахт та їхніх колективів: кого знімати — кого ставити, у кого відбирати — кому віддавати. При цьому побічна мета — звільнити державу від відповідальності за нашу галузь. Ми категорично проти поспіху у всіх цих питаннях, багато яких ще не мають продуманих і зважених рішень. А як ми, скажімо, будемо протистояти відомим планам, відповідно до яких пріоритет у Європі віддається польському вугіллю, тоді як українське потрібно задушити? І чому ми увесь час говоримо про шахти та вугілля і забуваємо про людей, які його добувають? Чи надійно вони захищені? І сьогодні є спроби викинути з підприємств людей, які віддали їм своє здоров’я... От чого ми побоюємося. І ніхто не намагається впровадити досвід Англії, де при реструктуризації вугільної галузі з людьми в повному обсязі розраховувалися, забезпечуючи не тільки виживання. Та й сьогодні, хоч там і приватні шахти, але держава все одно не кидає шахтарів напризволяще і через ціни дотує вугілля, не знімаючи з себе відповідальності за шахтарські долі...»
