Цього року легендарний тенор, «український соловейко», як іще за життя критики з різних країн називали Анатолія Борисовича Солов'яненка, відзначив би 75-річчя. Але він не дожив до цієї дати: спекотного липневого літа 1999 р. співак раптово помер... І лише після смерті ми всі, його співвітчизники, раптом зрозуміли, що наше життя без унікального таланту та фантастичного голосу А. Солов'яненка стало сірим. Незважаючи на найвищі нагороди та регалії, якими був нагороджений Анатолій Солов'яненко (лауреат Державної та Шевченківської премій), все ж таки йому багато що не додали. А він дарував радість мільйонам людей і ці миті не порівнянні з тими відчуттями захоплення від зустрічей з високим мистецтвом, яке презентував співак на кожній виставі, концерті.
Вісім років як немає з нами великого тенора, але коли позавчора ввечері відкрилася завіса Національної опери України й на екрані показали запис іще радянських часів — передачі ЦТ «Голубой огонек», то зал принишк. На екрані ми побачили ще молодого тенора, його голос зачаровував тих, кого показувала телекамера і нас, глядачів, які перебували в театрі. Створювалося таке враження, що ось екран згасне і на сцену бадьорою ходою вийде Анатолій Борисович... Цей запис високо підняв планку вечора, і всі актори виступали з піднесенням і так натхненно, немовби складали іспити з майстерності знаменитому тенорові. Не часто в Києві, на одній сцені виступає ціле сузір'я кращих вокалістів сучасності. На концерті, режисером якого виступив син співака Анатолій Солов'яненко-молодший, були виконані арії та дуети з опер, зокрема, «Сила долі», «Травіата», «Бал-маскарад», «Отелло», «Тоска», «Шукачі перлин», «Паяци», «Тарас Бульба», «Дон Карлос», «Трубадур», «Євгеній Онєгін», «Кармен», а також народні пісні з репертуару Анатолія Борисовича (потрібно зазначити, що взагалі його творчий діапазон був унікальним — 600 творів!).
У супроводі Симфонічного оркестру Національної філармонії під керівництвом Миколи Дядюри виступили співаки різних поколінь: ті, хто були його колегами й партнерами, а також талановита молодь, за якою майбутнє української вокальної школи — Марія Стефюк, Лідія Забіляста, Роман Майборода, Олександр Востряков, В'ячеслав Лупалов, Іван Пономаренко, Ігор Бортко, Анжеліна Швачка, Володимир Гришко, Сергій Магера, Ольга Нагорна, Андрій Романенко, хор Національної опери та інші. На концерті знаковим стало блискуче виконання Дмитром Поповим партії Герцога з «Ріґолетто» (саме нею 1963 року дебютував Анатолій Солов'яненко на оперній сцені). Спеціально до Києва приїхали наші знамениті українці, які нині виступають у найпрестижніших театрах світу — Вікторія Лук'янець, Володимир Кузьменко, Ольга Микитенко та «заморський» гість — легендарний грузинський тенор Зураб Соткілава, який завершував програму українською народною піснею «Дивлюсь я на небо» (улюбленим твором Солов'яненка). У фіналі на екрані публіка побачила запис одного з останніх концертів Анатолія Борисовича, зазвучала знаменита заздоровна пісня «Рідній край» і всі глядачі встали, оваціями вітаючи свого великого тенора.
— Солов'яненко був прекрасним партнером, — згадує співачка, нині педагог Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Євгенія МІРОШНИЧЕНКО. — Він володів винятковим умінням завжди чути своїх партнерів по сцені. Хоча не є таємницею, що чимало співаків від хвилювання, а іноді — від звички «тягнути ковдру на себе», бачать лише паличку диригента. Анатолій Борисович завжди відгукувався на найменший душевний рух, на найтонший нюанс партнера. Я завжди любила з ним виступати, отримуючи насолоду від його творчого горіння, невтомних акторських пошуків, бажання повніше розкрити сутність образу, який ним виконується.
— Це був радісний і сумний вечір, — сказав академік НАНУ, директор інституту літератури ім. Т. Шевченка Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. — Радісно, що ми мали геніального співака, який володів унікальним талантом світового значення. Але, на жаль, його доля не стала по-справжньому «зоряною». В Анатолія Борисовича не було можливості часто виступати за кордоном і мати такі величезні гастрольні тури, як, наприклад, у Карузо чи Паваротті. Звичайно, Солов'яненка знали іноземці й він виступав у легендарних театрах «Ла Скала» і «Метрополітен-Опера», але якби наш тенор жив не в колишньому СРСР, то мав би величезну світову славу. А сумно, що помер співак рано і багато що із задуманого зробити не встиг...
Солов'яненко був великим патріотом України. Його неодноразово запрошували працювати до Московського Большого театру, але він відмовлявся, говорив, що Київ не залишить, і погоджувався виступати як соліст у конкретних постановках. Хоча вдома, в Київській опері, в якій він виступав більш ніж три десятиріччя, його ніхто на руках не носив і особливих умов не пропонував. Скільки зарубок на серці в нього було! Як він переживав за театр, за високе мистецтво, яким вірою й правдою служив! Він і думки не припускав поїхати жити за кордон, хоча іноземні імпресаріо обіцяли співакові «золоті гори». Коли співав Солов'яненко, то здавалося, що він не робить ніяких зусиль, а його голос легко й сильно ллється, виходячи на вищі регістри. Як людина й актор він був зовсім не «зоряний». Їздив із виступами в сільську глибинку, виступав на шахтах, у районних і обласних будинках культури, а за декілька днів його талантові вже аплодували меломани із зарубіжжя... Анатолій Борисович був дуже ерудованою людиною, інтелігентом. З ним було дуже цікаво спілкуватися. Я став шанувальником його таланту ще в студентські роки, і з тих часів намагався не пропускати вистави чи концерти з його участю... Звістка про смерть співака стала для мене шоком. Адже він збирався на гастролі до Італії, країни, яку вважав своєю другою Батьківщиною, де був також популярним. Пригадую як Солов'яненко розповідав про плани, але мене тоді вразив такий вселенський смуток у його очах... Може він передчував, що незабаром його земний шлях припиниться? Мені боляче, що ми не вберегли українського генія...
Цей рік можна сказати пройде під знаком Анатолія Солов'яненка. У Києві (в Філармонії та Опері) і Донецькому оперному театрі, який нині носить ім'я співака, пройшли ювілейні вечори. Закінчується робота над документальним фільмом і монографією, присвяченими життю та творчості Анатолія Борисовича; переведуть на сучасні носії записи легендарного тенора, щоб для нащадків зберегти його спадщину. Раз на два роки проводитиметься Міжнародний конкурс вокалістів ім. А. Б. Солов'яненка. А найголовнішим є те, що про співака пам'ятають, його люблять мільйони шанувальників. Берегинею творчої спадщини Солов'яненка є його вдова Світлана Дмитрівна, а рід продовжують їхні сини — Андрій та Анатолій.
