12 червня російський народ святкуватиме День Росії. Користуючись цією нагодою, ми щиро вітаємо всіх росіян з цим святом і бажаємо їм добра та процвітання. Будь-яка дата також є нагодою підбити підсумок за попередній рік, оцінити, чи справдились ті чи інші сподівання. Як відомо, багато росіян сподівались, що з приходом до влади «проросійського» президента відносини між нашими країнами стануть кращими. Зі свого боку, українська влада заради поліпшення відносин із Росією — та сподіваючись на зниження цін на російський газ — підписала в квітні минулого року харківські угоди, які стали відліком нового етапу відносин між нашими країнами. Чи поліпшилась українсько-російська ситуація з моменту підписання сумнозвісних угод? Читайте в коментарях українських, російських та європейських експертів.
«ДІЄВОЇ ФОРМУЛИ ДВОСТОРОННІХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН НА ПРАКТИЦІ НЕ ЗНАЙДЕНО»
Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:
— Я думаю, що відносини між Росією та Україною покращилися до Харківських угод. Зокрема, покращав психологічний клімат відносин. З приходом Януковича пов’язувалися певні надії. Вони виправдалися у вигляді Харківських угод. Але саме те, що відбувалося після них, не відкриває жодної тенденції на подальше поліпшення цих відносин. І вони, загалом, стагнують. Бо, як стало дуже швидко очевидно, Харківські угоди не вирішили базових проблем в двосторонніх відносинах. Дієвої формули двосторонніх українсько-російських відносин на практиці не знайдено. Тому що Україна, віддавши серйозний стратегічний переговорний козир, не одержала тієї формули ціни на російські енергоносії, яка її б влаштовувала, не отримала гарантій збереження транзиту. І тепер вона опинилася в складній економічній ситуації з дуже незавидною економічною перспективою. У цій ситуації відносини просто не можуть розвиватися на виключно позитивній хвилі. Звичайно, психологічний клімат кращий, ніж був півтори року тому через те, що Росія не може собі дозволити створювати таку ж психологічну атмосферу у відносинах з адміністрацією Януковича та з прем’єром Азаровим, яку створювала щодо адміністрації Ющенка та його різних прем’єрів. Але структурно ці стосунки не вийшли на траєкторію до поліпшення.
— Чия в цьому провина: Росії, яка намагається зберегти сферу впливу над Україною чи України, яка намагається інтегруватися в ЄС, створити Зону вільної торгівлі з ЄС, але не хоче в Митний союз на чолі з Росією?
— Я не бачу необхідності шукати винних. У поведінці Росії є своя логіка. Це логіка організації пострадянського простору таким чином, щоб лідерство Росії на цьому просторі було незаперечним. Я тут не вживатиму словосполучення на кшталт «зона впливу». Але це цілеспрямована лінія побудови відносин як системи російського лідерства, що з послабленням економічної кризи стала наполегливішою. В нинішніх умовах вона не може бути іншою. Закінчився той період, коли психологічно Москва думала, як допомагати своїм молодшим братам. Кремль жорстко переслідує свої інтереси, і, де необхідно, — за рахунок інтересів тих країн, з якими має справу.
А в поведінці України є своя логіка. До того ж, ця логіка так чи інакше відслідковувалася ще за періоду Кучми, Ющенка, і навіть зараз, — вбудовування в європейську економічну і, в чомусь правову, систему об’єктивно вигідніше для України, аніж збереження в російськоцентричній системі. Тому тут ненемає нічого несподіваного і нічого дивного. Але ці дві логіки несумісні. Казати про того, хто тут винен, безглуздо. Це просто закономірність процесу.
— Чи розуміють у Європі, що відбувається у відносинах Києва і Москви, а також те, що Україну треба більше стимулювати, щоб вона активніше переслідувала свою логіку вбудовування у європейські структури?
— У Європі це не завжди розуміють. Тому що у Європі в пана Януковича склався стійкий імідж проросійського політика, який насправді хоче змінити цей процес і привести Україну ближче до Росії. Тому в Європі немає й ніколи не було однозначного розуміння логіки процесу. Але в даному випадку важливо не це, а те, що в Європі у Президента Януковича склався імідж людини, яка хоче в Україні побудувати свою маленьку Росію. Що це людина, яка так чи інакше настільки серйозно переформатувала політичне поле і політичний процес в Україні, що це вже вплинуло на оцінки стану рівня демократії в Україні. Україна як демократичний проект, як проект країни, що йде шляхом демократичного транзиту, має значно більший шанс бути в Європі, аніж проект країни, яка просто здійснює геополітичний дрейф убік від Росії. Тому я думаю, що Європа сьогодні не квапитиметься стимулювати Україну, а радше висуватиме їй певні вимоги. Європа бачить свій інтерес в продовженні системної трансформації України. Європа не зацікавлена в тому, щоб побічно заохочувати конфлікт між Україною і Росією.
«НОВИЙ АЛГОРИТМ ВЗАЄМОВІДНОСИН З РОСІЄЮ БІЛЬШОЮ МІРОЮ ПЕРЕБУВАЄ СЬОГОДНІ В САМІЙ УКРАЇНІ»
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова, екс-заступник міністра закордонних справ України:
— Перш за все, я хотів би напередодні Дня Росії привітати народи Росії та партнерську нам країну, бо від стабільності й взаємовигідності відносин України та Росії залежить і майбутнє Європи. Що стосується сьогоднішнього стану відносин, то об’єктивно вони завжди були, є і будуть поєднанням і партнерства, і конкуренції, а іноді й конфліктності. Причому це залежить не від тих режимів, які є у двох країнах, а від того, що сьогодні Україна та Росія обрали дещо різні моделі розвитку. Вони вийшли з одного Радянського Союзу — у цьому є і можливості, і проблемні моменти. І вони завжди будуть поруч, завжди матимуть питання для обговорення, як будь-які дві сусідні країни.
Що стосується сьогоднішньої ситуації, то, дійсно, після приходу в Україні нової влади налагодились механізми взаємовідносин на найвищому рівні. Формально відбувалися зустрічі президентів і прем’єр-міністрів. Дійсно покращилась атмосфера діалогу. Хоча такий медовий місяць або рік, на мій погляд, уже закінчився. Тому що компроміси з боку України, яких очікувала Росія, дійшли до певної червоної позначки. Просто кажучи, здавати більше немає чого. Після харківських угод та кроків назустріч в інших сферах стало зрозуміло, що подальші кроки будуть не тільки викликати незадоволення опозиції та значної кількості громадян України, але й входять у поле інтересів тих, хто сьогодні перебуває при владі, та їхнього найближчого оточення.
Мені здається, новий алгоритм взаємовідносин України та Росії ще так і не був сформований. Алгоритм цей простий — кожна країна має ѓрунтувати свої рішення на національних інтересах, і партнери мають враховувати інтереси одне одного. Але при цьому головне — взаємовигідність, паритетність, незважаючи на асиметрію України й Росії в деяких параметрах: розміри, наявність ядерної зброї або відмова від неї й таке інше. На жаль, такого рівного діалогу не вдається встановити. Росія сьогодні хоче розвиватись як глобальна потуга у світі. Україна не претендує на такий статус і рухається до європейської сім’ї. Відповідно інструментарії, які використовує Росія щодо України, — так звана енергетична зброя та інші важелі впливу, зокрема в інформаційній сфері, — часто йдуть урозріз із національними інтересами наших країн.
Я хотів би також сказати, що не треба всю вину звалювати на Росію. Поки в Україні буде запит деяких політиків на підтримку з боку Росії (інформаційну чи будь-яку іншу) під час виборчих кампаній, поки в Україні так званий політичний істеблішмент буде відчувати свою меншовартість, — очікувати, що нас сприймуть як рівних, не варто. Тому, у принципі, новий алгоритм взаємовідносин з Росією більшою мірою знаходиться сьогодні в самій Україні.
«Я НЕ ВВАЖАЮ, ЩО РОСІЯ МАЄ РАЦІЮ У ВСІХ СВОЇХ ДІЯХ»
Глєб ПАВЛОВСЬКИЙ, Фонд ефективної політики, Москва:
— Я б сказав, що загалом відносини нормалізувалися. Перед нами їхній нормальний ландшафт з постійними проблемами, які не можна усунути, але можна якось нормалізувати. Перш за все, йдеться, ймовірно, про рівень співпраці, аніж про енерготранзит. Бо Україна і Росія тісно поєднані різноманітними зв’язками в бізнесі та ділових відносинах. Вважаю, що ці зв’язки не контролюються урядами наших країн в повному обсязі. Тому виникають питання, у якому просторі, в якій атмосфері і на яких правових підставах ці зв’язки розвиваються. Я думаю, саме через це російська сторона періодично ставить питання про Митний союз. Тим часом українська сторона, посилаючись, ймовірно, на атмосферу дружби, просить знизити тарифи на газ.
— А як ви оцінюєте останню зустріч Путіна і Азарова, на якій дуже виразно проявилися протиріччя між нашими країнами?
— Це відносини урядів. А відносини між ними бувають кращими або гіршими. Вони змінюються. Адже самі уряди змінюються. Ніхто не вічний — ні уряд Азарова, ні уряд Путіна. Безумовно, є проблеми, до того ж, з обох боків. Україна невдоволена угодою Путін-Тимошенко. Росія невдоволена неготовністю України іти назустріч ні щодо Митного союзу, ні щодо спільного підприємства Газпром — Нафтогаз. І це зрозуміло. Але мені здається, що все одно ці проблеми були б. Бо ніхто не хоче платити багато, усі хочуть платити менше. Друга проблема — це загальна система, в рамках якої Росія і Україна розвиватимуть свої відносини, — вона буде складною. Сьогодні в Європі немає безперечної основи для такої безперечної організації і розвитку українсько-російських відносин. Нею не є СНД, нею не готовий бути Євросоюз. Тому виникає тертя. Мені здається, що це тимчасове явище. Яке треба політично врегулювати. Потрібно просто шукати нові рішення.
— Україна пропонує формулу співпраці з Митним союзом «3+1», при цьому не будучи членом даного об’єднання. Тим не менше, з боку Росії відчувається великий натиск, щоб наша країна неодмінно увійшла до складу Митного союзу. Що ви на це скажете?
— Але тут виникає питання про не названу позицію в цій формулі Європи, Європейського Союзу. Зрозуміло, що триматися одночасно двох орієнтирів Україні буде важко. Європа чинитиме тиск на цю формулу. І Росія теж буде у невизначеній ситуації, коли не зрозуміло, на що чекати. Дуже хочеться у сучасному світі знизити ризики, знизити невизначеність. Проте, я не вважаю, що Росія цілком права у всіх своїх діях. Ми часто діємо досить грубо, не обмірковуючи сприйняття цього партнером. А ще мені здається, що в Росії недооцінюють тему Європи, тему Євросоюзу. Можливо, треба більше залучати Євросоюз до ідеї якоїсь великої угоди між Росією та Україною. Але зараз на всі такі угоди в Європі і Брюсселі дивляться дуже підозріло. А це гальмує будь-які дії.
— Ви не вважаєте, що нинішнє керівництво Росії нехтує чинником модернізації країни за європейським зразком, що передбачає в першу чергу адаптацію європейських цінностей, законодавства. Саме так вчинили чимало країн колишнього соціалістичного табору?
— Я з цим не згоден. Президент Медведєв дуже орієнтований на цей розвиток і партнерство з Європою щодо модернізації. Саме зараз про це ітиметься на саміті Росії з Євросоюзом. Можливо, уряд недооцінює зусилля Медведєва у цьому напрямку. І між урядом та президентом тут є певні розбіжності. Але мені здається, що Україні важко наполягати на європейських цінностях, оскільки вона сама не надто їх дотримується. Дуже важко порівняти Україну з Росією і сказати, що тепер Україна вирвалася вперед щодо своєї європейської ідентичності, а Росія відстала. Ми чудово розуміємо, що з європейської точки зору наші суспільства виглядають схожими.
