Сьогодні набирає чинності одна з найбільш багатостраждальних міжнародних угод. Цього року Кіотському протоколові виповниться вісім років, і за цей час, не секрет, він устиг стати предметом політичних і економічних ігор. Чого тільки варте нещодавнє висловлювання депутатів російської Держдуми, що голосували проти ратифікації документа. На їхню думку, «Кіотський протокол — це похід країни проти власних інтересів», «економічний Освенцім» і «енергетичний ГУЛАГ». Він нібито відразу ставить хрест на планах російського президента до 2010 року вдвічі збільшити зростання ВВП. Не менш різкі в судженнях і Сполучені Штати. Білий дім переконаний, що ратифікований 136 країнами Кіотський протокол дуже дорого обійдеться Америці. Ставши 137-ю, країна зіткнеться з різким підвищенням цін на бензин, природний газ і електроенергiю. Деякі резони в цих запереченнях є: протокол дійсно встановлює рамки енергоспоживання.
Проте без набрання документом чинності сьогодні ніхто не говорив би про «першу перемогу над глобальним потеплінням». Адже саме для цього й було розроблено протокол. А без участі в угоді 55% країн-забруднювачів він би не набрав чинності. В ідеалі, до 2012 року країни ЄС повинні скоротити викид парникових газів на 8%, а Японія — на 6% (у порівнянні з рівнем 1990 року). Згідно з Кіотським протоколом, зробити це держави можуть як самостійно, так і за допомогою партнерів. Найпростіший шлях — вкладати кошти в «очищення» своїх виробництв. При цьому головне — щоб показник викидів не перевищував встановлений для країни ліміт. Інший шлях пов’язаний із найоригінальнішим бізнесом — «торгівлею повітрям». Більш «парниковонебезпечна» країна може закуповувати квоту на забруднення в іншого учасника протоколу (якщо, звичайно, у нього залишається резерв). Не виключено й бартерні операції: мовляв, ви нам квоту, а ми вам модернізуємо виробництво. Адже не «очищаючи» заводи, навіть найбільш екологічно безпечна країна може згодом перетворитися на покупця повітря.
Приєднавшись до протоколу, за оцінками експертів, США і були б найбільшим покупцем. У схожому становищі і Росія, яка донедавна зволікала з моментом ратифікації протоколу. В Україні ж усе навпаки: екологи і урядовці в один голос запевняють, що цей документ принесе нам чималий прибуток. Точкою відліку для Кіото став 1990 рік, коли в Україні почався різкий спад виробництва. Країну не вважали екологічно небезпечною і дозволили безперешкодно виробляти до 800 мільйонів тонн вуглекислого газу на рік. Як твердить менеджер проекту Мінприроди Вадим Дюканов , свою квоту Україна використовує лише на 65—70%. Щорічно ми могли б «пропонувати на ринок» до 146 млн. тонн CO
2 , що зробило б країну одним із найбільших постачальників квот на «повітряному ринку». Одна тонна оцінюється приблизно в 10— 20 доларів, і, за оцінками Німецької консультативної групи, потенційні прибутки України можуть становити від 770 мільйонів до 2,9 мільярдів доларів. Крім того, ми привабливі для інвесторів. Згідно з Кіотським протоколом, будь-яка країна, допомагаючи зменшувати викиди «колезі», заробляє собі «очки». За підрахунками Світового банку, на кожну тонну знижених викидів в Україні необхідно витратити лише 7 доларів. У той час як у США — 190, а в державах ЄС — 270.
Варто зазначити, що всередині країни механізм «торгівлі повітрям» уже довів свою дієздатність. Хоч як це дивно, йдеться про рішучого противника протоколу — США. У країні, яка виробляє 25% «світового» CO 2 , запрацювала перша біржа з торгівлі квотами. Компаніям видаються дозволи на певну кількість викидів, а ті чи використовують їх, чи продають. Іншими словами, структури, спроможні без великих витрат «очистити» виробництво, отримують прибуток за рахунок інших, яким екологічна безпека обійдеться дорожче.
Інше питання: чи почнеться реальна міждержавна торгівля квотами, і чи зможе Україна в ній брати участь? Незважаючи на те, що нами дійсно зацікавилися (зокрема, конкретні пропозиції вже надійшли від Канади, Іспанії та Голландії), відповіді від української сторони не було. Відтоді, як Верховна Рада ратифікувала Кіотський протокол, минув рік. Однак реєстру і кадастру викидів, необхідного для виконання умов протоколу, поки що немає. Так само, як немає структури, яка б могла провести реєстрацію заявок і моніторинг проектів. До того ж, необхідно вирішити, хто ж видаватиме сертифікати на зниження викидів. За найбільш заниженими оцінками, на все це Україні знадобиться декілька мільйонів доларів, поки що не передбачених у бюджеті. Щоправда, за словами глави комітету ВР з питань екологічної політики Геннадія Руденка , окрім бюджету, є й інші джерела — наприклад національний екологічний фонд, який створять у найближчий час. За словами Г. Руденка, Україна посідає шосте місце у світі за обсягами можливих для продажу квот, а це означає, що інтерес до нас із боку інвесторів і покупців буде стабільним. «Ті ж проекти, які довелося відкинути через неготовність, непорівнянні з потенціалом нашої країни «на ринку повітря», — переконаний Г. Руденко.
Бізнес бізнесом, але багато екологiв вважають: час Кіотського протоколу безнадійно втрачено. Адже за прогнозами, до 2010-го рівень забруднення на планеті, порівнянно з 90-ми роками, зросте на 30%. У той же час, повне виконання всіх умов документа дозволить скоротити викиди лише на 10%. А неучасть у глобальній екологічній угоді США ще в декілька разів зменшує значущість реальних вигод протоколу. Крім того, щоб зміни клімату стали оборотними, одного Кіото недостатньо. Як раніше від значав в інтерв’ю «Дню» академік НАН України Дмитро Гродзинський , техногенні викиди — аж ніяк не єдина причина збільшення парникових газів. «Треба розширювати зелену масу планети, відновлювати ліси, очищати океанічні води... Словом, робити все можливе, щоб CO 2 поглинався набагато активніше». На думку Д. Гродзинського, Кіотський протокол — це дуже важливий, але тільки перший крок до екологічної свідомості. А принести свої плоди він зможе лише за умови, що незабаром приймуть не менш відповідальні рішення.
