Приказку, яка переконувала людей у тому, що бідність — це не вада, а величезне свинство, вже мало хто пам'ятає. Але сьогодні в усіх куточках планети знають, що бідність — це дійсно не гідне людини явище. 2000 року на Саміті тисячоліття в Нью-Йорку Україна підписала Декларацію тисячоліття й таким чином прийняла зобов'язання досягти до 2015 року Цілей тисячоліття у сфері розвитку, серед яких на першому місці — подолання бідності.
Для України визначено шість національних цілей. Крім боротьби з бідністю, це якісна освіта протягом усього життя, постійний розвиток довкілля, поліпшення здоров'я матерів і скорочення дитячої смертності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу та туберкульозу й розвиток тенденції до скорочення їхніх масштабів, забезпечення гендерної рівності. Рубіж 2007—2008 років — це саме половина терміну, відведеного для досягнення обіцяного.
А що зроблено? Представництво ООН в Україні наприкінці минулого тижня запросило експертів, аби в присутності журналістів підбити проміжні підсумки просування в бік цілей, поставлених на Саміті тисячоліття. Голова Представництва посол Френсіс О'Доннелл при цьому зазначив, що збереження в Україні, так само як і в усьому світі, несправедливого розподілу досягнень економічного прогресу та зростаюча різниця між прибутками багатих і бідних можуть загрожувати цілісності та стабільності суспільства. На його думку, дуже важливо, щоб в Україні підсумки швидкого економічного зростання розподілялися більш рівномірно. У цьому плані Представництво ООН робить ставку не лише на співпрацю з урядом, а й на збільшення обізнаності громадян нашої країни з Цілями тисячоліття й тим, як Україна їх досягає. ООН сподівається отримати від українських громадян широку підтримку й тому починає всебічну роз'яснювальну кампанію. На думку О'Доннелла, ця кампанія допоможе визначити та реалізувати довгострокові стратегії національного розвитку шляхом кращого розуміння першочергових завдань Цілей тисячоліття всіма українцями.
«Підписання Україною Декларації тисячоліття ООН є не лише визнанням першочерговості розв'язання існуючих проблем людського розвитку та їхньої важливості для подальшого процвітання нації, — підкреслив О'Доннелл, — а й свідченням прийняття державою відповідальності за стан і перспективи розвитку людського потенціалу. Настав час виконувати обіцянки!». Як зауважив посол, лише громадяни, парламенти та ЗМІ можуть притягнути свої уряди до відповідальності й вимагати кращих результатів у проведенні реформ, процвітання й стабільного розвитку.
Про це всім нам варто глибоко замислитися, оскільки особливих досягнень у виконанні наміченого й підписаного поки немає. Цікаву й об'єктивну картину ситуації дала у своєму виступі при підбитті підсумків виконання згаданих цілей завідувачка відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук Людмила Черенько. За її словами, сьогодні не можна дати однозначної оцінки того, як розв'язується в Україні проблема бідності. Якщо виходити з того, що бідняк — це той, чий прибуток становить менш як $4,3 на добу, то, на думку експерта, ми досягли колосальних успіхів. 2001 року під цей критерій підпадали 11% населення країни, а наразі — всього 1%! За цим показником Україна вже подолала навіть рубіж, запланований на 2015 рік. Є й інші досягнення. Наприклад, частка населення, чий прибуток менший за прожитковий мінімум, зараз усього 21%. І це втричі менше, ніж 2000-го й 2001 року. Але ось за так званою відносною бідністю Україна всі ці сім років стоїть на одному місці. Під цей критерій, як і раніше, підпадає 27—28% наших громадян. І це свідчить, за словами Черенько, як про помітне розшарування населення країни за рівнем прибутків, так і про відсутність цілеспрямованої політики уряду, яка б сприяла процесу подолання бідності. «Сьогодні її, на жаль, немає, — стверджує фахівець. — Підвищення рівня життя та скорочення бідності відбувається природним шляхом, без державного втручання». Найбільш «болючою» проблемою України на шляху до подолання бідності Черенько називає різницю в рівні життя між містом і селом. За її словами, «сільську бідність в Україні слід було б виділити в окрему мету». Тому що за національним критерієм бідність у містах — на рівні 21%, а в селах це 38%. Не вдається подолати проблему бідності й у сім'ях з дітьми. «Це для України страшна катастрофа, — вважає дослідник. — Сьогодні працюючі батьки не в змозі нормально прогодувати навіть одну дитину. Ризики бідності різко зростають уже з появою другої дитини, а не третьої, як ми звикли думати...».
