Ще на початку цього року Кабмін розпорядився створити на базі Національного науково-дослідного інституту українознавства інститут всесвітньої історії. Нещодавно Президент Віктор Янукович своїм Указом підтримав це рішення уряду. Реорганізований інститут тепер матиме назву — Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії (ННДІУ). Такі інститути (мається на увазі — всесвітньої історії) існують у багатьох країнах світу як окремі установи — це лише збагачує науку, підвищує її статус і значення країни. Але чому в Україні такий інститут створюється на базі ННДІУ, а не як окрема установа? І як це поєднується з українознавством? Говоримо з директором Національного науково-дослідного інституту українознавства Петром КОНОНЕНКОМ:
— Українознавство — це наука про Україну й світове українство (від Австралії до Японії), про український етнос, тисячолітній і харизматичний, про його культуру, мову, освіту, мистецтво, релігію. Тому коли мені повідомили, що ННДІУ треба збагатити ще й всесвітньою історією, я сказав, що той, хто таке запропонував Кабміну, не має жодного уявлення про цю справу. Яка всесвітня історія? Де концепція, кадри, фінансування, організація, технології? В статуті ННДІУ написано, що створення й ліквідація інституту належать виключно до компетенції його колективу. Однак ніхто з колективу нічого такого не пропонував. Ми дізналися про це з телебачення й були вкрай здивовані. Якщо Кабінет Міністрів ухвалив подібне рішення, то воно мало б спиратися на якісь документи, а точніше, на постанову колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, але її не було. Напевно, доповідача на засіданні уряду ніхто й не питав про те, що стоїть за цією пропозицією.
Світова історія починається з того, як із води творилася суша 4,5 млрд. років тому. Вона вивчає те, як розвивалася ця система, як з’явилася людина, суспільство, народи, як далі розвивалася світова цивілізація й культура. Світову історію має розглядати, творити, вивчати окрема структура на рівні цілого інституту, де буде історія і України, і наших сусідів — Росії, Польщі, Туреччини, Угорщини... Ми органічно та цивілізаційно пов’язані зі світовою культурою: Україна — Близький Схід, Україна — Китай, Україна — Індія, Україна — Греція... Тобто це має бути неймовірно масштабний процес і об’єкт досліджень.
Багато хто, коли вперше почув цю новину, казав нам, що це підвищення. Але постає питання: що стоїть за цим підвищенням? В інституті українознавства 160 академіків, професорів, науковців, їх праці відомі в усьому світі. Не порадитися з Інститутом щодо його реорганізації — це перевищення повноважень із боку Кабміну. Після такого розпорядження уряду, хочеш чи ні, виникає питання: можливо, Кабмін обдурили або ще гірше — купили? Крім того, це розпорядження стає дійсним лише після указу Президента, представники якого (як нам відомо) також сумніваються у правомірності цього рішення. Мені телефонують із Канади, Франції, США, Росії, Китаю й запитують про ситуацію, що склалася, а я не знаю, як відповісти.
— Якщо Україні потрібен Інститут всесвітньої історії, то на базі якої установи він має функціонувати?
— Державі, яка перебуває практично в центрі світового розвитку, такий інститут корисний і необхідний. Але до цього потрібно ставитися з належним розумінням справи і дуже відповідально. Чи готовий ННДІУ почати осмислення цих проблем? Ми маємо право створювати й ліквідовувати нові підрозділи, тому можна було створити окремий відділ зі всесвітньої історії, тобто запустити процес, зробити експеримент. А нам кажуть: створіть і все. Взагалі-то такий інститут має створюватися Національною академією наук України. Цю пропозицію раніше пробували реалізувати на базі Інституту історії, але там висунули приблизно такі ж міркування, як і ми сьогодні. Я думаю, що Віктор Янукович, підписуючи указ, просто не одержав належної інформації.
— Чому й ким це робиться?
— Є окремі люди, які це роблять у власних інтересах. Їх цікавить наше приміщення, земля й структура. Але є й інший аспект. Зараз говорять про масове закриття українських шкіл. Але ж не закривають, наприклад, румунськомовні, чи угорськомовні, а зосередилися на україномовних школах, бо комусь дуже не подобається творення української України. Також і щодо нас — хтось виступає проти українознавства як науки про Україну і світове українство, про пам’ять історії, розвиток української нації, держави. Це питання майбутнього України. Від нього залежить, чи відбудеться України як держава, чи цей процес буде безкінечно тягнутися. Адже кінцева мета — зведення українознавства до маргінесу. За роки свого існування ми стали центральним органом для всієї світової системи українознавства. Якщо ми знівелюємо інститут, ми знівелюємо українознавство, й тоді Україна лишиться без своєї ідеології, національної ідеї, перспективи. Комусь хочеться, щоб Україна вмерла, але вона не вмре. Ми, наприклад, зараз проводимо українознавчий конкурс для школярів. Минулого року на нього було надіслано 253 реферати з усіх областей України, у цьому — вже 617 рефератів. Україна жива, новому поколінню не перекриєш дорогу.
— Міністру Дмитру Табачнику відома ця ситуація?
— Без нього нічого б не робилося. Спроба приєднати до нашої структури інститут всесвітньої історії — це спроба спочатку загальмувати, а потім і усунути українознавство з історичної арени.
— Ваш інститут існує на базі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Але існує ще один — аналогічний — Інститут українознавства ім. І Крип’якевича на базі НАН України. Чи можна припускати, що у такий спосіб хочуть усунути конкурента?
— Ні. Коли вирішувалося питання українознавства, яке розглядалося на Президії НАН України, Борис Євгенович Патон спитав мене, чи потрібен нам ще один інститут, я відповів йому що потрібен, адже скільки у нас інститутів фізики, літератури... Основний напрямок діяльності нашого інституту — це виховання й формування молодого покоління як система освіти, але має бути й науковий, глибинний, інститут, який існуватиме при НАН України. Саме так і був створений Інститут українознавства ім. І Крип’якевича. Є подібні інститути і в Гарварді, Перемишлі, Тбілісі, у Франції, Німеччині... Ми більше спеціалізуємося на науково-освітній сфері, а Інститут при НАН — на фундаментально науковій, і тому ми не суперники, а навпаки, тісно співпрацюємо. При інституті Крип’якевича інститут всесвітньої історії також не може існувати.
— Відомо, що спільними українсько-російськими підручниками, посібниками для вчителів у Росії займається Інститут всесвітньої історії РАН. Можливо, додавши напрям всесвітньої історії вашому інституту, міносвіти хоче повністю контролювати процес зі спільної історії?
— Ні. Всі мають займатися своєю справою. Коли нам кажуть, давайте напишемо спільний підручник, це означає, що нам хочуть нав’язати ідеї «Русского мира», «славянскую общность». Дивно, тому що в цій «общности» є росіяни, українці, білоруси, але немає поляків, болгар, сербів... Що це за «славянская общность»? Мова йде про те, що сьогодні робляться спроби витіснити все, що пов’язано з пам’яттю історії, реальним знанням нашого генезису. Така спроба між німцями і французами зроблена, але до цього вони підійшли осмислено й підготовлено. Ми ніколи не були одним народом, це доведено нашими археологами та істориками. Як можна написати українсько-російську історію без турецької, угорської, польської... історій? Це нереально й нікому не потрібно. Все зводиться до того, що було одне східнослов’янське плем’я, одна колиска, були брати, один з яких — старший, не враховуючи, що Києву 1500 років, а столиці старшого брата — 800 років... Це химера, але її зробили політичною доктриною. Ми народ, який жив і живе на перехресті світових магістралей. Чому ми повинні зводити нашу історію до двох народів. Нам треба писати власні підручники.
