Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Роберт СТУРУА: «Проситиму постановку в Театрі Франка»

7 квітня, 2005 - 00:00

Як відомо, нинішній рік офіційно оголошено Роком Грузії в Україні. На нас чекає багато зустрічей із мистецтвом цієї країни. Але одна — дуже важлива — вже відбулася. На сцені Театру ім. І. Франка проходять гастролі знаменитого Грузинського державного академічного театру ім. Шота Руставелі, який привіз вистави «Гамлет» і «Стікс» у постановці легендарного Роберта СТУРУА. Незмінний художній керівник і режисер тбіліського театру вперше поставив «Гамлета» на батьківщині драматурга. І ця вистава у виконанні лондонської трупи Riverside Studios в 1992 році увійшла до десятки найкращих постановок Шекспіра за останні півсторіччя.

— Наші глядачі добре пам’ятають вашого «Гамлета» з Костянтином Райкіним у головній ролі, який п’ять років тому з великим успіхом пройшов у Києві. В чому особливості нової однойменної постановки? — з цього запитання розпочалася зустріч режисера з українськими журналістами.

— По суті — це абсолютно нова вистава. Але я зовсім не прагнув запропонувати якусь дуже оригінальну версію. Порушена Шекспіром тема сама по собі дуже інтимна — чи може людина вбивати заради здійснення акту справедливості? На мій подив, «Гамлета», поставленого мною в Англії, сприйняли як виставу про Грузію, де в той час йшла громадянська війна. Тим часом, я прагнув торкнутися навіть не одвічних питань взаємин батьків і дітей, а головним чином тих, що давно хвилюють усе людство. Основний мотив у новому «Гамлеті» — це сумнів: вступити в єдиноборство з несправедливістю, брехнею, зрадою чи піти на компроміс і змовчати.

— Розкажіть, будь ласка, про другу привезену виставу — «Стікс».

— Це — дійство, жанр якого я навіть не можу визначити. Образотворчими засобами тут є музика і пластика. Композитор Гія Канчелі написав спеціально для Юрія Башмета твір для альта, хору і оркестру «Стікс» — присвячення рідним і близьким, які пішли з цього життя. Ми ж вирішили присвятити цю постановку акторам, яких уже немає з нами. Можна назвати її реквієм.

— Що ще нового вам вдалося зробити за останні роки?

— У нашому театрі в Тбілісі вже майже п’ять років йде ремонт. Тому в житті трупи здебільшого триває гастрольний період. І в моєму також. Не так давно я поставив «Гамлета» в Туреччині. Нещодавно поставив у Москві «Ромео і Джульєтту». Вперше в житті я настільки незадоволений своєю роботою, що навіть почав хвилюватися, чи не старість це? Зараз почав постановку за п’єсами сучасного грузинського драматурга — такий страшнуватий погляд на нинішню Грузію, розповідь про те, що відбувається з нами сьогодні. Вважаю, що призначення театру в спробі поліпшити незавершену реальність.

— Ваші постановки зараз ідуть в усьому світі. Чи цікавитеся ви подальшою долею своїх дітищ?

— Напевно, тут я схожий на зозулю — знесу яйце й більше про нього не піклуюся.

— Ви працюєте в тбіліському театрі вже близько чотирьох десятиріч. Наскільки змінилася театральна трупа?

— В нашому театрі є давня традиція кожні 15 років повністю оновлювати акторський склад. Я пережив вже четверту зміну поколінь.

— А куди ж дівають «списаних» акторів?

— Зараз наш театр дуже добре фінансується. Не порівняти навіть із Москвою. Всі отримують від держави гарні зарплати. Плюс доплату від спонсора. Є людина, яка побажала залишитися невідомою і яка дуже багато вкладає в наш театр. Їй ми зобов’язані й придбанням нової освітлювальної техніки вартістю 200 тис. доларів, можна сказати, однієї з найкращих, яка є в театрах Європи. Ця людина бере участь і у фінансуванні реконструкції будівлі. Але в Грузії всі добре знають цього анонімного спонсора.

Роберт Стуруа також признався, що із задоволенням би поставив хоча б одну виставу на сцені Театру ім. І. Франка і збирається просити про це. А після революційних хвилювань і переживань, які грузинам були близькі та зрозумілі, як нікому іншому, він щасливий сьогодні вітати прекрасну київську весну.

Наталя ЯРОШ
Газета: