Нинішню ситуацію в країні легше за все визначити словами
«фінансова криза», «все погано» і «гірше не може бути». Однак ситуація
в освітній сфері не така однозначна. З чим же зустрінуться сьогоднішні
першокласники і їхні батьки в найближчі роки?
По-перше, з тим, що за освіту дитини треба платити. Факт цей невблаганний
— якщо ви хочете, щоби ваша дитина виросла людиною, ви повинні вкласти
в неї величезну кількість праці. Якщо ви не хочете або не можете платити
— спробуйте самі зайнятися освітою своїх дітей або в інший спосіб забезпечити
її. Батьки, які дбають про майбутнє своїх дітей, а не про своє нещасне
становище сьогодні, знайдуть для цього можливість. І, може, це головне,
чого навчили минулі сім років незалежності наших громадян-батьків.
До речі, розрахунки західних економістів показують, що освіта — надприбуткова
галузь. Але прибуток цей виникає далеко не відразу, а впродовж десятиріч.
А криза повністю відбила у державних мужів здатність до стратегічного мислення,
і в освіті вони вбачають тільки зайву небезпеку для бюджету, що розвалюється.
Хотілося б, аби батьки були мудріші за державних мужів...
Один з найбільш трагічних наслідків кризи в освіті — катастрофічне падіння
авторитету професії вчителя. У школах залишаються або фанати, або ті, кому
нема куди подітися. В педінститутах підвищується відсоток тих, хто прийшов
туди не за велінням серця, а тому, що більше нікуди не візьмуть.
Яке суспільство може збудувати країна, в якій працю вчителя так знецінено
не тільки матеріально, а й з погляду її духовного впливу на покоління майбутнього?
І яких громадян виховає такий вчитель?
Поки що говорити про те, що нинішні першокласники матимуть підстави
для гордості за свою країну, не доводиться. Ровесники незалежності сьогодні
не можуть робити політичного та економічного вибору. За них це роблять
дорослі...
