Після конференції з Голодомору в Колумбійському університеті та відкриття спеціальної виставки у штаб-квартирі ООН 12 листопада Українська місія попросила мене представити фільм «Жнива скорботи» на спеціальному показі для послів і співробітників цієї організації. Місія отримала чимало критичних зауважень з боку українців за те, що відступила від першопочаткового наміру подати на розгляд Генеральної асамблеї резолюцію (про визнання Голодомору геноцидом). Однак з огляду на те, що троє постійних членів Ради Безпеки — Росія, США та Велика Британія — заперечували формулювання «геноцид», було ясно, що резолюція не пройде. Зрештою, політика — мистецтво можливого. Розробивши заяву, яку змогли підписати 30 держав-членів ООН, Місія досягла досить багато, і на цьому можна буде грунтуватися у подальших діях.
«На щастя, я — цілком приватна особа,— розпочав я свою промову, — що означає, що я користуюся розкішшю говорити те, що думаю, не ставлячи при цьому в незручне становище нікого іншого. Однак хотів би нагадати вам, що історія цієї організації пов’язана з ім’ям іншої людини, яка також називала себе «цілком приватною особою», — Рафаеля Лемкіна, який винайшов термін «геноцид», написав проекти базових документів: Резолюції Генеральної Асамблеї № І:96 (1946) та Міжнародної конвенції (1948) — і працював з делегаціями різних країн, щоб досягти їх прийняття. Справді, права людини, зокрема й запобігання геноциду, — це сама суть того, для чого існує ООН.
Навівши основні документи й докази, я продовжив: «Дехто з нас, серед них і я, вірять, що те, що сталося у 30-і в Україні, слід вважати геноцидом. Інші країни-члени не погодилися з цим, і, у кращих традиціях ООН, Українська місія запропонувала компромісну заяву, яку підписали 30 держав. Однак не варто думати, що на цьому все закінчиться. Третій комітет склав дві доповіді про геноцид: першу — 1978 року й оновлену версію — 1985. Другу доповідь, підготовлену Беном Уїттекером, було прийнято передусім для того, щоб включити туди визнання геноциду вірмен, про який не згадувалося в першому варіанті через незгоду Туреччини. У зв’язку з тими подіями, які сталися після 1985 року в Руанді та колишній Югославії, рано чи пізно постане питання про ще один перегляд цієї доповіді. І тоді Українська місія буде напоготові, щоб подати свої пропозиції».
Я бачив, як посол України при ООН Валерій Кучинський та його попередник, колишній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, які сиділи в залі, кивали на знак згоди. Геноцид в Україні став важливим питанням не тільки для представників України за кордоном. Пізніше в розмові з Данилом Лубківським, другим секретарем Місії, який багато займався питаннями, пов’язаними з Голодомором, я почув від нього, що Місія буде готова до можливого перегляду доповіді Третім комітетом.
Наступного дня у вашингтонському Гарріманівському інституті мені довелося повернутися до питання про Голодомор. Професор Олександр Потєхін, радник посольства України у США, говорив раніше, що, коли він починав говорити про геноцид українців, його часто звинувачували в націоналізмі. Я додав, що будь-яка згадка про геноцид є націоналістичною за визначенням, та нагадав слова німецького філософа Гердера, який говорив, що людство поділяється на нації, рівні у своїх правах і потенціалі, саме ці окремі нації та їхні культури роблять внесок у загальнолюдську цивілізацію. Очевидно, Рафаель Лемкін розвивав саме цю ідею, коли писав, що, якби не існувало групи людей, яку називають «євреями», ми б не мали Біблії, Спінози та Ейнштейна, якби не росіяни — Толстого та Достоєвського і що саме для того, щоб захистити окремі групи людей, які роблять свій внесок у загальносвітову культуру, і потрібно визнати геноцид злочином. Різноманітність світу робить його багатшим, а безлика одноманітність навряд чи здатна на творення.
Тим часом американські українці продовжують працювати над прийняттям Резолюції Сенату № 202, в якій би йшлося, що Сенат США визнає Голодомор актом геноциду. Незважаючи на активне лобіювання адміністрації Буша проти резолюції, у неї з’явився двадцять четвертий прихильник — сенатор Гілларі Родмен Клінтон від Нью-Йорка.
21 листопада дія переноситься до Парижа, де відбудеться колоквіум у Сорбонні — перша в серії меморіальних акцій, організованих українською громадою у Франції за підтримки Посольства України. Українці продовжують розповідати світові про свою трагедію в надії запобігти подальшим.
