Цьогорічну церемонію нагородження, що традиційно пройшла
в Міжнародний день театру, на цей раз навіть жартома, назвати місцевим
«Оскаром» було б вандалізмом.
По-справжньому були задоволені хіба що щасливчики, які,
як повелося, отримали квартири та іменні годинники від мера столиці, ордени
(вручали «Княгиню Ольгу» III ступеня) і звання. Цього разу вперше концентрація
театральних та навколотеатральних зірок на квадратний метр не відповідала
очікуванням. Уперше зал зрідка шелестів оплесками, вперше порожнів на очах
від початку церемонії. Вперше після фіналу поспішали не привітати переможців,
а на футбол. Уперше консервативне товариство вітав культовий гурт українського
року «ВВ». Уперше з невідомих причин не з’явилися по нагороди деякі переможці.
Ніколи раніше чоловік не отримував «Пектораль» за краще виконання головної
жіночої ролі (Валерій Легін, «Голомоза співачка» — Експериментальний театр).
Дотепер не давали серйозну професійну премію студентам (4-Б акторський
курс КДІТМ ім. Карпенка-Карого, номінація «Дебют», вистава «Візит пана
В» («Сузір’я») та «Людина з Ламанчі» (ТЮГ).
Уперше цього року Національний театр імені Лесі Українки
відкликав чотирьох номінантів (вистава «Блоха у вусі»), відмовившись від
участі у «Київській пекторалі», відповідно, актор Національного театру
імені Івана Франка Віталій Савчук, лауреат у номінації «За кращу епізодичну
чоловічу роль» (вистава «Бал злодіїв»), уперше виявився єдиним представником
від національних драматичних театрів серед усіх номінантів.
Лише цього року засновники премій (СТД та Головне управління
культури м. Києва) відреагували на перманентні розмови про поступове нівелювання
престижної премії. І тому вперше (заради об’єктивності!) понад 60 прем’єрних
вистав переглянули члени експертної групи, а відзначало переможців журі
в складі зовсім інших, ще поважніших людей (дарма, що деякі нагадували
«весільних генералів»). Відтак, уперше відверто були незадоволені результатами
не лише деякі актори, їхні колеги, глядачі, а й експерти. І головне, вперше
премія «здрібніла» — офіційно підтверджено, що процес дедалі активніше
оминає поважні театри, фонтануючи в театрах камерних, ближчих до експерименту.
Найкращі ужинки «Пекторалі» має Експериментальний театр:
додамо премії в номінаціях «За кращу жіночу епізодичну роль» — Вікторія
Авдєєнко («Голомоза співачка»), «За кращу сценографію» — Володимир Карашевський
(«Амфітріон»).
«Мала форма» принесла перемогу й Олексію Вертинському у
номінації «За кращу головну чоловічу роль» у моновиставі «Синій автомобіль»
Молодого театру.
Лідер за кількістю представлених номінантів, найдинамічніший
київський театр — Драми та комедії — не отримав жодної нагороди. Цього
року надали перевагу щемливому трактуванню п’єси О. Корнійчука «В степах
України» (Театр на Подолі) майстра театральних знахідок і видовищності
Віталія Малахова (найкраща вистава, найкраща режисура).
Усі нагороджені, навіть якщо не кращі, то принаймні достойні.
Аби у це повірили ті, хто цього разу програв, варто відновити хисткий авторитет
«Київської пекторалі». Адже атмосфера святкового вечора свідчила — претензій
не стало менше.
Млявість власне церемонії нагородження, певно, відобразила
аморфність театральної ситуації в столиці. А оформлення сцени — «Пектораль»
у чорно-синьо-червоних стрічках і вкритий квітами трон переможця у вигляді
обеліску викликав відповідні, віриться — випадкові, асоціації: жалобний
антураж — це з приводу «Київської пекторалі» чи театру взагалі? Тим більше,
що сум від відчуття початку кінця не розвіяли ні бравурний настрій чиновників,
ні оркестр з феєрверками на честь свята, ні навіть довгі переліки здобутків
переможців.
У необхідності театральної премії мало хто має сумнів,
але й донині «прокляте питання» «Київської пекторалі»: а судді хто? — висить
у повітрі і стає приводом для спекуляцій довкола її об’єктивності. Про
ставлення до «Пекторалі» ми запитали в присутніх на церемонії театральних
діячів.
Олександр БИСТРУШКІН, начальник Головного управління культури
м. Києва, співголова оргкомітету премії, член журі:
— Це престижна премія і треба за неї боротися. Ми намагаємося
бути якомога об’єктивнішими в оцінці, але разом з тим завжди готові до
розмови, до пропозицій. Адже ми повинні бути чесними перед собою і перед
глядачем.
Борис КУРИЦИН, зав. літературно-драматургічною частиною
Театру імені Лесі Українки (театр відмовився від участі у «Київській пекторалі»):
— Як показує практика, переможці не завжди відповідають
рівневі премії. Зараз вона перетворилась на провінційно-містечкову. Блискуча
ідея премії повинна жити, однак втілювати її треба чистими руками, а не
перетворювати на яблуко розбрату. Адже нині в номінацію потрапляють вистави,
які або не йдуть взагалі, або після вручення премії кажуть глядачеві «до
побачення». Зіштовхують абсолютно непорівнянні речі — експериментальний
театр із традиційним, молодь — з майстрами. Сьогодні з премією варто або
попрощатися, або докорінно переглянути усю її систему.
Валерій ЛЕГІН, актор, лауреат премії за краще виконання
головної жіночої ролі («Голомоза співачка», Експериментальний театр):
— Мені приємно, що я її отримав. Як кожен переможець, вважаю,
що оцінка об’єктивна. Якби ж програв, вважав би інакше.
Олексій ВЕРТИНСЬКИЙ, актор, переможець у номінації «За
кращу головну чоловічу роль» («Синій автомобіль», Молодий театр):
— Це престижна премія. Щодо об’єктивності — не впевнений.
Однак до премії треба прагнути, за неї треба боротися. Це ж нецікаво, якщо
я цілий рік марив роботою, а потім вона лишилася непоміченою. «Синій автомобіль»
— це дуже вдала моновистава, проте, на мій погляд, моновистави — це особливий
жанр, було б краще виділити їх у окрему номінацію.
Віталій МАЛАХОВ, режисер, лауреат премії в номінаціях «За
кращу режисуру та кращу виставу» («В степах України», Театр на Подолі):
— Я не вірю тим, хто в кулуарах говорить, що отримати цю
премію непрестижно. Я абсолютно переконаний, що в глибині душі вони сподіваються
її дістати. Я не скажу, що «Київська пектораль» — абсолютна премія. Але
вона рівно настільки ж тенденційна, як, припустімо, «Оскар». Інша річ:
не можна усі театри міряти однією міркою. Тож якщо є гроші й можливості,
треба створювати інші театральні премії.
Дмитро БОГОМАЗОВ, режисер, номінант премії за кращу режисерську
роботу та кращу виставу («Філоктет-концерт», театр Драми та комедії на
Лівому березі Дніпра):
— Сьогодні свято. Є привід зібратися, а отримувати премію...
Її ж дають люди, а вони можуть помилятися. Я до премії ставлюся дуже спокійно.
Олександр ГЕТЬМАНСЬКИЙ, актор, номінант на премію за кращу
головну чоловічу роль у виставі «Єлисейські поля у Нью-Орлеані» (театр
«Браво»):
— Хай долею премії переймаються люди, які її придумали
і вручають. Ми граємо. На церемонію я прийшов побачити друзів, що вдається
нечасто. Певно, премія комусь потрібна. Всім потрібна. Але як і будь-яка
інша премія, «Київська пектораль» — абсолютно смакова, і я переконаний,
що вона не відтворює реальної театральної ситуації.
