Підписання шістьма центристськими політичними силами (АПУ, НДП, Партією регіонів, ПППУ, СДПУ(О) та «Трудовою Україною») Міжпартійної угоди щодо спільної реалізації політичної реформи та висування єдиного кандидата на президентських виборах майбутнього року — подія досить прогнозована. Невдовзі після березневих виборів 2002 року об’єднання зусиль дозволило цим партіям перемогти у «спікеріаді», трохи пізніше вони ж створили парламентську більшість, отримавши право сформувати вітчизняний варіант коаліційного уряду. Однак якою мірою цей сьогоднішній крок вплине —на тлі останніх політичних заяв як з боку опозиції, так і з боку влади — на хід політреформи та розстановку основних акцентів у передвиборній гонці, а також на політичну кон’юнктуру?
Олександр СТОГНІЙ, директор Центру політичних та електоральних досліджень «СОЦИС»:
— Безумовно, ця угода націлена на зміну ситуації в майбутніх передвиборних дебатах. Наскільки вона буде реальною, залежить від того, чи вдасться гармонізувати амбіції лідерів цих шести партій, кожен з яких може бачити себе в ролі досить сильного гравця на президентських виборах. Такі претензії з легкістю проглядаються.
За цим договором може стояти політичний маневр, який готує грунт для переговорів. За ним явно криється активність дій, які у вересні-жовтні «спливуть на поверхню». Проводячи такі переговори, учасники хочуть засвітитися як активні складові політичного процесу, щоб про них не забули та могли розраховувати на їхню підтримку, на їхні організаційні та фінансові ресурси.
Можна констатувати, що протягом усієї історії незалежної України ще ні разу не вдалось висунути єдиного кандидата в президенти: ні від опозиції, ні від влади. Хоч спроби влади, були успішнішими завдяки існуючій жорсткій ієрархії рангів. Від влади сьогодні можливий єдиний кандидат, однак за умови, по-перше, повної ізоляції Ющенка від основних політичних процесів у країні, по-друге, співробітництва з комуністами, які повинні вийти в другий тур з кандидатом від владного блоку. І в цьому плані консультації між главою АП Віктором Медведчуком та лівим крилом опозиції дуже показові.
Дана угода — це оголошення про свої наміри, зондаж грунту для подальших дій. Не варто плутати декларацію про наміри з реальними угодами.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор центру соціальних досліджень «Софія»:
— Дана заява схожа на заяву 2001 року про створення центристами єдиної партії. Тобто вона не стільки для зовнішнього, скільки для внутрішнього використання. Представники різних політичних сил у ході кулуарних переговорів вимушені «звіряти годинники» та домовлятися про характер взаємодії сьогодні і зараз. Але я великий скептик щодо того, що ця угода матиме довгостроковий характер.
Щодо політреформи, то представникам більшості з цього приводу в будь-якому випадку доведеться співпрацювати. Їм просто нікуди подітися, адже реформа політичної системи — по суті те, заради чого створювалася парламентська більшість. Стосовно єдиного кандидата, то, на мій погляд, зараз ця декларація більшою мірою пов’язана з новими ініціативами Президента, ніж із реальними розрахунками кожного з учасників угоди. Рано чи пізно кожна з партій-підписантів висуне свого кандидата, й на нас попереду ще чекають великі та серйозні розборки між учасниками цієї угоди з приводу того, чий кандидат є найперспективнішим. На мою думку, угода взагалі прикриває велику інтригу. Безумовно, там були поступки й умовності. Не без цього.
І більшість, і опозиція прекрасно розуміють, що як не домовляйся про кандидатуру й про прізвище — переможе тільки той політик, який здатен претендувати на роль загальнонаціонального лідера. Таких, на жаль, в Україні дефіцит. І тільки зараз українські політики намагаються створити масштаб цього лідерства.
Володимир ЛАВРИНЕНКО, директор Центру політичних та інформаційних технологій:
— Наміри підтримувати політичну реформу, узгоджувати роботу своїх фракцій в парламенті та проводити консультації з коаліційним урядом і раніше не раз проголошувалися лідерами партій-підписантів. Новою (умовно) можна вважати лише обіцянку висунути єдиного кандидата в президенти. Але і ця позиція витікала із усієї логіки передвиборної боротьби та стратегії влади. По-друге, оприлюднення «заяви 6» відбулося тоді, коли новий законопроект щодо політичної реформи як «історичний компроміс» між владою і частиною опозиції був уже практично узгоджений. Тому поява «заяви 6» має більше іміджевий характер — не вплине на політичну ситуацію взагалі та напрямки проведення політичної реформи.
Олександр КРИВОШЕЄНКО, директор Центру політичного маркетингу:
— Фактично СДПУ(О), НДП, ПППУ, АПУ, ТУ, ПР вкотре підтвердили свою приналежність до єдиного політичного табору. Тут очевидною є повна відповідність підписаного документа основним очікуванням, що склалися в середовищі і політичної еліти, і широкого загалу виборців по відношенню до авторів угоди. Справді, хто сумнівався в тому, що саме ті фінансово-промислові та політичні сили, що уособлюються партіями-авторами угоди, виступлять в якості тієї основної сили, яка займатиметься реалізацією президентського варіанту політичної реформи та виборами єдиного кандидата від пропрезидентських сил? Власне, з початком активної стадії президентської виборчої кампанії всі основні політичні сили (упродовж уже найближчого часу) визначаться зі своїм статусом у перегонах, із підтримкою того чи іншого кандидата. Посилення структурованості українського політикуму, основних фінансових сил за ознакою їхньої участі у виборчих кампаніях окремих кандидатів стане однією з визначальних тенденцій політичного життя в Україні впродовж найближчого півроку.
Проте, на мою думку, на момент підписання документу ще не було досягнуто вагомих конкретних результатів щодо самого предмету угоди. Бо інакше саме про них, а не про наміри вирішити ці питання, йшлося б у тексті угоди.
