Кабміном створено спеціальний орган з реформування житлово-комунального господарства на чолі з першим віце-прем’єром Олегом Дубиною. Крок вельми своєчасний. Тим більше, що перші дні листопада принесли вісті про підвищення житлово-комунальних тарифів у ряді міст. Жителі Харківської області дізналися: питна вода подорожчає в півтора разу. І навряд чи їм полегшає від того, що в той же час для промислових підприємств водний тариф знижено із 2,6 грн. до 1,5 грн. за кубометр. Іще раніше в регіоні відчутно зросли ціни на тепло.
Голова Держкомітету з архітектури, будівництва й житлової політики Валерій Череп, коментуючи ці рішення облдержадміністрації, сказав «Дню», що таким чином усі проблеми житлово-комунального господарства не усунути. На його думку, не варто було підвищувати тарифи для людей, яким рівень доходів не дозволяє розплачуватися за послуги й за більш низьких цін. Ні до чого, крім зростання неплатежів, на думку голови держкомітету, це не призведе. Не знайшла в нього підтримки й спроба харківської влади активізувати промисловість за рахунок того, щоб перекласти на населення частину її платежів. На його думку, це не економічне, а, скоріше, політичне рішення.
У той же час є сенс задуматися і над резонами, якими керувалися у своїй жорсткій ціновій політиці харківські власті. Діючи всупереч гучним протестам лівих партій проти підвищення комунальних тарифів, вони стверджують, що таким чином вимушені рятувати від розвалу житлове господарство обласного центру та інших міст, яке вже давно працює на знос. Неплатежі населення, а також борги держбюджету з пільг і субсидій ставлять його на межу банкрутства. Але якщо для промислового підприємства банкрутство — це не тільки не смерть, але й, цілком можливо, нове життя, то комунальному господарству наших міст приватні інвестиції поки що абсолютно не «загрожують». А за фінансовими проблемами неминуче підуть соціальні й технічні. У пам’яті харків’ян, як і всієї країни, недавня техногенна аварія на міській каналізаційній станції, яка буквально паралізувала величезне промислове місто.
Це був лише один із перших дзвінків, що попереджають нас про наближення куди серйозніших подій, які є наслідком неуваги до майбутнього промислової та соціальної інфраструктури країни. За словами В.Черепа, як приклад такого ставлення можна назвати прийнятий Верховною Радою мораторій на нарахування пені й штрафів за житлово-комунальні неплатежі. «Як повідомляють мені з місць, — зазначив голова комітету, — саме цей мораторій дав поштовх неплатежам населення за житлокомунпослуги (заборгованість перевищує 6,7 млрд. грн.)».
Ситуацію 1991-1997 років в Україні вчені характеризують як інвестиційний колапс, параліч інвестиційної діяльності. За ці роки обсяг інвестицій в основний капітал скоротився в п’ять разів. І хоч потім вони дещо зросли, але і 2000 р. капітальні вкладення становили лише 26,7% від рівня 1990 року. Як наслідок, у промисловості знос основних фондів уже перевищує 50%, а в невиробничій сфері упевнено наближається до цього показника: якщо 1994 р. він був на рівні 20,7%, то 2000 р. —вже 34,7%. Особливо небезпечне становище в базових галузях — гірничо-металургійному комплексі й енергетиці.
Колишній керівник енергетичного відомства України Геннадій Скляров навіть стверджує, що коли не вжити негайних і радикальних заходів, то «треба припинити всі розмови про можливе відновлення економіки. Її ні на чому буде відновлювати, і енергетика перетвориться на універсальне й дуже ефективне гальмо будь-якого прогресу».
Через відсутність інвестицій у житлово-комунальне господарство ця галузь, що становить основу всієї соціальної інфраструктури, постійно балансує на межі аварій та екологічних катастроф (наприклад, на севастопольському каналізаційному колекторі великі аварії, що призводять до серйозного забруднення навколишнього середовища, бувають мало не щомісяця). Знос виробничих фондів житлово-комунального господарства перевищує 60%, тоді як фінансове становище галузі постійно погіршується.
Тим часом поки що немає підстав вважати, що економічне зростання, яке почалося в країні, може саме собою забезпечити розв’язання згаданих проблем. Знос і старіння основних фондів продовжують наростати. За розрахунками академіка Валерія Гейця, для мінімально необхідного оновлення виробничого апарату країни на рік потрібно 40—50 млрд. гривень. Однак за перше півріччя на це було спрямовано трохи більше як 10 млрд. гривень. Як вважає вчений, у цих умовах «техногенні катастрофи... матимуть тенденцію до збільшення, що значною мірою стане знекровлювати економіку, відволікаючи фінансові ресурси від капіталовкладень для того, щоб ліквідувати наслідки катастроф та аварій».
Україна сьогодні залишається й «лідером» екологічного неблагополуччя навіть серед країн СНД. 2000 року в її повітряний басейн, у водоймища й на грунт потрапило близько 65 мільйонів тонн (!) небезпечних речовин, із них 75% становлять токсичні відходи різних виробництв. Екологи стверджують, що 24% жителів міст відчувають великі, а 8% — дуже великі навантаження на легені. Ми вже навчилися майже не реагувати на повідомлення про масові захворювання, пов’язані з якістю питної води.
Учені попереджають, що система екологічного захисту в Україні абсолютно неадекватна тим навантаженням, з якими пов’язані досить високі темпи економічного зростання, котрі спостерігаються останнім часом. Адже воно практично відбувається на колишній, значною мірою застарілій, технологічній базі. При цьому, як випливає з розрахунків Інституту економічного прогнозування, необхідні поточні витрати на соціальні потреби (з-поміж них і — охорона здоров’я) в період до 2005 року в 3— 4 рази перевищують наявні потенційні можливості країни.
Деякі політичні сили вже ставлять це питання в порядок денний. За словами лідера фракції СДПУ(о) в парламенті Олександра Зінченка, через граничний знос основних виробничих і невиробничих фондів у 2003—2005 роках Україну очікує інфраструктурна криза, і уряду, нарівні із сьогоднішніми проблемами, слід би приділяти більше уваги пов’язаним із цим стратегічним питанням. При цьому керівництво соціал-демократів виходить із того, що заходи з поліпшення ситуації, яка склалася, мають бути передбачені вже в бюджеті 2002 року, основною вадою якого, на думку есдеків, є саме недостатня увага до стратегічних проблем і викликів, які можуть постати перед Україною вже найближчими роками. Задля привернення уваги держави та суспільства до цих проблем партія вже ініціювала створення «Комітету 2005 року», який має виробити пакет екстрених заходів.
