Так склалося історично: українці люблять самі про себе говорити переважно в негативних тонах. Іронізуючи над загальнонародною пристрастю до сала і приймаючи нав’язані ззовні характеристики — «хитрість», «жадібність», «віроломство», «безініціативність» — як властиві нашому менталітетові. Добре в собі — звикли не помічати. Взяти, скажімо, хоча б один приклад: на яких би «виселках», в якому «бараці» не опинився б українець, за рік біля житла обов’язково буде посаджено сад, з’явиться охайний квітник чи город. Чим не доказ хазяйновитості, небажання миритися з непривабливістю, зі смаком прикрашати те, що не піддається цьому за визначенням?
Такі думки з’явилися, як не дивно, на заході досить буденному — в столичному «Планетарії» відкрила свою роботу агровиставка «Осінній сад». Хоча, власне, «повсякденність» (у Києві виставка проходить п’ятий раз, 16 разів вона відбувалася в регіонах) в контексті вищесказаного, очевидно, якраз і не випадкова — саме популярність подібних акцій, за словами одного з організаторів, Валерія Михайловського, зіграла роль у «серійності» цього заходу. Розпал робочого дня, як виявилося, не перешкода: біля стендів із саджанцями фруктових дерев і винограду, насінням і цибулинними рослинами, декоративними чагарниками й садовим інвентарем — повний аншлаг. Контингент найрізноманітніший: від пенсіонерів і студентів до солідних дядьків, яким — створювалося таке враження — більше пасує тримати в руках дорогий «мобільник», аніж садову лопату. Розцінки, якщо дивитися на них із погляду нефахівця в городніх справах, за розумні рамки начебто й не виходять. Ветерани ж «присадибного руху» вголос висловлювали незадоволення вартістю «експонатів», мимохіть згадуючи ціни на інших таких виставках і базарах, і... купували. Забавно: просувається до виходу чергова пенсіонерка, на ходу лаючи агрономів-«спекулянтів», а в кожній руці — сумка з кільканадцятьма придбаними саджанцями. Навіщо ж переплачували? — запитую. «Не втрималася»...
За допомогою «польових спостережень» намагаюся встановити останні тенденції в городній «моді». Не вийшло — ажіотаж спостерігався як «у районі» цибулин чорних і синіх тюльпанів, бамбука(!), чагарників для популярного нині ландшафтного дизайну, так і біля скромних яблучно-грушевих саджанців зі знайомими кожному з дитинства назвами сортів. Виручив все той же представник фірми-організатора: «класичні» бабусині сади-городи, за його словами — річ нетлінна. І все ж нині в плануванні присадибного господарства переважає комплексний підхід: площа для фруктів-овочів зменшується, відкриваючи простір штучним озерцям, газонам і квітникам. При їх організації перевага віддається шавлії, лаванді, ковиловим та вересовим. Головний принцип — адекватні колористичні поєднання.
Отже, поки українцям безупинно обіцяють красиве й багате життя в майбутньому, вони, навантажені повсякденними турботами, самі намагаються зробити реальне життя максимально затишним. Воно й правильно: політико- економічні реалії та краса в Україні, поки що, речі важкопоєднувані.
