Ще з 1 березня Україна й Росія могли, на думку нині екс- міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова, перейти до паралельної роботи енергосистем. Це, за його словами, дозволило б Україні в 2001 році компенсувати дефіцит електроенергії в обсязі 10 млрд. кВт-год., причому ціна російської електроенергії складала б всього 1,44 цента за 1 кВт-год. (з урахуванням ПДВ і вартості транспортування, тоді як нинi середній роздрібний тариф на електроенергію для промислових споживачів в Україні перевищує 3 центи за 1 кВт-год.). Однак російська й українська системи досі не об’єднані, а Сергій Єрмілов, який підписав угоду, звільнений iз посади міністра. Таким чином, підтримане Президентом об’єднання енергосистем може наштовхнутися на ще одну проблему — кадрову. Хоч і без цього з приводу відставки Єрмілова й призначення міністром енергетики Станіслава Сташевського дуже багато далеко не риторичних запитань. Не ставлячи під сумнів ділові та людські якості нового міністра, хотілося б отримати зрозумілу відповідь: чому таку специфічну й стратегічно важливу для країни галузь як енергетика очолив заступник київського мера, відомий в основному як будівельник? Якщо це політичне призначення, то яка саме політична сила буде відповідати тепер за стан справ в енергетиці? І чи не приведе в черговий раз дозволена прем’єру Президентом свобода кадрового вибору до непередбачуваних наслідків, як це вже раз було з призначенням Юлії Тімошенко? Тим більше, що всім очевидно: відставка Єрмілова — це, фактично, продовження лінії екс-віце-прем’єра, яка до Лук’янівського СІЗО настирливо намагалася звільнити міністра енергетики. Нагадаємо також, що призначення на цю посаду Сергія Єрмілова лоббіював Ющенко. За день до підписання указу про відставку Сергій Єрмілов усе ж вирішив дати інтерв’ю. Разом із «Днем» у цій «підсумковій» розмові брали участь газета «Бізнес» та Інтерфакс-Україна.
— Мені пощастило з відставкою: вона сталася якраз напередодні 8 Березня, в день, коли поздоровляли жінок, і це якось пом’якшило…
— Кого ви як міністр не задовольняли?
— Я думаю, Віктора Андрійовича. Але не як прем’єр-міністра, а як когось іще. Я не хочу вдаватися в подробиці. Хочу сказати одне: галузь у нормальному стані, і мені не буде соромно, коли в цей кабінет прийде Сташевський, передати йому її. Ясна річ, тут ще потрібно багато працювати, але ситуація набагато краща, ніж тоді, коли я прийшов.
— Як позначиться ваша відставка на роботі галузі? — Я вже давно працюю в енергетиці й вивів певну закономірність: як тільки промайне чутка про відставку міністра, збори на енергоринку падають відсотків на 20. Щоправда, у цьому випадку це правило може й не спрацювати — чутки ходять уже давно, проте нам вдалося на 20% підняти збори. Цього ми домоглися завдяки тому, що останні півтора місяця буквально розв’язали руки обленерго, тобто дозволили їм працювати так, як вони й повинні працювати. Там є ще втручання обласних і районних адміністрацій, але свобода й можливість виконувати те, що вони повинні, позначилися на їхній діяльності. Без особливого натиску та підключення адміністративних важелів, силових структур збори зростають. Далі будуть задіяні додаткові резерви: на грошові розрахунки переведено залізницю, наступного місяця — нафтогазову галузь, а у травні-червні мають бути повернені до грошових розрахункiв вугільники. Останнє — найважче, але це також реально. До липня надходження в енергоринок зростуть до мільярда гривень на місяць. Інакше нічого не буде: енергогенеруючі компанії повинні одержувати гроші, щоб закуповувати обладнання й виконувати необхідні ремонтні роботи, модернізувати виробничі потужності. Коли ми навчимося «добувати» 200 млн. гривень, яких поки не вистачає галузі, то це означатиме, що ми вивели підприємства щодо наповнення тарифу на рівень собівартості, аби вона хоча б покривалася коштами. Коли почне наповнюватися й та частина тарифу, в якій закладено прибуток, наші підприємства — й обленерго, й генерація — самі «дожмуть» решту. Саме iз цим пов’язана моя думка, що в жодному разі на цьому етапі не можна підвищувати тарифи. Якщо нинi це зробити, то буде перевернуто всю програму щодо підвищення рівня грошових розрахунків. Тому мене непокоять процес приватизації обленерго й вимога інвесторів не тільки прийняти нову методику розробки тарифів на електроенергію, але таку методику, що повинна забезпечити суттєве їхнє зростання. Причому ця вимога нічим не обгрунтована. Тарифи потрібно підвищувати, враховуючи рівень інфляції, кон’юнктуру світових цін на паливо, але на нинішньому етапі, коли ми вирішили остаточно подолати бартер в енергетиці, від цього бажано утриматися.
— Ви відстоюєте «недоторканність» тарифів з огляду на інтереси бюджету?
— Існує декілька підходів. Перше, на що я завжди звертаю увагу: навіщо підвищувати тарифи, коли ми й за нинішніми не збираємо грошей за електроенергію повністю. Якщо підняти тариф ще на двадцять відсотків, то на стільки ж виростуть борги. Нікому від цього добре не буде. Минулого року в нас була аналогічна дискусія з приводу тарифів «Енергоатома». Собівартість «атомної» електроенергії — 5 копійок. Тариф становив 7,5 копійки. А наповнювався він тільки на 3 копійки. Але нарахування податків йшло на повну величину. Таким чином, просто нарощувалася недоплата. І зрозуміло, що збільшення тарифу не могло призвести ні до чого іншого, крім подальшого її зростання. А грошей на невідкладні потреби — підвищення ядерної безпеки — як і раніше, не вистачатиме. Економічні показники кожного підприємства «зав’язані» на бюджет, і зрозуміло, що скарбниця недоотримає податків, рівень яких формується з урахуванням планових показників. Підвищуючи тариф «Енергоатому» або якимсь іншим енергогенеруючим компаніям, але не забезпечивши його наповнення грошовими ресурсами, ми явно ставимо в скрутне становище не тільки ці компанії, а також ті бюджетні установи і тих людей, які повинні одержувати ці гроші. Йде розкручування боргів. Тому спочатку ми повинні, не збільшуючи тарифу, системно працювати над тим, щоб повністю збирати плату за електроенергію. Далі все піде простіше.
— Чи намагалися ви переконати в цьому прем’єр-міністра?
— Мені не вдалося з ним поговорити. Практично чотири місяці ми вже не розмовляли (під кінець розмови Єрмiлов скаже, що з Президентом йому доводилося зустрічатися чи не щодня, він часто телефонував, цікавився ходом справ, постійно стежив за ситуацією). Якісь мої спроби порозумітися не привели до успіху. Причому посилання на те, що я підписав висновки комісії Євгена Марчука, тут безпідставні. Я з абсолютною точністю виконав розпорядження Президента — адже я чиновник, держслужбовець і зобов’язаний це робити. Над документами комісії працювали сотні людей, там стоять їхні підписи. Мій став заключним. І нічого нового він із собою не ніс. Але ще до появи підписів під цим актом (31 жовтня) побачило світ відоме окреме доручення, яким усі підприємства енергетики переводились у пряме безумовне підпорядкування Юлії Тимошенко. Тобто щось там сталося раніше. Я жодного разу нікому не пояснював цієї ситуації. Акт комісії, що складався з двох сторінок із підписами, — тільки текстова частина висновку, і розглядати його окремо від розпорядження Президента, в якому кожному члену комісії було розписане доручення, певна річ, не можна. Так само як і від матеріалів, які надходили з місць, а наразі додаються до цього акту і зберігаються в РНБО, а там їх кілька ящиків. А взяли кiлька абзаців та мій підпис і почали критикувати. Мій підпис на акті комісії Марчука — це був тільки мотив, позаяк зазначене окреме доручення з’явилося раніше. А в акті всі цифри були перевірені десятками й сотнями фахівців, завiрені підписами й печатками. То чому ж я не повинен був його підписувати? Як керівник галузі, я переглянув усі ці документи, всі цифри там абсолютно вивірені. Я підписався під дійсними цифрами, вказавши: «за даними Міністерства палива і енергетики». Комісія Марчука відпрацювала сумлінно, а те, що комусь не сподобалося, як було сформульовано висновки, то це емоції.
— Вас звинувачували в протидії уряду. Чи це так? — Є програма уряду, в підготовці якої я брав участь ще як радник. При її виконанні Міністерство палива і енергетики ані на півкроку не відступило. Всі обвинувачення або огульні, або взяті просто зі стелі. Це доведено справою. Жодної пропозиції, жодного проекту постанови щодо заліків я не вносив.
— Сьогодні в уряді практично немає енергетиків. Віце- прем’єр з питань промислової політики, що відповідає також за енергетику, як відомо, металург. Міністром тепер призначено будівельника. Чи не доцільно створити якусь громадську організацію, щоб вона визначала стратегію розвитку енергетики? — Стратегію галузі визначають її фахівці. У Міністерстві палива і енергетики зібрані дуже кваліфіковані кадри, яким це по плечу, вони життя поклали на цю справу. Вони знають, що і як треба робити. Хитнути кудись у бік їх ще можна. Наприклад, розпорядження 449 стільки лиха наробило. Боротьба за те, щоб його підписати чи не підписати, точилася місяці зо два. День у день проводилися наради, всіх примушували ставити візи. Наше міністерство його не завізувало. Але зрештою воно було підписане… І знову стали можливі заліки та вексельні схеми. Спасибі Дубині, який відразу вислухав мене і погодився, що це розпорядження потрібно анулювати.
— Висновки Марчука полягали в тому, що Україна не готова до зими. Але ми все ж її пережили. Що тут відіграло основну роль — тепла погода чи щось інше? — Комісія працювала в жовтні, ще до початку опалювального сезону, і ситуація тоді була по-справжньому складною, хоча й до того моменту вже багато чого було зроблено. Рівень збирання коштів у жовтні був найкращим за весь 2000 рік. Проте становище в енергетиці багато в чому визначалося невирішеністю питань щодо газових справ і дозволяло комісії дати таку оцінку. Якби ми не розв’язали газове питання, а відповідну угоду було підписано лише 22 грудня в Москві, і якби ми надзусиллями не домоглися підвищення якості вугілля (ми зараз практично не спалюємо мазуту) і не відмовилися від значної частини підсвічувального газу, то ми б мали на сьогодні абсолютно іншу ситуацію. Зараз ми повністю керуємо балансом. Припустімо, потрібно нагромаджувати вугілля, і ми спроможні це зробити. Треба буде спалювати певну кількість газу, і ми це можемо. Словом, сьогодні галузь збалансована. Це вдалося зробити до кінця зими. Хоча це не виключає проблем. І наразі галузь знаходиться в дуже скрутному становищі. Стан теплових електростанцій, обладнання вимагає негайної їх реконструкції, оновлення. Вже багато років поверхні нагріву, обладнання, що обертається, капітально не оновлюються. Практично вичерпалися можливості розміщення золовідвалів. Ще рік — і золу, що утворюється при спаленні вугілля, нікуди буде подіти. Це вже екологічна катастрофа. Для запобігання їй потрiбнi серйозні капіталовкладення. Словом, галузі необхiднi великi грошi. З ними її можна перебудувати. Наразі ми домоглися лише покриття паливного складника енерготарифу, але говорити, що галузь живе, можна буде лише після того, як у неї з’явиться прибуток. І тоді ми підготуємося до зими. Відповідний наказ міністерства вже видано. Але є певні складнощі. На ринку склалася ситуація, коли все польське вугілля вже законтрактоване Німеччиною за досить високою ціною. В Росії вільного вугілля також практично немає. Тому баланс наступного осінньо-зимового періоду в Україні, який зараз прораховується, треба будувати за мінімальними витратами. Найбільш оптимальним і ефективним є спалення вугілля. Але програма, що реалізується зараз щодо розвитку вугільної галузі, не дозволяє цього року нарощувати видобуток. Нині головне завдання — не втратити. Потрібно розпочинати накопичення вже в квітні і мати на складі доброго вугілля не менше ніж 5 мільйонів тонн. Це дозволить менше спалювати газу, що значно дорожче, а вивільнені кошти спрямовувати на реконструкцію.
— Ви говорите, що енергетика потребує великих коштів на своє оновлення. Чи сподіваєтесь ви на те, що їх принесуть іноземні інвестори? — Інвестиції потрібні, і дуже великі. Особливо в енергогенерацію. Але приватизація шести обленерго, що проводиться на даному етапі, не дає відповіді на запитання, де взяти інвестиції. Про яке їх надходження можна вести мову, якщо ми маємо намір продати шість обленерго за 200 мільйонів доларів, а підвищення тарифів на 1 цент відведе півтора мільярда доларів? Навіть якщо підвищити на півцента, то все одно вийде 750 мільйонів доларів, відведених з економіки, зокрема з бюджету, якому доведеться покривати пільги та субсидії, сплачувати за енергозабезпечення бюджетної сфери. А інвестицій я не бачу. Але процес уже, як мовиться, пішов, рішення прийнято, і не мені йому ставати на заваді. Однак перш ніж провести приватизацію (а я її переконаний прихильник), я б зайнявся фінансовим оздоровленням галузі, після чого ціна компаній, їх рентабельність повинні суттєво зрости. Сьогодні комерційні втрати в мережах, включаючи крадіжку електроенергії, досягають 30 відсотків, а в деяких районах — і всі 70%. І якщо нині рівень рентабельності там знаходиться на рівні 5-6 відсотків, то коли навіть наполовину скоротити втрати, зацікавленість з боку потенційних інвесторів до енергокомпаній відразу ж зростає. І їх можна дорожче продати, не завдавши збитків усій економіці. Ми зробили попередній аналіз, і він показав, що індекси цін від такої приватизації можуть зрости на 18—20%. Чи потрібна нам така приватизація? Нам слiд серйозно попрацювати зі стратегічними інвесторами і переконати їх пом’якшити умови, що висуваються на предмет підвищення тарифів, а інші їх умови цілком прийнятні.
— Цієї зими активно обговорювалися пропозиції щодо створення енергоострівців… — Я ніколи не був їх прихильником. І я казав про це Леонідові Даниловичу, коли було дано доручення опрацювати це питання. Я наполягав на тому, щоб цілком об’єднати енергосистеми (України і Росії. — Ред.). Щоправда, три губернатори вважали інакше, і їм було дано карт-бланш. Але своєю роботою вони довели, що такі енергоострівці неможливі. Я думаю, що на них уже поставлено хрест остаточно. Джерелом поповнення енергоресурсів може бути переток електроенергії. Чому ми готували і підписали меморандум (про співпрацю Міністерства палива і енергетики України з РАТ ЄЕС Росії. — Ред. )? Він готувався майже два роки. Чубайс приїжджав, і переговори відбувалися в цьому кабінеті, коли міністром був ще Іван Плачков. Документи відпрацьовувалися важко, складно. Так от, купувати російську електроенергію значно вигідніше, аніж газ. Така нині склалася цінова пропорція. Треба бути холодним прагматиком і йти на це, поки є така можливість. Наразі через те, що ми не ввійшли в паралель із Росією і спалюємо додатковий газ на електростанціях, щодня витрачаємо сотні тисяч доларів. І який у цьому патріотизм? Має бути чистий холодний розрахунок. Росії він також вигідний, бо в неї ціни на електроенергію ще нижчі. Росіяни газ на електростанціях спалюють за ціною 15 доларів. А в нас він обходиться з доставкою та всіма податками в 70 доларів.
— Чому в Україні виник політичний опір меморандуму? — Я пов’язую це тільки з наметами, ніякого здорового глузду тут немає. Просто мотив, щоб зайвий раз привернути до себе увагу, заявити: щось там ще не гаразд або в уряді, або в тих, хто підписував.
— Як виник ваш конфлікт з Юлією Тимошенко? — Навіть коли працюєш радником прем’єра, не знаєш того, у що втаємничений міністр. Ми довго вчили Тимошенко, не тільки я, але й інші радники, працівники міністерства. І вже в травні вона почала орієнтуватися — вона здiбна жінка, і справа нібито пішла на лад. Я пішов на посаду міністра тому, що поставлені завдання збігалися з моїми уявленнями, але коли почав працювати, то побачив, що вона (Тимошенко. — Ред.) хоче використати ситуацію під свої конкретні цілі. Причому це було видно вже за тиждень. Мене призначили 13 липня, а її поїздка в Суми відбулася через тиждень. Уже під час цієї поїздки вона там хотіла реалізувати проект створення регіональних розрахункових центрів з подальшим переданням їх в управління комерційних структур. Потім на ці рейки поставити всю енергетику. Це було нашою першою розбіжністю, потім назріла ще парочка конфліктів. Розбіжностей у нас було не багато. А зроблено, по-моєму, було чимало. За дорученням Віктора Андрійовича я очолював групу з підготовки газових переговорів. У ній були в основному нові люди: Гайдук, Копилов, Чалий, Шлапак, Багіров, Лісовенко, Триколич. Ці сім чоловік розклали всю цю проблему, і кожна зустріч на більш високому рівні просувала нас до того моменту, на якому дану проблему можна було вирішити. І сьогодні її розв’язано. Перший квартал ми проходимо як ніколи. Він завжди був найважчим. Можливо, тепла погода ще сприяє. Як би там не було, ми жодного кубометра газу не перебрали. У нас ще запас є. Другим досягненням можна вважати те, що вдалося збалансувати роботу вугільної галузі та енергетики. Звичайно в перші три-чотири місяці повністю проїдалася держпідтримка, яка виділяється не на зарплату, а для того, щоб оновлювати обладнання тощо. Цього року ми ані копійки не відвернули з держпідтримки на заробітну плату. І в лютому вугільна промисловість одержала від держави найбільшу кількість коштів за всю свою історію. При цьому було повністю виплачено зарплату, здійснено передоплату за поставлене вугілля ряду об’єднань. Якби в цьому режимі вдалося хоча б рік протримати галузь… Але знову виділено мізерні суми капітальних вкладень: на все наше міністерство — 17 мільйонів. Підіймати ціни на вугілля ми не можемо. Коксiвне вугілля підняли в грудні минулого року, а на енергетичне піднімати немає сенсу, бо це відіб’ється на вартості електроенергії, і додаткового збору грошей не буде все одно.
— Як ви можете прокоментувати ситуацію в «Енергоатомі», яким сьогодні керують два президенти — один новопризначений згідно з указом Президента України, а другий — не звільнений постановою Кабміну? — Людській логіці це не піддається. Ситуація позамежна. І в «Енергоатомі» дуже погана ситуація з точки зору управління. Юрій Олександрович (Недашківський. — Ред. ) не зміг там дати ладу. Ми з ним мали розмову в жовтні, він писав заяву (на звільнення? — Ред. ), але Кабмін тоді не прийняв його відставки. Зараз комерційні структури там гуляють. Це ненормальна ситуація, яка ні до чого доброго не приведе.
— Чи ви думали вже над тим, чим особисто вам займатися завтра? — Запасних аеродромів я не будував. Над цим ще треба думати.
